Солдат – найбільш незахищена людина в українській армії.
Найменше прав – найбільше ризику. Останній у черзі на пояснення - перший у черзі на наслідки. У системі, де рішення ухвалюють нагорі, помилки оплачуються внизу.
Це не наїзд на командирів. Це твердження факту.
Найбільший ризик несе той, у кого найменше інструментів себе захистити - юридично, інформаційно, медично, фінансово. Якщо ми не перерозподілимо захист на користь солдата, система жертиме своїх без ворожих зусиль.
Для командирів прописана відповідальність за втрату техніки, але не за втрату людей. Державу турбують «СЗЧ», але замість імплементації в Збройні сили інструменту, який представляв би інтереси рядових і страхував від чергового «Жукова», ми посилюємо покарання для солдат. У людей фіксується усвідомлення, що «СЗЧ» турбує державу більше, ніж втрати серед особового складу.
Яке можливе покарання для, наприклад, майора? На моїй пам’яті, це завжди якась тилова посада. А яке для солдата чи сержанта (неважливо, чи в бригаді, чи, навіть, Генеральному штабі)? Цитата: «В піхоту нах*й».
У цій логіці відсутня логіка.
Яким би профнепридатним не був офіцер, його ніколи не уронять нижче за командира взводу. І то, якщо ШПК дозволить.
Солдат робить найбільше роботи, але роками не може отримати навіть «старшого солдата». Офіцери ж отримують чергові звання «по календарю», аби ШПК відповідало.
У піхоті солдат роками без державних нагород, тоді як командира можуть нагородити навіть під час зняття з посади - аби не «принизити честь офіцера».
Усі це бачать, і на фоні загальної втоми це створює прірву між рядовим і офіцерсьским складом. А далі, вже ніхто не розбирається, усе узагальнюється і під удар потрапляють навіть ті командири, які відверто заслуговують поваги.
Я бачив, як у 2022-му командирів нагороджували за великі втрати. Бо в уяві генерала це свідчення, що підрозділ воює. А якщо в тебе втрат мало, значить, «відсиджуєшся».
Корінь проблеми - відсутність реального механізму захисту солдата. Таким інструментом мав би бути реформований Сержантський корпус. Але зараз його повноваження прописані так, що сержант «відповідальний за все і ні за що». Тобто юридично - майже такий самий, як солдат.
Нам потрібна реформа Сержантського корпусу. Нам потрібна інституція, яка здатна стримувати абсурд. Це вже не стільки про захист окремих категорій військовослужбовців, скільки про існування системи.
Це дорого? Так. Це складно в умовах війни? Так. Але «простi рішення» - це завжди про чиїсь зламані життя. Без солдата не буде ні «нуля», ні «тилу», ні держави.
Слава Україні!
P.S. Я спробую в листопаді записати велике відео щодо реформи Сержанського корпусу. Воно буде довгим і нудним, але важливим.
Джерело: facebook.com/valerii.markus
