РУС. | УКР.

понедельник, 29 мая
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
26.28
Общество
Мнение

​Мій Майдан

Рік назад цього дня у Києві було дуже холодно. Холодно і незатишно. Голос Юрія Бойка по радіо повідомив, що уряд прийняв рішення призупинити підготовку до підписання угоди про асоціацію. Від почутого я просто заціпенів!

Про сценарій можливого непідписання угоди про асоціацію було відомо ще з 2011 року. Про те, що Янукович не готовий випустити Тимошенко з тюрми, про тиск на нього з боку Путіна, про розкрадену казну, про небажання здійснювати реформи на вимоги Заходу, про дискомфорт і образу, яку Янукович відчував щодо ЄС, – про все це було відомо.

Але я особисто не міг повірити, що існує людина, яка маючи вибір залишитись в історії або злочинцем, або державним діячем, який привів свою країну в Євросоюз, вибере перше. Тим більше добре знаючи, що ЄС ще з кінця 2012 року прийняв політичне рішення підписати угоду, навіть якщо Тимошенко залишатиметься в тюрмі. І навіть коли гінці Януковича почали їздити по європейських столицях і провокувати ЄС придуманими рахунками на мільярди, які Євросоюзу треба було би проплатити за асоціацію, все рівно в Брюсселі погоджувалися підписати угоду. Тому я щиро вірив, що попри все Янукович угоду про асоціацію підпише.

Тим більше, що вже був фальстарт. У грудні 2012 року у вищих урядових кабінетах пробігла чутка: Янукович вирішив вступити у Митний союз (МС). З’явились навіть документи, які він мав підписати під час свого візиту до Москви. Авантюрність такого задуму була очевидна – Україна може цілком вступити лише у Європейський союз. У Митний – лише частинами. Київ і Західна Україна принаймні надовго перетворилися б на зону конфлікту аж до загрози силового протистояння. Тому з точки зору державного діяча будь-яке рішення про вступ в МС було би катастрофічною авантюрою, яка дестабілізувала б країну на багато років. Для чого це Януковичу, який вже мав усе – від повноти влади до Межигір'я?

17 грудня 2012 року Янукович до Москви так і не полетів. Однак ті, хто вважали, що він таки піде цим шляхом, пояснювали логіку тодішнього президента по-іншому. Йому все рівно потрібно було вигравати президентські вибори 2015 року. Або виграш, або тюрма. У тюрму він не хотів, шансів на чесний виграш у нього не було. А фальсифікації викликали б Майдан набагато масштабніший, ніж у 2004 році. Щоб у 2015 році не мати проблем з фальсифікацією виборів, потрібно було придавити будь-які опозиційні рухи заздалегідь. Тому Януковичу і міг бути потрібен Майдан як протест проти розвороту країни на схід. Утопити Київ у крові, ізолювати і задавити Західну Україну так, щоб у 2015 році вже ніхто і не спробував би підняти голову. Лукашенко це ж зробив! Зараз він може виграти ще декілька виборів підряд – у Білорусі просто вже більше немає кому протестувати…

А ще Росія. Путін не приховував перед Януковичем, що вважає кольорові революції спрямованими не проти Януковича, а проти нього, Путіна. Що Україна – це лише елемент геополітичного протистояння Путіна з Обамою. Якщо Янукович з Путіним, то він і грошей дасть, і захистить. Якщо ж він із Заходом, тоді він проти Путіна. Якщо ж Янукович проти нього, то… Торговельні санкції влітку 2013 року були лише м’яким попередженням – спробуєш зі мною гратися, то закінчиш дуже швидко і, як у відомому вислові, ніякі ляхи тобі, синку, не допоможуть.

До того ж булімія Януковича і розграбування ним бюджету з кожним місяцем наближали до моменту, коли вже без системного кредиту у півтора десятка мільярдів доларів країну чекав б дефолт. Який так само був небезпечним для Януковича перед виборами 2015 року, як і радикально опозиційно налаштовані до нього Київ та частина українських регіонів.

7 листопада, за два тижні до початку всього, дехто з наближених до найближчого оточення Януковича вже детально розповідали про розвиток подій після оголошення рішення про непідписання угоди про асоціацію. Хто, що, коли і як зробить кроки, які спочатку збурять ситуацію, потім дозволять жорстко придавити бунт і запровадити у нас лукашенківсько-путінську модель державного устрою. На запитання про те, що ж Янукович робитиме з Києвом і тими регіонами, які ніколи не приймуть такої держави, відповідь була проста – Київ затероризує, непокірні регіони – ізолює, вони ж все рівно за нього ніколи не проголосують. Що він втрачає? Нічого. А те, що це може призвести до громадянського конфлікту, крові, західних санкцій, його не хвилювало. Проковтнув ж Захід і Чечню, і Білорусь, і почувають себе Путін з Лукашенком зовсім не погано…

Але навіть заява КМУ 21 листопада про призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію не могла змусити мене повірити, що Янукович все-таки обрав цей шлях. Жевріла надія, що насправді хитрий президент хоче заставити ЄС забути про Тимошенко та ще й заплатити за підписання. Або що все це його проросійське оточення підштовхує на цей катастрофічний крок. Або що він просто не розуміє, що чекає і країну, і його особисто… Я зателефонував ведучій «5 каналу» Вікторії Сюмар і попросив дати можливість викласти свою позицію щодо авантюрності та безвідповідальності рішення уряду.

На ефірі, де були присутні з одного боку Олександр Турчинов і Валентин Наливайчено, а з іншого – регіонали Царьов та Стоян, мене переповнювали емоції. По дорозі на ефір дізнався не лише про те, що виявляється протокольним рішенням КМУ поміняли назву угоди (це порушення усіх писаних і неписаних норм українського законодавства, що свідчить про те, що ніхто насправді і не збирається її підписувати), але й про те, що в рідному МЗС є на погодженні документ щодо припинення підготовки до підписання, і лише один директор правового департаменту відмовився його візувати. Тобто, що все це більше, ніж просто гра щодо Тимошенко чи грошей.

Не знаю, наскільки я був переконливий, пояснюючи авантюрність рішення КМУ. Але коли Святослав Цеголко, який вів цей ефір з Вікторією Сюмар, повідомили, що на Майдані запрошують зібратися небайдужих, сумнівів не залишалось – треба йти. Це новий Майдан. Вже третій для мене. Останній…

Першим був студентський Майдан у жовтні 1990 року. До цього часу зберігаю білу пов’язку з надписом «Я голодую», з якою ми стояли за незалежність України. Сотні тисяч робітників радянських заводів вдень по Хрещатику і Грушевського, холодний граніт, «Пінк Флойд» і очікування радянських танків ночами. Яка романтика у 18 років…

Помаранчевий майдан 2004 року для мене почався зранку в понеділок після виборів президента і оголошення Януковича переможцем. По дорозі з нічного чергування в МЗС до метро побачив на Майдані декілька сотень небайдужих людей. Чомусь не було ні страху, ні боязні, приєдналися діти з помаранчевими стрічками і почалось свято, яке тривало декілька місяців. Жодного сумніву, що ми переможемо, і віра у світле європейське майбутнє…

На цей раз все було інакше. Не було романтики, як у 1990-му, не було відчуття свята, як у 2004-му. Було відчуття приреченості і невідворотності нового світу, у якому ми опинимось ось-ось, за декілька годин. А ще відчуття присутності десь там, за готелем «Україна» чи консерваторією якогось режисера, який час від часу смикає за якісь мотузки. Ось несподівано з’явилась машина з звукоапаратурою. Ось і хлопчики Корчинського. Що робимо? Ніхто не міг чітко сказати, але заспокоювала присутність навколо багатьох людей, з якими було не страшно і піти в розвідку.

В ту ніч нас було трошки більше тисячі, але мітинг у неділю вразив багатолюдністю. Разом з сином та колегою – британським дипломатом ми спостерігали за декількома сотнями тисяч людей, які не залишали сумніву у своїй готовності боротися за європейський вибір. Друзі – дипломати, експерти, журналісти, просто знайомі та колеги – усі були тут. Один з них жартома сказав – ну що, один раз на десять років робимо революцію? Від долі ж не втечеш…

Однак доля виявилась не такою, як ми її уявляли 21 листопада 2013 року. З арештами, кров’ю, смертями, Кримом, Донбасом…

Але з іншого боку – і з відчуттям того, що ми вже інші. Що ми вже не сподіваємось ні на кого. Лише на себе. І не віримо ні у кого. Лише собі. Якщо не ми – то хто? Якщо не тепер – то коли?

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте также

Танки в центре Киева: ветераны АТО и военные эксперты разошлись во мнениях

В Украине нет единого мнения о том, стоит ли проводить военный парад на Крещатике ко Дню Независимости в 2017 году

Лето-2017: где и почем отдохнуть украинцам

Отпускные лайфхаки от "Апострофа": как правильно спланировать отпуск-2017, какие выбрать страны, где сэкономить, куда можно поехать летом-2017 и где искать дешевые билеты и горячие туры

На свободном Донбассе все еще ждут ДНР, а власть совершила сразу несколько ошибок

Информационная политика Украины пока не стала препятствием для российской пропаганды и не объединила общество. Станет ли этот фактор основой для новых конфликтов в обществе и дальнейшего раскола страны?