Колективний Захід, який на початку випробувань України окупацією Криму і війною на Донбасі висловлював глибоке занепокоєння, перейшов до більш дієвих заходів проти агресора, але вони все ще недостатні. При цьому головну підтримку в боротьбі з ворогом влада повинна шукати не ззовні, а всередині країни: ніхто крім нас самих не стане на її захист, вкладаючи в це всі свої сили і можливості.
Підтримка Заходу: словом і ділом
Своїм п'ятничним візитом до Парижа Володимир Зеленський фактично замкнув коло контактів з ключовими західними партнерами України: США, Британією, Туреччиною, Німеччиною і Францією. У всіх цих переговорах темою була максимальна підтримка, яку можуть надати нам ці держави в тій чи іншій формі.
Разом з тим, практично у всіх кроках згаданих країн відчувається якась незавершеність, яка дозволяє назвати їх напівзаходами. Це стосується Туреччини, яка вустами Реджепа Ердогана запевнила Україну в невизнанні анексії Криму, підтримці територіальної цілісності України і продає нашій країні "Байрактари", але в той же час заявляє, що не підтримує жодну зі сторін у війні на Донбасі.
Певною мірою така ж картина спостерігається і щодо підтримки України з боку США. Звичайно, Джо Байден подзвонив президенту України, запевнив його у своїй в підтримці і навіть закликав Москву відвести війська від кордону з Україною. Крім того, днями секретар Радбезу Росії Микола Патрушев поговорив з помічником президента США з національної безпеки Джейкобом Салливаном про підготовку до зустрічі двох президентів, але не тільки про неї. Як говориться в офіційному повідомленні на сайті Ради безпеки РФ, "підтверджено готовність до продовження діалогу в інтересах нормалізації відносин між Москвою і Вашингтоном і забезпечення міжнародної безпеки". Тобто, напруження між США і Росією в певній мірі починає спадати. Щоправда, про кінець військових маневрів біля українського кордону поки не йдеться.
Крім того, Вашингтон ввів нові санкції проти Росії через її втручання в американські вибори і хакерськиі атаки. Та й старі санкції щодо "Північного потоку-2" продовжують діяти. Але в той же час Білий дім не поспішає з введенням нового пакету санкцій по російському газопроводу, який вже давно лежить у президента на столі. Замість цього колишній віце-президент за президента-миротворця Барака Обами пропонує Путіну зустріч і співробітництво по низці напрямків, що підтверджується дзвінком Саллівана Патрушеву, про який йшлося вище.
Не тішить Київ новими санкціями проти Росії і Німеччина, яка вже перебуває в очікуванні швидкого відходу Ангели Меркель з поста федерального канцлера. Замість цього міністр оборони цієї країни Аннегрет Крамп-Карренбауер говорить про "загрозу Росії для Європи", а міністр закордонних справ Хайко Маас заявляє, що, мовляв, ескалація на Донбасі і "Північний потік-2" - "різні речі", і одне від іншого не залежить. Не такі слова хотілося б нам почути від керівництва першої економіки ЄС.
Утім, найбільш половинчасту підтримку Україні демонструє Франція. Любитель налагоджувати діалог з Росією Еммануель Макрон говорить про "червоні лініії", які, мовляв, потрібно накреслити і не давати Москві за них заходити. Натомість, на зустрічі з президентом України він знову підіймає тему горезвісних "кластерів", які сухо повторюють Мінські домовленості, які в політичній частині категорично не влаштовують Україну. Іншими словами, Макрон разом з Меркель (яка була присутня на зустрічі двох президентів по відеозв'язку), по суті, переконували Зеленського, що Київ повинен піти на поступки і згадати про особливий статус для Донбасу і про вибори, які можуть бути проведені до передачі контролю над кордоном Україні. При цьому партнери Зеленського по "Нормандській четвірці", мабуть, забули, що це тупиковий шлях, який не сприймає українське суспільство, яке не раз давало з цього приводу недвозначну відповідь.
Напівзаходи, які практикуються обережними партнерами України, заганяють ситуацію в замкнуте коло, коли агресивні пориви Росії на Заході начебто і збивають, але ненадовго. Про це свідчить хоча б затримання українського консула Олександра Сосонюка в Санкт-Петербурзі, що відбулося 17 квітня. Звичайно, Москва вустами Марії Захарової зменшив войовничу риторику, даючи зрозуміти, що "росіяни не хочуть війни", але вірити словам росіян не варто. Це довели і суботні події в Білорусі, де завдяки ФСБ раптом розкрили "замах" на самопроголошеного президента Олександра Лукашенка, який відразу ж звинуватив у ньому США, Польщу та "українських націоналістів". Тобто, ні про яку повну деескалацію мова не йде. До чого ж приведуть напівзаходи Заходу по відношенню до Росії?
Російські військові
Слабка влада, суперечливі союзники
Науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи", професор Олексій Гарань вважає, що Україна, звичайно, хотіла б, щоб Захід відключив Росію від SWIFT, а то і надіслав нам на допомогу свої війська, але Європа і США не зацікавлені в тому, щоб справа дійшла до прямого зіткнення з Росією.
"Присутня якась двоїстість підходу, але зараз, наприклад, йдуть масштабні маневри НАТО в Європі, тобто сигнали Москві Заходом надсилаються. Туреччина підтримує нашу територіальну цілісність і надання нам ПДЧ, продає нам "Байрактари". Звичайно, Ердоган проводить мультівекторну політику, але те, що Туреччина робить для нас - сильно", - говорить експерт "Апострофу".
Він також зазначає, що США ввели досить потужні санкції проти Росії. Що ж стосується ПП-2, то санкції, введені при Трампі, продовжують діяти, але залишається питанням, чи буде цього достатньо. Справа в тому, що президент США зараз хоче поліпшити відносини з ЄС, а Путін тим часом хоче обміняти відведення військ від кордону з Україною на зняття санкцій по ПП-2. На відміну від США, у Франції та її лідера - досить суперечлива позиція по Росії, вважає Гарань.
"В "Нормандії" багато що залежить від українського керівництва: чи буде це так, як було 11 березня 2020 року, коли Єрмак підписався під створенням "консультативної ради" чи буде принципова позиція (спочатку безпека, потім політична частина), в тому числі по "кластерам". Якщо все йде в цьому напрямку - Франція і Німеччина змушені з цим погодитися. Коли ми самі даємо слабину, як рік тому - тут Захід нічого не зробить, потрібен тиск суспільства, і він є. Правда, навряд чи росіяни погодяться на пріоритетність безпеки", - підсумовує політолог.
З ним не погоджується політичний експерт Віктор Небоженко, який вважає, що підтримка Заходу зараз носить чисто словесний характер, але винен в цьому Київ, а не Захід.
"Підтримка Заходу чисто словесна, там не бояться Москви, але не бачать в Україні тих суб'єктів, з якими можна співпрацювати з приводу обороноздатності країни. Крім того, там не бачать інструментів, що дозволяють тиснути на Росію, а нинішні санкції не здатні вплинути на Москву. Зеленський, коли прийшов до влади, майже два роки намагався бути миротворцем. То створювали "платформу примирення", то Єрмак з Козаком дружили проти України, то створювали "консультативну раду" з сепаратистами. Тобто, пару років президент наполегливо доводив, що головне це мир з Росією, а не обороноздатність", - сказав Небоженко "Апострофу".
На його думку, партнери України, до яких апелює Зеленський, не знають, яку позицію він займає зараз, його знають, як миротворця, який змушений говорити про обороноздатність. Але є й інші причини слабкої підтримки Заходу, зазначає Небоженко.
"Допомогти Україні дуже важко тому що у нас дуже високий рівень корупції і некомпетентне керівництво країни - і цивільне, і військове. Пам'ятаєте, як 4 роки тому США дали нам "Джавеліни" і зрозуміли, що їх потрібно охороняти власними силами, тому що невідомо в чиї руки вони потраплять? Надвисокий рівень корупції не дозволяє підтримувати обороноздатність на належному рівні. Крім того, частина населення України не вважає війну війною, а окупацію Криму і Донбасу вважають історичною справедливістю - це теж не остання причина такої підтримки України ззовні", - зазначив експерт.
Протитанковий ракетний комплекс "Джавелін"
Самі за себе
Голова Інституту громадянського суспільства Віталій Кулик порівнює нинішню політику Заходу щодо Росії і Україні з передвоєнною Мюнхенською змовою 1938 року, називаючи нинішню ситуацію продовженням умиротворення Кремля шляхом компромісів за рахунок Києва, і проводить ще одну історичну паралель.
"Я не бачу ніякої підтримки, тільки ритуальні фрази наших західних партнерів. Звичайно, дипломатія повинна працювати, потрібно вести проактивну дипломатію, шукати союзників, апелювати до різних інституцій. Але потрібно розуміти, що Захід не готовий зараз вступати в серйозний конфлікт з Росією (не війну). Зараз світ скочується в нову "холодну війну", і у Заходу є бонуси від цього, які він міг би застосувати проти Росії і не допустити нової хвилі її експансіонізму в Європі. Європа бачить, що сталося в Чехії, що було в Британії зі Скрипалями, диверсії в Болгарії, Чорногорії, але вважає, що не варто переоцінювати загрозу, і під час пандемії не готова нести додаткові витрати і терпіти незручності, які не треба примножувати - про це відкрито говорять німецькі та французькі політики", - говорить Кулик "Апострофу".
Політолог зазначає, що у Джо Байдена зараз в пріоритеті - внутрішня політика, і добре, якщо Україна в принципі знаходиться в десятці його пріоритетів. Саме тому, переконаний Кулик, Банкова має чесно сказати українцям, що завтра мир не настане, і до агресії потрібно бути готовими в будь-який час.
"Владі і нам потрібно готуватися до великої війни - перебудовувати економіку, безпеку, політичну сферу на військові рейки з точки зору очікування агресії в будь-який час. Крім того, потрібно говорити і про те, що кулуарно домовлятися з Путіним президент не буде, цей процес повинен бути публічним і максимально інтернаціоналізованим", - додає Кулик.
Експерт наполягає на тому, що владі ні в якому разі не можна грати в узгодження на переговорах того, чого не можна погоджувати (наприклад, "консультативну раду"), адже Офіс президента раніше був готовий на ризиковані дії і зобов'язання, які неможливо відіграти назад і потрібно виконувати.
"Якщо ризикувати і поступатися, нам будуть "виламувати руки" в більш серйозних речах, таких як "кластери", які є продовженням політики загону себе в капкан мінських домовленостей", - підсумовує політолог.
