Українська енергосистема працює в умовах постійного тиску через російські атаки, а будь-які адміністративні обмеження на ринку можуть створити додаткові ризики для галузі.
Таку думку висловив політичний радник та експерт з публічної політики Богдан Попов, коментуючи ситуацію із судовим тлумаченням норми про зміну ціни в межах «10% загалом» у публічних закупівлях енергоресурсів — тобто обмеження, яке дозволяє підвищувати вартість контракту не більше ніж на 10% сумарно за весь період його дії, незалежно від коливань ринку.
За словами експерта, сьогодні енергетика фактично стала частиною системи національної безпеки. Через регулярні удари по генерації, підстанціях та мережах значна частина теплових потужностей втрачена або пошкоджена, а імпорт електроенергії та газу став одним із ключових елементів енергетичного балансу. У таких умовах ціни на ресурси дедалі більше прив’язані до європейських біржових індикаторів, що робить ринок надзвичайно волатильним і залежним від швидких управлінських рішень.
Експерт наголошує, що жорстке обмеження на зміну ціни в межах 10% протягом дії договору може виглядати як повернення до директивних підходів, які не враховують реалій сучасної економіки. Коли вартість газу чи електроенергії може змінюватися на десятки відсотків протягом одного сезону, фіксована стеля фактично ігнорує ринкову природу товару. На думку Попова, така практика створює ризик «адміністративного ціноутворення», що суперечить логіці реформ енергетичного сектору.
Він нагадав, що Україна останні десятиліття послідовно відходила від радянської економічної моделі — запускала конкурентний ринок електроенергії, інтегрувалася до європейської мережі ENTSO-E, розвивала біржові індикатори та систему прозорих закупівель через Prozorro. Усі ці кроки були спрямовані на створення гнучкого та конкурентного середовища, де ціна формується ринком, а не адміністративним рішенням.
«Проблема не в самому числі “10”, а в сигналі для учасників ринку. Коли економіка контракту змінюється заднім числом і не враховує волатильність ресурсу, інвестор бачить ризик повернення до ручного управління», — пояснює експерт. За його словами, для енерготрейдерів це означає додаткові фінансові ризики, для держави — зниження конкуренції на тендерах, а для кінцевих споживачів — потенційне зростання ціни.
Особливо суперечливо, додає Попов, це виглядає в умовах війни, коли держава одночасно декларує необхідність залучення приватного капіталу, розвитку імпорту та децентралізації генерації. Будь-яка децентралізована модель потребує передбачуваних правил гри, адже постачальники повинні бути впевнені, що зможуть адаптувати контракти до реалій біржового ринку. В іншому разі бізнес або закладає підвищені стартові ціни, або взагалі відмовляється від участі у державних закупівлях.
На переконання експерта, уряду варто зосередитися на балансі між прозорістю закупівель і специфікою енергоринку. Йдеться про формульне ціноутворення, прив’язку до європейських індикаторів, захист добросовісних контрактів та створення довгострокових правил, які не змінюються ситуативно. Інакше Україна ризикує опинитися в ситуації, коли фізична енергетична інфраструктура модернізується за європейськими стандартами, але регуляторна логіка повертається до практик минулого.
«Енергетика під час війни — це зона спільної відповідальності держави й бізнесу. Правила мають бути простими, ринковими та передбачуваними — тільки так система зможе пройти через турбулентність без втрати інвестицій і конкурентності», — підсумував Попов.
