Для порятунку євроінтеграції українці мають побачити історію успіхів, а не провалів. Євроінтеграція в нашій країні може перетворитися на новий "науковий комунізм", якщо українці не відчують на власній кишені чи не побачать на вулицях власного села чи міста позитивні зміни внаслідок зближення України та ЄС. Рік тому євроінтеграція отримала неймовірний потенціал довіри та підтримки, який терміново потрібно було трансформувати не у піар декількох осіб, а у конкретні результати, які відчують звичайні громадяни. Без декількох "success stories" (історій успіху) підтримка євроінтеграції швидко розсиплеться, а про українців і далі говоритимуть, що їх цікавить піар і гроші, а не робота і результат.
Такою швидкою "історією успіху", очевидно, мало бути отримання безвізового режиму на Ризькому саміті "Східного партнерства" 21-22 травня. Але через захоплення піаром, а не роботою минулий рік бездарно втрачений. Залишається надія, що президент Порошенко нарешті зробить висновок зі своїх недопрацювань і неправильних рішень, помилок уряду і змусить за найближчі три місяці завершити всю необхідну роботу для того, щоб 1 січня 2016 року ми змогли нарешті без віз подорожувати в ЄС. Якщо цього не буде зроблено найближчим часом, то не здивуюсь, якщо безвізовий режим знову буде закинуто у довгу шухляду.
Інша швидка "історія успіху" євроінтеграції — транскордонне та регіональне співробітництво. З його допомогою вже найближчим часом могли би бути заасфальтовані десятки кілометрів доріг і створені сотні робочих місць. Але і тут за рік просувань не багато. Добре, що вчора комітет з питань євроінтеграції Верховної ради звернув увагу на необхідність активізації транскордонного співробітництва, але законодавче забезпечення — лише один з декількох елементів, які потрібні для даної мети.
Дійсно, потрібно привести державну регіональну політику, насамперед закон про транскордонне співробітництво, у відповідність до статті 446 Угоди про асоціацію. Вона передбачає узгодження методів формування та реалізації регіональних політик, зокрема багаторівневого управління та партнерства, з особливим наголосом на розвитку відсталих територій.
Модернізація національної законодавчої бази має включати також удосконалення порядку підготовки та реалізації проектів у рамках програм прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства, оновлення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги тощо. З точки зору створення сприятливих умов для розвитку транскордонного співробітництва довгоочікуваним залишається і врегулювання питання щодо об’єднань єврорегіонального співробітництва відповідно до протоколу № 3 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями стосовно об’єднань єврорегіонального співробітництва.
Але ні ці, ні інші законодавчі акти не принесуть грошей до місцевих бюджетів. А гроші чималі. ЄС протягом останніх років активно фінансує проекти, спрямовані на розвиток регіонального співробітництва з Україною. Цей ресурс в умовах політичних, економічних та соціальних труднощів в державі може значно сприяти стабілізації ситуації в українських містах і селах. У 2007-2013 роках загальний обсяг фінансування у рамках регіональних програм дорівнював понад 400 млн євро. Протягом 2014-2020 років 14 областей України також матимуть доступ до цих програм у рамках Європейського інструменту сусідства на суму понад 300 млн євро. Ключовими сферами фінансування традиційно будуть освіта, транспорт і прикордонна допомога.
Україна має також доступ до флагманських ініціатив "Східного партнерства" та інших програм для країн партнерства: Еразмус+, TAIEX, SIGMA і Інвестиційного інструменту сусідства. Особливо важливим є останній інструмент — в ЄС вважають, що за умови передбачення 200-250 млн євро у формі грантів для України можна очікувати на ефект привернення кредитів, у т. ч. від міжнародних фінансових інституцій, у розмірі до 3,5 млрд євро.
Але всі ці гроші так і залишатимуться на рахунках Єврокомісії, якщо не буде основного — інституційної спроможності місцевих рад, адміністрацій, шкіл, лікарень, недержавних інституцій правильно і ефективно готувати, вибивати, супроводжувати, реалізовувати проекти транскордонного співробітництва. Мій особистий досвід засвідчує, що переважна більшість проектів українських аплікантів відхиляються за технічними параметрами. Неправильно оформлена заявка не лише не дозволяє отримати фінансування, але й знеохочує апліканта та й багатьох інших, хто спостерігають цей приклад, від повторення спроб отримати кошти ЄС чи інших донорів. От у результаті і маємо, що 95% коштів на транскордонні програми співробітництва часто залишаються на території країн ЄС. Безперечно, може бути нечесна конкуренція, підігрування своїм, навіть корупція. Але без спроможності місцевих інституцій — державних і недержавних — правильно визначити програму, можливості, знайти партнерів, співфінансування, заповнити форми і захистити свою ідею — без цього і транскордонне співробітництво залишиться потенціалом, який ми ніяк не можемо перетворити у практику.
Щоб вирішити це питання, терміново потрібна синергія усіх гравців: уряду, парламенту, місцевих органів влади, донорів, недержавних організацій. Потрібно навчити місцеві громади самостійно заробляти європейські кошти — і тоді не буде потрібно нікого переконувати, що євроінтеграція — це добре.
