З відомим українським письменником та видавцем ІВАНОМ МАЛКОВИЧЕМ ми зустрілися в його видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Офіс митця у серці столиці гудить мов вулик: хтось прийшов придбати яскраву книжкову новинку, хтось очікує особистої зустрічі з видавцем, а хтось вирішує робочі питання. Сам Малкович у центрі всіх процесів: веде перемовини, одночасно допомагаючи порадою покупцям. В інтерв’ю "Апострофу" видавець розповів чим керується, обираючи рукопис до друку, яких новинок від "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ" слід очікувати в цьому році та де знаходить час писати власні твори.
- Скільки на ваш стіл попадає хороших рукописів, а скільки відверто макулатури?
- Мушу сказати, що за свій досвід – а цього року "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ" буде 25 років — книжками стали не більше 5% від усіх рукописів, які до нас приходять поштою. Основні рукописи потрапляли до мене іншим шляхом – часто я сам звертався до письменників... Річ у тім, що люди часто, якщо це стосується їхньої творчості, не дуже самокритичні. До мене приходять сотні листів, які починаються словами: "Я дуже люблю ваше видавництво, ваші книжки – це чудо із чудес…". Але при цьому автор чи художник ніяк не може критично співвіднести ту якість, за яку він нас так любить, і ті "творіння", які він нам пропонує. Людині чомусь важко зрозуміти, що якби я видавав таке, як пише чи малює вона, то вона б ніколи не змогла захоплюватися нашим видавництвом. Іноді приходять такі гарні люди, що аж соромно вказувати на їхню творчу неспроможність. Це дуже складно – відмовляти. А всі тебе атакують і хочуть, щоб ти читав їхні рукописи, і дзвонять знайомим, і приходять, і надсилають, і десь телефон роздобувають: "А ви вже читали?" Доходить до того, що починаєш стиха ненавидіти читання, бо просто не можеш так просто заховатися і читати те, чого просить твоя душа. Те, чого не встиг прочитати. Тому кожний редактор виробляє певні форми відмови.
- Ображаються часто?
- Дуже, дуже! І ти сам собі плодиш ворогів. І часто про це навіть не здогадуєшся, бо якщо я "відмовив рукопису", то це ж не означає, що я погано ставлюся до тієї людини, яка його створила. Є багато знайомих, навіть приятелів, яких я люблю як людей, але їхні твори нам не дуже підходять. А потім з'ясовується, що людина дуже образилась і має тебе за ворога. І це дуже гірко, що так трапляється, але така доля редакторів.
- А все ж таки, обираючи рукопис, ви чим керуєтесь – своїм власним смаком?
- Тільки власним смаком. Іноді я ще даю комусь прочитати, коли буває таке, що сумніваюся, чи це якісне, чи просто щось мені так втрапило під настрій. Але оскільки наше видавництво називається "Видавництво Івана Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", і там стоїть моє ім'я, то я мушу сам обирати.
- А взагалі наскільки важко молодому автору пробитися?
- Важливо відчути довіру до тексту. Я редагую вже 31-й рік, і коли око ковзає по тексту, то воно мусить втрапити на щось особливе – думку, фразу, ім’я... Адже редактор – це фактично той шлюз, який покликаний дбати, щоб до читача не приходили погані тексти. Принаймні в "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ" так є. І якщо ми вже щось видаємо, то це вже певний знак якості.
- Президент Петро Порошенко назвав книгу вашого видавництва ("Антологію української поезії ХХ століття") серед тих п'яти книг, що його вразили у минулому році. Які в вас емоції щодо цього?
- Це добре, коли президент говорить про книжки, це завжди гарно. Я розумію, що там є і радники, які могли порадити ще й інші книжки, але цього разу більше пощастило нам.
- А у вас самого є такий топ-5 книг минулого року, які вас вразили особисто?
- Про це треба поміркувати трохи довше, щоб відповісти. Я тепер на якомусь такому витку пам'яті, що можу й забути про якісь речі, які мені недавно сподобались. Мене вражає багато чого, але я краще назву наші книжки.
- Тоді давайте ваші. Чим пишаєтеся, якими проектами?
- Для мене особисто була дуже важливою "Антологія української поезії ХХ століття", власне її і названо було президентом. Фізично я працював над нею півроку, але насправді – на це пішло все моє життя в літературі, адже тут зібрано вірші поетів, на яких я виростав, яких любив протягом життя. Книжка вийшла доволі обсягова - майже 1300 сторінок…
- Так, власне, вона у мене є.
- Вона зовні невеличка, і розгортається гарно, і там справді непоганий добір. І майже 3 тисячі накладу розійшлося за три місяці. Щоправда, ми продавали собі в збиток. Це для мене це така особлива – місійна – книжка, яка окрім піврічної праці і понад 40 тисяч гривень збитків принесла мені неймовірне задоволення і насолоду. Коли в нас зазвичай видають антології, то тисячу примірників продають за десять років, а тут зовсім інша історія. Зараз я доробляю її, і це вже буде повна картина ХХ століття – від Тичини до Жадана. Том на понад 2000 сторінок – більше наша поліграфія просто не може переварити, адже важливо щоб це була якісна з усіх поглядів книжка. Мрію зробити її до весняного Книжкового арсеналу.
Наступна книжка – це "Антологія молодої поезії США", яка в нас вийшла. Я думаю, що це важливі книжки. Крім того, ми видали дуже омріяну книжку Cемюеля Беккета "Уот". Вона вийшла з дуже гарним дизайном, я давно мріяв її видавати. Я часто казав в інтерв'ю, що це найфілологічніший роман, який я будь-коли читав, тому що там герой наприкінці ходить назад і говорить так само. Такі моменти – це розкіш для філолога, і це був один із перших живих, зі сленгом українських перекладів, який здійснював дуже гарний письменник – Володимир Діброва десь в 90-му році. Я радий, що ця книжка в нас вийшла.
- Я бачу у вас такий напружений графік. У вас самого вистачає часу на те, щоб самому щось творити, писати?
- Не вистачає, але я радий, що я в цьому році (це не пріоритетах) видав свою книжку, яка називається "Подорожник з новими віршами". До неї увійшли нові вірші, які я за останні роки писав. Це для мене як для поета було дуже важливо - показати власну притомність, що я ще живий, що я можу виринути з-під тони цих рукописів, показатися, дихнути, хапнути повітря і сказати: "Я ще з вами, я ще з вами, я ще іноді пишу".
- Коли ж вистачає часу? Напевно пізно вночі?
- Ні, пізно вночі – антологія, тому що антологія – це, знаєте, скільки треба книжок прочитати? У поета дуже багато збірок, а треба якомога більше прочитати. Із бібліотеками праця, із друзями праця, бо не можеш деякі книжки знайти. Ти розраховував, що вона є в твоїй бібліотеці, але ж ти комусь дав її читати, і, виявляється, її не повернули. І ти вже не знаєш, де ця книжка. Так було з Тодосем Осьмачкою, у мене була його книжка 1943 року видання – і нема цієї книжки. І я розумію, що я позичав трьом людям, але в кого з них вона? Кожен каже, що не в нього. І такої книжки більше нема, бо вона вийшла у воєнний період десь не в Україні, і це був дуже маленький наклад. Таких історій багато. Це поглинає час.
До того ж я працюю з дитячими книжками, я редагую їх, я вичитую коректуру. Після того, як коректор читає, усі правки вношу тільки я. Я не довіряю коректорам на 100%, бо якщо їм довіряти, в українській мові залишаться 20 тисяч слів, не більше. Якщо книжка кольорова і вона друкується, то я їду на фабрику і можу там цілу ніч друкувати. Я цього року вже провів дві ночі на фабриці. При тому це були ті книжки, наклад яких ми вже повторювали, але я вперше їх друкував в Україні. Раніше друкували в Європі, але тепер з цими митами, із тим, що гривня впала – це робить книжку недоступною для людей. Хоча і тут дуже дорого, бо у нас, в Україні, не виробляється паперу, і нам доводиться платити в євро за все це. Але це вже інша розмова.
- Як ви ставитеся до рішення Верховної Ради щодо заборони російських книжок антиукраїнського змісту?
- Я вже казав, що книжки, як і наркотики, важно заборонити. Але ж це не закон про заборону імпорту російських книжок – просто заборонили книжки антиукраїнського спрямування, і це треба було зробити дуже давно. І треба було покласти величезну відповідальність, ще більшу, ніж тепер є, на тих, хто завозить такі книжки. У час війни ніяка держава такого не допустить, а ми допускаємо такого надто багато, от і пожинаємо плоди. Зрозуміло, якщо це стосується наукових книжок, книжок з медицини, з якихось вузькопрофільних дисциплін, які в нас не видаються, бо це дуже дорого, то такі книжки потрібні нашим людям, їх було б безглуздо забороняти.
Росія дуже багато купує прав на іноземних авторів, і вони раніше виходили, ніж у нас. У них склалася загалом краща перекладацька школа, тому що на них працювало дуже багато людей. Наприклад, ми видаємо свого "Гарі Потера", але "Гарі Потер" російською мовою спокійно і в нас продається. Де, у якій державі таке може бути? Англійський "Гарі Потер" не продається в Америці. В Америці видає його одне видавництво, в Англії – інше, і це одна мова. У нас, на своїй землі, ми дозволяємо росіянам конкурувати однаковими книгами. Я вважаю, якщо права на книжку продані на територію України і якщо є така книжка української мовою, то російська аналогічна книжка не повинна вже заходити на нашу територію. Кожен захищає свій ринок. І книжковий ринок – це теж ринок. Хоча, знову ж таки, те, чого у нас немає, забороняти не можна.
Але зараз в Україні почали більше купувати іноземних прав, почалася справжня боротьба, і це мені дуже подобається. Оскільки російських книжок трохи менше заходить тепер до нас – вони завжди заїжджали сюди дуже ліво, і дуже сіро – а зараз трошки це прикрили, хоча воно і далі присутнє. Однак суттєво збільшився попит на українську книжку, більше стали видавати українських книжок, більше письменників можуть покладатися на те, що вони можуть заробляти своїм письменницьким талантом гроші. На книжкові фабрики перед Новим роком неможливо було пробитися. Доходить до того, що за півтора-два місяці треба замовляти друк книжки, наша поліграфія вже не справляється з запитами видавців. І це вперше за 25 років, що я займаюся "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ", такий ажіотаж, це дуже відрадний факт.
Зараз ще трохи на загал кульгають українські переклади, тому що стара перекладацька школа потихеньку, на жаль, відходить, а зараз набагато більше книжок видається і треба набагато більше перекладачів. А звідки їх взяти, якщо вони ще "не вигострили свої пера". Зараз мене не завжди задовольняє якість перекладів, чесно кажучи, і я багато часу витрачаю на те, щоб наші перекладні книжки добре, природно читалися.
Тому цей закон, який обмежує доступ заангажованим російським книжкам, – добрий, але я б його зробив ще суворішим. Можна було б видавати в Україні і російську класику, адже авторське право діє 70 років після смерті автора, тож і Пушкіна, і Лермонтова, і багатьох інших можна видавати українським видавництвам, на українських фабриках, щоб гроші залишалися в Україні. Але робити це треба гарно, не абияк.
- Ви сказали, що попит на українську книжку збільшився, але я читав деякі соціологічні дослідження, які свідчать про те, що українці менше стають читати. Ви вірите в такі дослідження?
- Я вірю. Але то не тільки українці.
- Чому так, як ви вважаєте?
- Час такий. Мені треба подивитися і річні підсумки інших видавництв, але ми, наприклад, маємо плюси і по накладах, і по оборотах, порівняно з минулим роком. А минулого року був великий плюс від попереднього, тому ми відчуваємо цей ріст, але все ж таки "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" – це те видавництво, яке на слуху, тому я не знаю, як виглядає загальна картина, мені самому цікаво.
- Є така думка, що протягом 5-10 років електронні книжки витіснять друковані. Ви як вважаєте?
- Про це мене питали ще наприкінці другого тисячоліття, це дуже смішне побоювання. Коли Джоан Ролінґ видала "Гарі Потера", і він розійшовся стомільйонними накладами, це питання відпало. Я вже не раз казав, що поки ми у звичайній людській оболонці, то для нас дуже важливі тактильні відчуття, гортання, запах паперу, фарби. Але водночас наше видавництво робить і дуже гарні інтерактивні книжки, як, наприклад, "Снігова королева", яка навіть в Японії якийсь час була на першому місці. Це одна з найвишуканіших книжок, які існують в світі. Це дуже складна робота, і це робили наші айтішники.
І зрозуміло, що це – як рояль і синтезатор, як кіно і театр, воно собі існує і те, і те. І я маю таку версію, що цими електронними книжками Бог готує нас до далеких мандрівок, бо як інакше ми зможемо взяти з собою улюблені книжки, зображення, музику? Тільки в гаджетах. А якщо ми будемо мандрувати на інші планети? А це станеться. І це набагато довший час, хоча б кілька років, щоб долітати до якихось планет, де можливо життя. Ясно, що ми візьмемо все в гаджетах, і це чудово. І колись ми будемо мандрувати, і колись будуть народжуватися люди в космосі, і вони вже будуть не такі, як ми – бо матимуть великі голови, великі очі – десь приблизно так, як ми собі уявляємо "енелят". І ось тоді м'язи, тактильні відчуття не будуть мати такого значення, і ось тоді вже точно запанують тільки електронні книжки.
Але зараз добре, що є і те, і те. Електронні книжки дають змогу людям читати в мандрівках, відпустках, відрядженнях. Ясно, що тут є побічні явища, тому що зараз епоха інформації, а не епоха знань. Ось ти пробігся по фейсбуці, але через півгодини вже не можеш сказати, що саме ти читав, просидівши дві години в інтернеті, бо інформація – на те і інформація, що в одне вухо вливається, а в друге витікає.
- Раніше ви казали, що ваша мрія – зробити українську книгу модною. Як вважаєте, вдалося це зробити?
- Я думаю, що вдалося певною мірою, але невеличкою. Хто думав, що на 25 року незалежності України ми будемо мати те, що маємо? Якби ми пильнували, щоб російська інформація і зомбокнижки не так наглючо ввалювалися в Україну, якби розвивали своє, якби були далекоглядні керівники держави, які б не оподатковували українську книжку, прирівнявши її до будь-якого товару, як робили це деякі дуже "демократичні" наші прем'єри і віце-прем'єри в той час, коли в Росії були податкові канікули на російську книжкову продукцію, яка й заполонила Україну.
Але сама "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" уже який рік поспіль – найпопулярніше і найвідоміше українське дитяче видавництво. Ми намагалися підіймати авторитет української книжки. У світі вже 22 країни видають наші книги. Наприклад, з Китаєм минулого року ми підписали контракт на 21 книжку, от уже перші три вийшли. Намагаємося потрошку знайомити світ з українськими дитячими книжками, і це нам іноді вдається. Ми робимо те, що можемо. Ще не сталося дива, того прориву, щоб українська держава стала міцно на ноги, а, отже, і українська книжка як похідне явище, можливо, не здобулася на належне місце. І ми читаємо надто менше, якщо порівняти з тими ж японцями, як читають більше у 3-4 рази, ніж ми. І це при тому, що книжка наша дуже дешева, але люди мало заробляють. Зараз, коли ми купуємо права, дуже важко переконати тих же англійців, що у нас книжка може коштувати два з хвостиком євро. Вони думають, що це просто обман, що таке неможливо. Тільки в Індії ціни на книжки трошки дешевші, ніж у нас. Навіть в Китаї книжка вже дорожча.
- Скажіть, чого слід чекати від вашого видавництва в цьому році?
- Ось буквально перед інтерв'ю я працював над двома проектами – це "Велика ілюстрована книга казок українських та іноземних письменників". У нас є такі популярні книжки, лонґселери - "100 казок" у трьох томах і "Улюблені вірші" в двох томах. У такому ж форматі буде і ця "Велика ілюстрована книга казок". Це має бути розкішне видання, ми готуємо його на весну. Окрім того, буде ця поетична антологія на 2048 сторінок, про яку я вже казав. А ще з особливим нетерпінням очікуємо на нову прозову книжку Ліни Костенко, вона вже закінчує роботу над рукописом. І я сподіваюся, що, можливо, ще в першому півріччі ця книжка побачить світ.
