Плекаючи надію захопити всю Україну, Росія цілком закономірно наполягає, щоб Україна не була членом НАТО, тим самим позбавляючи Київ найнадійнішої гарантії безпеки від третього вторгнення РФ. Наразі відомо про зміст “базового документа” про закінчення війни.
Він не зобов'язує нас відмовлятися від членства в Альянсі. Проте, за даними ZN.UA, в окремому документі США декларують, що НАТО більше не розширюватиметься. Тоді постає питання: що ж Сполучені Штати та Європа готові нам запропонувати як гарантії безпеки?
Переговорні групи вже розробили драфти документів, серед яких, окрім базових засад для завершення бойових дій, рамки про безпекові гарантії для України.
“На мій погляд, усе можливе, що ми повинні були зробити для перших драфтів, уже є. Є 20 пунктів плану. Там не все ідеально, але цей план є. Є гарантії безпеки між нами, європейцями і США. Рамковий документ. Є окремий документ між нами і США – двосторонні гарантії безпеки. Саме їх ми бачимо, вони повинні бути розглянуті в Конгресі США з деякими деталями і додатками закритими”, – повідомив президент України Володимир Зеленський.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Чернетки документів із гарантіями безпеки поки не оприлюднювалися для широкого загалу. Проте відомо, що Київ хоче, щоб гарантії безпеки для України були аналогічними п’ятій статті договору про НАТО. Також очікується на вклад Коаліції охочих з чітким визначенням – які країни допомагають на землі, які захищають небо, які гарантують безпеку на морі.
“Ми проговоримо, що таке backstop, ми проговоримо, які деталі можуть бути. Це ППО, авіація, розвідка тощо. Це сили, які повинні забезпечити Україні безпеку в небі, на землі, на морі. У коаліцію будуть входити 30 країн. Ключові країни, які будуть давати присутність у тих напрямках. А є які будуть давати безпеку щодо енергетики, фінансів, допомоги, укриттів – країни, які є нейтральні згідно з їхніми внутрішніми суверенними конституціями”, – зауважив глава держави.
Також Зеленський зазначив, що Україна потребує гарантій у вигляді коштів на фінансування 800-тисячної армії та американського озброєння. Крім того, як безпековий компонент президент називав членство в ЄС
Замість членства в НАТО - стаття 5-like
У Статті 5 Північноатлантичного договору йдеться про те, що збройний напад на одного з членів Альянсу вважається нападом на всіх і тягне за собою ініціювання обов’язку всіх членів приходити на захист одного. Така допомога може передбачати залучення збройних сил, так і не передбачати цього, і може включати будь-які заходи, які держави–члени Альянсу вважають за доцільне. В історії цю статтю застосовували лише раз – у відповідь на терористичні напади 11 вересня 2001 року на Сполучені Штати Америки.
“Я постійно її критикую, тому що те, що там написано, не передбачає безпосереднього і негайного активного залучення військ. Йдеться про допомогу. Допомога може бути різною. Аптечки – це теж допомога. Каски – це теж допомога”, – зазначає Володимир Огризко, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
“Коли один раз застосовувалась п'ята стаття в 2001 році, то не всі країни діяли в військовому плані. І треба нагадати, що навіть не країни НАТО інколи робили більше”, – згадує заступник міністра закордонних справ України в 2009-2010 роках, Надзвичайний і Повноважний Посол Валерій Чалий.
Утім, ця стаття навмисне писалася так абстрактно.
“Пʼята стаття Вашингтонського договору написана таким чином саме тому, що коли був в проекті статуту НАТО автоматизм, тобто напад на одну країну і відповідна відповідь всіма, а Конгрес Сполучених Штатів був проти цього, бо лише Конгрес може приймати рішення, що Сполучені Штати вступають у війну. Не президент, не міністр оборони, тим паче не союзники”, - пояснює “Апострофу” директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара.
Але справжньою гарантією того, що Сполучені Штати почали би війну з Радянським Союзом під час холодної війни полягала в тому, продовжує він, що американці бачили свій ключовий національний інтерес, щоб Європа не була поглинута СРСР.
“Зараз ситуація змінилася, - продовжує співрозмовник видання. - Тому коли там кажуть: на кшталт 5-ї статті, це для мене ні про що… Бо перше і найголовніше має бути розуміння, що Україна настільки цінна, що можна ризикувати ядерним конфліктом”.
Не вірить у гарантії-як-5-стаття і голова комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.
“Якщо стаття п'ята має на увазі, що в разі нападу на Україну Сполучені Штати будуть вважати це нападом на себе і будуть захищати Україну з допомогою збройних сил, тоді так, у таке формулювання статті п'ятої поза НАТО я готовий повірити… Якщо вступ у НАТО – нереальний, то [потрібен] двосторонній договір про безпеку за зразком, який американці мають з Японією або там з Південною Кореєю, в якому передбачити, що якщо Росія на нас нападає, то тоді американці воюють на нашому боці”, – каже “Апострофу” Мережко.
Проте чи погодяться США на це? “Для американців Європа не є настільки важливою, як це було для попередніх адміністрацій. І брати на себе зобов'язання щодо можливого конфлікту з ядерною потугою по відношенню до України, яка для них не є принциповою, - я просто в це не вірю”, – зізнається Хара.
Експерт наголошує: найбільш оптимальний варіант - це членство України в НАТО, оскільки всі ризики розподіляються рівномірно серед 32 членів Альянсу. “
В Альянсі зараз знаходиться велика ядерна потуга - Сполучені Штати і дві менших ядерних потуги - Франція і Британія. Ну і плюс п'ять європейських країн на території, яких зараз розміщена американська ядерна зброя. Така конструкція може, скажемо так, толерувати ті ризики, які становить Російська Федерація”, - міркує директор Центру оборонних стратегій.
Які гарантії найбільш реалістичні зараз.
“Наша влада не говорить про те, що вона закладає в ці гарантії. Але ми можемо з різним ланок повідомлень уявити, що, наприклад, на США покладалися функції контролю над лінією розмежування. Чи ці функції на США дійсно покладені, чи це був предмет для дискусії? Поки в нас не з'явиться більш-менш конкретний папір, можна вважати, що влада робить усе, щоб ми їй не довіряли в цьому процесі”, – ділиться думками з “Апострофом” політолог Володимир Цибулько.
Поки що виглядає, що наші партнери не готові надати серйозні гарантії, інакше б нас прийняли в НАТО, каже Хара.
“Нам готові зафіксувати на папері те, що відбувається з 2022 року – передача, купівля озброєння, інвестування в український ВПК, – пояснює експерт. – Я розумію, що ми не можемо вичавити від наших партнерів більше, але не треба обманювати українське суспільство і самим обманюватися, що можуть бути якісь гарантії безпеки. Це безпекові запевнення. Бо гарантії означають, що партнери беруть зобов'язання у випадку конфлікту бути на вашому боці, воювати людьми, а не лише грошима. А запевнення - це, власне, допомога озброєнням, розвідданими і так далі”.
Європа поки що не готова розвивати тему своїх військ на теренах України. Так, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц ухилився від прямої відповіді на запитання, чи братиме Бундесвер участь у місії в Україні. Утім, голова парламентської фракції Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), що разом із блоком ХДС/ХСС входить до правлячої коаліції, Маттіас Мірш не виключив можливості відправки німецьких наземних військ для забезпечення миру в Україні.
Оскільки США намагаються самоусунутися від ролі захисника Європи, Україна має бути ініціатором нової системи безпеки в регіоні і створити європейське НАТО, каже Володимир Огризко.
“Тому у нас іншого вибору, як об'єднати наші зусилля з ключовими європейськими країнами, які здатні воювати, немає, - міркує він. – Не з усіма – нам не потрібні оці “п'ятиколонники” Москви в цій системі безпеки… Нам потрібні країни, які здатні сказати: “Так, в разі нападу вони отримають серйозний військовий ляпас”. Оце те, що може стати основою для того, щоб в Москві зрозуміли: якщо так, лізти не будемо. Якщо вдасться зробити поєднання зусиль Британії, Франції, Німеччини, Польщі, України, Італії можливо – це вже хребет того, що є. Додати до цього північні країни, балтійські країни – і ми маємо реальний хребет щонайменше системи, яка буде працювати”, – певен Огризко.
Це означає, продовжує він, що нам треба, щоб запрацював ВПК Німеччини, Франції, Швеції, Норвегії та ін., щоб військові спроможності Європи зросли до рівня тієї ж самої Америки. Крім того, потрібен чіткий алгоритм реагування на повторну агресію РФ.
“Має бути механізм, який автоматично включається: якщо озброєний російський солдат долає перший метр лінії розмежування між Україною і Росією – застосовується весь комплекс заходів одномоментно”, – резюмує Цибулько.
Утім, погодження гарантій безпеки із західними партнерами та США – це половина справи, потрібно, щоб на це пішла й Росія, яка не бажає обмежуватися частиною нашої території. Тож це завдання із багатьма зірочками для переговорників.
