Роман Цимбалюк — український журналіст та блогер, з 2017 до 2022 року — останній український кореспондент, акредитований при МЗС Росії на постійній основі.
В інтерв’ю "Апострофу" він пояснив, чому деякі представники російської еліти вже відкрито говорять про неможливість перемогти Україну, як ліквідація аятолли Алі Хаменеї вплинула на Володимира Путіна та чому очільник Кремля увійде в історію як людина, що "профукала" потенціал своєї країни та знищила її репутацію у світі.
– Чи справедливо побоюються в Москві, що особисто Путін може стати наступним після аятолли? Чи випадково виліз нещодавно депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін з такими сміливими заявами, що війна не може бути методом занапастити й згубити Росію? Мовляв, можливо, знайдемо щось посереднє, якісь переговори.
Він ще й у 2023 році говорив, що Україна збережеться, перспективи війни проти неї жодної немає. Випадково ці події відбуваються в ці дні, на вашу думку?
– Затулін – один із небагатьох українофобів, хто має якусь суб'єктність в системі російської влади. Це треба визнати. Ця заява була зроблена ще до початку війни проти Ірану. Звісно, треба на це відреагувати. Атака на союзника Російської Федерації не може нам не піти на користь.
Чому? Тому що половина шкоди, яка була заподіяна нашому тилу, — це все ж таки приліт іранських “Шахедів”. Я вже не можу до кінця зрозуміти, чиї це “Шахеди”, іранські чи російські. Як ми бачимо, у Перській затоці теж є “Шахеди”, які позначені так само, як те, що ми збираємо у себе. Тому нищити коаліцію зла – це класна ідея.
Чи буде Путін наступним? Мабуть, паралелі ці не зовсім доречні, принаймні, станом на зараз. Що буде трошечки пізніше, — подумаємо.
Якщо повертатися до заяви Костянтина Затуліна, то він говорить абсолютно очевидну річ. Це вже було зрозуміло в Москві майже всім, коли було скасовано парад на Хрещатику. Війна затягується, входить у фазу на виснаження. Якби вони керувалися хоч трохи раціо, то, звісно, пішли б на шикарні подарунки від Дональда Трампа.
Але в Путіна манія, тобто ірраціональність. Я думаю, що це реальна психологічна хвороба, бо вони, щоб знищити нас, поставили під загрозу долю Російської Федерації. Путін бере взагалі-то в кредит у майбутнього Росії. Логікою пояснити це неможливо.
Тим більше, всі чудово розуміють, що не буде скорочення української армії. Європейці трошечки перелякалися Путіна, а Трампа ще сильніше. Цей потяг вже не буде зупинений. Європа все одно у військовому плані буде формуватися як окремий центр сили.
Можливо, після Трампа ця трансатлантична єдність якось відновиться, але все одно всі будуть розуміти, що ти не можеш залежати від вибору іншої держави. Це дуже правильна позиція. Бо ми зараз чекаємо, наприклад, коли зміниться уряд в Угорщині. І з великою вірогідністю так воно і станеться.
Але ж це ж Європа, там постійно вибори, постійно є ризик приходу якихось людей, які люблять російський газ більше, ніж свою державу. Тут, власне, все буде гаразд, мені здається.
– Цей парад ліквідації або демонтажу диктаторів, яких свого часу Путін вважав друзями, – Сулеймані, Мадуро, Хаменеї, Ассад, – це ж демонстрація того, що залишається менше не просто партнерів, союзників, а, можливо, трошки залежних від нього осіб. Як це психологічно, політологічно можна пояснювати і аналізувати?
– Цікаво, що міністр війни Піт Гегсет повідомив, що американці потопили флагман іранського флоту “Сулеймані” з коментарем, що Трамп його вбив двічі. З ним тут важко посперечатися.
Якщо повертатися до Путіна і його ірраціональності, я це називаю ідіотизмом, політичним нерозумінням і непрорахуванням наслідків. Давайте згадаємо, як світ сприймав Росію чотири роки тому. Її дійсно всі вважали дуже потужною державою. Ніхто не сперечався, що її треба боятися. Європейці чотири роки тому її дуже сильно боялися, і американці, між іншим.
За ці роки крові, страждань і смерті з точки зору мети Путіна все сталося з абсолютно зворотним результатом. Давайте згадаємо 2021 рік, коли вони розіслали по європейських столицях свій документ про те, що НАТО має скоротитися до стану 1997 року. Вони це називали інфраструктурою НАТО, але насправді це інфраструктура держав, де це знаходиться.
Усі держави, які входять до альянсу, можуть користуватися цим. Результат який? НАТО розширилося за рахунок Швеції та Фінляндії.
Вони зробили вигляд, що не помітили цього, але з'ясувалося, що якщо до НАТО долучаються інші члени, не обов'язково, що Фінляндія побіжить відвойовувати Карелію. Таке враження, між іншим, що було б бажання, всі шанси на це є.
Навіть якщо подивитись на Кіпр, який постраждав від іранської агресії, це ж член Європейського Союзу, але не член НАТО. Там спірні території, частину контролюють турки, і грекам це не дуже подобається, але навіть якщо це буде продовжуватися, може тут якось закрутитися ситуація таким чином, що представники цих держав подумають: "А може краще якось ближче до альянсу?" Я розумію, що там бази держав-членів НАТО, і взагалі це пункт заправки фактично всіх кораблів держав НАТО, які діють у Середземному морі. Я про те, як воно швидко змінюється.
По факту, те, до чого доторкається Володимир Путін, просто перетворюється на попіл. Моя думка, що Путіна в історії Росії проклянуть як людину, яка профукала абсолютно все. Це стосується і ситуації на так званому постарадянському просторі — його не стало як якоїсь політичної структури. Це виключно тепер історичний термін — пострадянський простір. Немає цього впливу Російської Федерації.
Вірменія, Азербайджан, Україна. Ми взагалі на багато, я думаю, поколінь вороги. Нам є за що не тільки ненавидіти, а й готуватися до того, щоб знищити всіх росіян до останнього на українській землі.
Тобто ще раз, він це почав для того, щоб Росія була одним із центрів цього багатополярного світу. А зараз я дивлюсь, що Путін про багатополярний світ багато не говорить. Я навіть не знаю, чому. Мабуть, щоб не сміялися з нього. Ніхто не показує валюту БРІКС і багато чого. Це все говорить про те, що вони абсолютно не прорахували подальший розвиток подій.
Треба визнати, що ніхто не прорахував. Нам теж дехто давав три дні, три тижні. Ми пам'ятаємо часи, коли посольства евакуйовувалися з України або до Львова, або в Польщу. Але фінальна головна відповідальність не на ЦРУ, яке думало, що ми впадемо, а на тих, хто почав цю війну – на Росії і росіянах, які цю війну підтримали.
Моя думка, що коли ми перейдемо до періоду відновлення, – це може статися набагато швидше, ніж хтось думає, – то наслідки для Росії будуть набагато більш значущі. Вони будуть ставити питання: "Навіщо це все було? Навіщо ми все профукали?"
А ми, звісно, будемо підводити підсумки в контексті того, чи можна було досягти цих результатів з меншими втратами. Ця дискусія є складною. Але глобально всі будуть розуміти, що Україна перемогла, бо ми збереглися на політичній карті і контролюємо навіть зараз взагалі-то 80% території. Коли ця математика звучить в російських ефірах чи ще десь, вони в шоці від того, що буде далі.
– З приводу вісі зла. Це ж говорить про те і прекрасно ілюструє, що Путін не може не просто допомогти, а й навіть врятувати. Найбільше, що він може продемонструвати, — це ще один котеджик, як у Януковича, можливо, якась квартирка пошикарніше, як в Асада в Москві.
До речі, кажуть, що в Еміратах знайшли уламки “Герані-2”. Незрозуміло, скільки відсотків там компонентів іранських, а скільки російських, але букви російські там були.
– Щось мені підказує, що якщо ця операція коаліції Ізраїля та Сполучених Штатів продовжиться, а вона продовжиться, може так статися, що іранських заводів, які працюють на Росію, стане трошки менше.
А з приводу цих “ізбушек” на російській території, де переховуються диктатори, які все програли, така штука складна. От Янукович багато років живе в Сочі — все у нього, можливо, добре. Його Путін раз на два роки витягає, щоб він записав на телефон якесь звернення. Але ж Сочі перестало бути безпечним містом. Навіть Путін, таке враження, перестав їздити туди на море чогось. А чому перестав? Тому що він може бути знищений. І не американцями.
– У який момент Путіна перестали сприймати серйозно? Пам'ятаєте його мюнхенську промову, коли всі так аналізували. Політологи казали, що він відмовився від Заходу, коли якось нечемно з ним повелися. Але оця операція США демонструє, що його взагалі ніхто не бере до уваги. От вони щось собі аналізували, планували, а його думку ніхто до уваги так і не взяв.
– Це називається політичним фіаско. На підставі цього фіаско він увійде в історію.
Наскільки я розумію, росіяни хотіли зв'язатися з американцями по лінії президентів. Трамп відмовив у діалозі з Путіним. Лавров намагався додзвонитися до Рубіо, говорив з одним із заступників Рубіо, що, в принципі, з точки зору дипломатії означає, що їм одразу показали їхнє місце.
Якщо порозмірковувати, коли перестали сприймати Путіна серйозно, то коли стало зрозуміло, що він не може військовою силою захопити Україну. Ці його мюнхенські промови, 2007 рік… Там є один нюанс про 2007 рік. Звідки росіяни в собі таку сміливість знайшли, якщо нещодавно на той час були раді ніжкам Буша? Усе пов'язано з нафтою. Виросли ціни на нафту.
Західний світ тоді випромінював концепт: щоб не воювати з Російською Федерацією, треба максимально залучити її в коопераційну діяльність, спробувати діяти за принципом Союзу вугілля і сталі, як після Другої світової війни. Тоді ж люди, коли проаналізували Другу світову, зрозуміли, що треба з цим щось робити, щоб не було знову війн.
Цей принцип пропонувався Росії. Що мається на увазі? Ми обмінюємося технологіями, міняємо газ на мерседеси, на турбіни французької компанії Alstom, міняємо газ на французькі прибори для російських БМД і так далі.
Нагадаю, до 2014 року Франція будувала і побудувала, просто потім вони скасували цей контракт, два вертольотоносця для Російської Федерації. Тобто, який був взагалі формат взаємовідносин.
Звісно, одна з причин, чому європейці, особливо коли Меркель керувала, просто не могли зрозуміти, як можна такі обороти взаємовигідної торгівлі поміняти на те, щоб знищити Бахмут. Звісно, це алогічна історія.
Я думаю, що в 2021 році, перед вторгненням, коли Шольц і Макрон приїжджали до Москви і сиділи за цим довгим столом, вони Путіна благали: "Вова, не будь дебілом. Ми бачимо, що ти плануєш зробити. Якщо ти на це підеш, ми не зможемо далі торгувати. Ви не зможете в Берліні проводити вечори “Российского газового общества”".
Звісно, те, що вони зробили, — це ідіотизм, але вони це зробили, тому що немає стримувань. Багато є припущень, на якому етапі Путін збожеволів. Це називається помилкою. Іноді люди ухвалюють рішення закінчити життя самогубством. От Путін вирішив щось подібне зробити з Російською Федерацією. Я чому на цьому наголошую? Ослаблена Росія — довга, там дуже багато чого є. Охочих її рвати більш ніж достатньо. Ми теж будемо брати участь у цьому.
– Продовжуючи контекст раціональних і непояснюваних речей. Ви працювали в тому просторі. Наскільки зараз на “Z-ників” вплинула ліквідація аятолли Хаменеї? Як вона вплинула на Путіна? От чисто психологічно. От як так, при владі 40 років, і його хтось посмів за один день…
– Якщо проаналізувати виступи Путіна, особливо довоєнні, він дуже часто там обурювався долею Саддама Хусейна та Муаммара Каддафі. Таке враження, що він тоді думав, що за будь-яких обставин до Росії це не застосуватиметься, бо у них ядерна бомба. Ядерна бомба є, начебто все те саме, але, як то кажуть, залишок неприємний бачать всі.
Якщо грати в ці прізвища — Каддафі, Хусейн, Мадуро, Асад, Хаменеї, — таке враження, що має бути якесь наступне прізвище. Яке? Якщо Лукашенко, то тоді зразу виникне ще одне наступне прізвище, і ми розуміємо, яке.
Вони живуть в цьому режимі. Найголовніше, що вони нарешті побачили, що відбувається, коли на війну приходить НАТО, тобто Сполучені Штати зі своїми військовими технологіями. Ми говорили, що занадто багато повідомлень про те, що знищуються в Ірані. Дійсно, дуже важко зрозуміти скільки знищено, чи пошкоджено, чи уражено, там вже багато є варіацій.
Але немає інформації про роботу іранського ППО. Іранське ППО — це російське і китайське ППО. Тут виникає питання. Вони ж на це дивляться і думають: "Слухайте, так у нас же теж є таке саме ППО, як було в Ірану". І це все накладається на втрати російських протиповітряних засобів на території України. І все це говорить про те, що ядерна бомба — ядерною бомбою, але якби була в аятоли ядерна бомба, це не означало б, що він не помер би. Бо раз і 30 ракет пролетіло йому в “ізбушку”. І все, його нема.
Тому ця історія, зрозуміло, змушує росіян страждати. Чому? Тому що вони самі зрозуміли, що їхня так звана велич не базується на військовій і військово-технологічній силі. Якщо ти виходиш на бійку, а саме з такими амбіціями вийшов Путін, і по факту він вже відгріб. Я розумію, що є суто наша історія, але ж ми трошки ширше говоримо. У суто нашій історії ми теж відгребли занадто багато.
Росіяни, мені здається, ще не усвідомили, що їм платити і платити.
– Ліквідація диктаторів, яких Путін особисто знав, є певною мірою психологічною травмою, мені здається, тому що для нього ця посада сакральна. По-перше, його не можна ліквідувати, його не можна чіпати, а по-друге, він думає і мріє про безсмертя. А що буде психологічною травмою для, як кажуть, маленьких росіян, для простого росіянина?
– Все дуже просто. Поразка на фронті, знищення великої кількості росіян, атаки по російській території. Власне, це вже відбулося.
Наприклад, те, що сталося в Новоросійську. У новоросійські чати заходять українці і пишуть таке формулювання: "Ми спалимо ваші порти і спалимо ваше місто". Давайте просто уявимо, чи хтось міг припустити, що такі формулювання будуть сприйматися росіянами абсолютно серйозно. Усе це на них, звісно, впливає.
Я думаю, що буде більше ударів по Росії, тим більше, там буде пацифізм. Якщо ми хочемо швидко закінчити війну, треба, звісно, лупити по Москві всіма можливими засобами. Я так бачу, у нас їх не вистачає. “Томагавків” у нас нема, наші ракетні програми ще в початковому стані, але починати, звісно, з чогось потрібно. Тому саме це — падіння рівня життя, велика кількість втрат і удари по Росії.
Наші американські друзі час від часу виступають з пропозиціями про енергетичне перемир'я чи ще якесь. Умовно кажучи, давайте повернемо війну в зону “проведения специальной военной операции”. Мовляв, не треба за неї виходити — давайте просто будемо бомбити Україну. Це помилкова історія.
Якщо ми хочемо російського прозріння, їх треба вбивати. Вони мають страждати, і вони мають ставити собі питання: “Ми все втратили через діда і Крим?” Вони мають зрозуміти, що все почалося в Криму, і він їм не потрібен, бо вони з ним наближаються до аятолли, причому всі.
– От з приводу Новоросійська. Вони в одній соціальній мережі поки розродилися питанням: "А нас за что?" Оці маленькі росіяни, які завжди поза політикою, це ж справа Путіна…
– Я не думаю. Не треба думати, що вони чогось не знають. Вони точно знають, за що. Геноцидальні удари по українській енергетиці демонстрували по всіх центральних російських каналах. Вони цим пишалися, вони казали: "Ось сила російської зброї" і так далі. Тому вони все знають.
Єдине, що у них є така штука, яку Навальний [просував], що це все Путін, а решта тут ні до чого. Як на мене, це не відповідає дійсності. Бачите, у цю гру “а нас за что?” і Путін почав грати. Я дивився його заяву, де він розмірковував про газ, тобто він вже не розповідав, що орки мають перевагу скрізь, а про те, які помилки зробили європейські політики, коли відмовилися від російських енергоносіїв.
Виникає питання: а що з цим газовозом Arctic Metagaz, який спалили незрозумілі дрони в Середземному морі? Путін назвав це агресією. На нас напали, агресія київського режиму, який діє дуже жорстко, це новий рівень і так далі.
Я розумію, що вони будуть лупити ракетами по нас, але ж вони і так будуть лупити ракетами. Це для того, щоб якось на них вплинути. Вони мають зрозуміти, що війна стосується всіх людей з російським паспортом, де б вони не перебували. Вони за це несуть відповідальність. Ми їх рано чи пізно переконаємо.
– Якось росіяни втратили чутливість до своїх втрат. Коли це відбулося і про що це говорить?
– Вони ж таку цікаву там створили систему. Завжди можна сказати, що ми тебе туди не посилали. Таке ставлення і буде до людей, які воювали проти України, коли це все завершиться. Мені здається, що це станеться швидше, ніж ми думаємо. Це припущення, можливо, воно обґрунтовано весною, самопрограмуванням і, знову ж таки, логікою.
Путін може скільки завгодно людей вписати в армію. Іранська армія теж велика. У них і кораблі є, і все у них є. Але, якщо ти стикаєшся з високотехнологічним суперником, яким ми потрохи стаємо навіть швидше, ніж хтось думав, то кількість не є ключовою в даному випадку.
Якби українська держава будувала інженерні загородження так, як ми будуємо зараз, хоча б за Бахмутом, — а в ідеалі перед Бахмутом, — то війна могла зовсім відбуватися по-іншому. В історії дуже багато прикладів, коли менша армія і держава перемагають або зупиняють таку орду, якою є Російська Федерація.
Якщо говорити, звідки в них ця нечутливість, — телебачення, виховання, ідеологія нацизму. Це почалося, звісно, з Путіна, коли він, здається, у 2005 році започаткував колорадську стрічку. Це такий маркер “свій-чужий”. Він фактично оголосив Росію переможцем у Другій світовій війні, забрав з архівів фуражку Адольфа і почав оце на себе натягувати.
Вони виховали декілька поколінь в такому ключі. Це все звідси йде. Я пам'ятаю, коли я там працював, у них ближче до 9 травня такі були написи: "Мы — наследники победы". Я тоді дивувався, я навіть пам'ятаю свої пости в Фейсбуці, я писав, що перемога в спадок не передається, якщо що.
Ця ідеологічна обробка населення призвела до того, що вони виховали ідею, що росіянам можна вбивати інших людей, бо вони надлюди якісь. Життя показує, що це не дуже спрацювало.
Я не думаю, що вони нечутливі. Моя оцінка ситуації, що ті, хто перебуває в Росії, особливо в регіонах, де все котиться в одне місце, їхня головна ідея, щоб він просто сказав, що ми перемогли, все, зупиняємося. І всі видохнуть в Російській Федерації.
А якщо їм ставити питання: зупиняємося, або щось віддаємо, або ти йдеш на війну, вони скажуть: "Ні-ні-ні, давайте віддамо". Чому? Тому що це стосується конкретно взятої голови, яка може бути відправлена в м'ясний штурм.
Це ілюзія, що вони нечутливі до втрат. Ця ілюзія створюється на базі монополії на інформацію. У них же про це не прийнято казати. Коли ми намагаємося зрозуміти, що ж там відбувається, ми ж не в телевізорі це шукаємо. Це Телеграм-канали, локальні якісь осередки, угруповання імперців, які розмірковують, що це все добре, але Путін якось неправильно воює. Тобто, ідея правильна — знищити всіх, але дії алогічні. Тому не треба думати, що їм не боляче.
Росіяни воюють на своєму максимумі можливостей. Власне, як і ми. У них немає, як Трамп каже, якихось карт. В Росії навіть з'явилося заборонене формулювання, яке вони так любили в перші роки війни, — червоні лінії. Зараз за це можуть насварити. Якщо ти будеш про це говорити, то з'ясується, що ці червоні лінії занадто фізично близько вже до Москви.
– Я пам'ятаю, що Дмитро Медведєв полюбляв погрожувати цими червоними лініями Заходу.
– Він не свою думку висловлює. Це у них така гра. У них є призначені “скажені”, певна кількість пропагандистів, ми їх всіх знаємо. Насправді, вони тут всі змішалися.
Наприклад, МЗС російське і Дмитро Медведєв за суттю своєю нічим не відрізняються. У них є якісь погрозливі слова, але у них немає влади. Вони взагалі ні на що не впливають, вони нулі в ухваленні рішень, вони є виконавцями. Вони є всі голосами Володимира Путіна.
Навіть коли Путін з Сіярто зустрічався, це було так цікаво, вони там знову про газ говорили, а про війну вже не говорили чогось. У Путіна немає оцінки ситуації на фронті. Нагадаю, що три місяці тому він за кожної нагоди кричав: "Куп'янськ наш".
– Тричі вони його брали, двічі йому показували, звітували, потім знов звітували, не добрали, потім остаточно взяли.
– Тому все змінилося. Все просто змінилося.
– Так він і про Близький Схід, крім однієї фрази, що дуже нам шкода, як так можна було, нічого не сказав. Твого союзника ліквідували, а ти не коментуєш. Якось дивно, ні? Якщо говорити про якийсь інформаційний супровід.
– Та нічого дивного нема. Вони діють в класичний спосіб. Вони завжди так діють.
Я вам таку аналогію наведу. Коли я в Москві працював, Україна вела перемовини про безвізовий режим з Європейським Союзом. Весь агітпроп захльобувався, що цього не може бути ніколи. Але щойно це сталося, цю тему раз і забрали.
Тому вони і не роздмухують ці історії. Про Венесуелу Путін нічого не говорив, як і про “Павутину” не коментував. Чому така позиція? Бо у них немає можливостей щось змінити. Росіян не сприймають як гравців в цьому регіоні. Ізраїль, Саудівську Аравію, інші монархії Перської затоки сприймають. Звісно, Сполучені Штати сприймають. Після того, як почалася війна в Перській затоці проти Ірану, я почув формулювання: “Стало зрозуміло, хто в домі господар”. Про Трампа вони так говорять.
Якщо провести контент-аналіз цього лайна інформаційного, там немає цього огидного слова з трьох літер. Вони про Зеленського говорять, думають, чи хороший чи поганий Трамп, не можуть визначитися, бо бояться. Про європейців говорять. Здавалося б, це ж російська автократія, а про Путіна сказати нема чого. Це якраз і говорить про те, як змінилася Росія за чотири роки війни з нами.
Я припускаю, що американцям вони пишуть, що ви маєте врахувати наші інтереси, там є заводи, які нас забезпечують для війни проти України. Але що ти можеш зробити? Відправити Ту-95 туди? Відправ. Навіть цікаво буде подивитися, що з ним станеться. Але таке враження, що він назад не повернеться.
Бачите, ознака слабкості, падіння авторитету і впливу. От начебто в Сирії залишилась російська база, їх не викинули звідти. Але я не бачу жодної активності. Наче там авіація у них має бути. Взагалі, таке враження, що вони прикинулися мертвими.
– У такому стерильному інформаційному просторі, з якого дива такий сміливий Затулін виходить і говорить: "Україну не перемогти"? Вживає таке страшне слово — перемовини. Давайте закінчувати. Чого він?
– Я думаю, що він представляє певну групу російських еліт або команд впливу. Дехто каже, що якісь башти є. У Кремлі ж не всі кретини. Багато людей розуміють цю ситуацію. Вони зрозуміли, що чим швидше вони закінчують бойові дії, тим менше це буде коштувати Російській Федерації. На мою думку, вони вже цей рахунок сплатити не зможуть.
Це формулювання — не вбитися об Україну, наша задача не знищити Росію під час знищення України — і є головна думка, яка пролунала в російському ефірі. Можливо, тому вони його випустили в програму “Большая игра”, це типу найбільш аналітична програма Російської Федерації. Це називається пропагандою типу для розумних.
Таким чином, я вважаю, що ця частина російської еліти звертається до царя і натякає: "Цар, ти взагалі бачиш, що відбувається? Відбувається страшне".
Ми про це з вами і говоримо, що, зосередившись на знищенні українського Донбасу, де проживало населення, яке завжди голосувало за проросійські проєкти, Путін фізично знищив людей, які голосували, умовно кажучи, за якісь контакти, мир з Росією.
Я, якщо чесно, теж хотів би миру з Росією, проголосував би за це. Тут тільки питання в тому, що у нас цей мир пропагували люди, які були колаборантами, обслуговувалися російськими грошима і за російські гроші своїм жінкам купували золоті вагони в прямому сенсі цього слова. Це я про Віктора Медведчука.
– Віктор Медведчук там ще непогано влаштувався. Принаймні його там не б'ють. До речі, ви там працювали, було зрозуміло, куди ця історія рухається. Як не зрозуміли інші, які були в якості клоунів або хлопчиків-дівчаток для биття. Останній яскравий приклад — це Тетяна Монтян. Я думаю, що ви про неї чули, навіть якщо не знайомі особисто.
– Та ми знайомі. Я знаю їх особисто. Єдине, що не всі дожили до сьогоднішнього дня.
– Так от, Монтян так поливала брудом і всіма іншими субстанціями Україну, а зараз пише, що її в Росії, по-перше, кілька разів били і погрожують, що вона не доживе до наступного року. Це людина, яка втекла з України, вона не одна така. Як вони не розуміли, що їх просто використають, а потім можуть викинути, а можуть спочатку вбити і викинути. Це ж доля всіх?
– Є ж право людини на своє рішення. Деякі люди просто дебіли, вибачте, з дуже маленьким IQ. Вони не зрозуміли, що грати в якусь критичну думку можна в Україні, бо це демократія, і тут буде завжди так, буде мільйон голосів. І завжди буде якась Монтян, навіть після війни, яка буде підгавкувати, що Росія, сусіди, якось домовимося.
Між іншим, ми ж теж за домовленістю — повертаємося до державних кордонів і починаємо вибудовувати все з чистої сторінки.
Ви про Медведчука сказали, що він непогано влаштувався. На перший погляд, так. Але вплив його на Путіна, я не думаю, що великий. Багатих людей в Москві достатньо, і це не є ознакою якогось успіху, особливо для таких людей. А щодо Віктора Володимировича є ще один важливий момент. Його росіяни ненавидять. Про нього навіть кремлівці кажуть, що якщо Медведчук береться за справу, це точно все буде, вибачте, спущено в унітаз.
– Ознака якості. Таких ненавидять всіх, я так розумію, навіть тих, кого за гроші купували?
– Так, а що тут дивного? Ці люди сприймаються як зрадники. Потвори, типу Олега Царьова, тієї ж Монтян, там багато цих людей. Їх зразу називають не росіянами, хоча в них російські паспорти у всіх дуже давно, їх називають на букву “х”, якщо вони щось таке скажуть, тобто піддадуть під сумнів дії російської армії.
Знову ж таки, треба просто дебілом бути, щоб це продовжувати. Це не призведе до фінального результату, якого вони хочуть. Я розумію, що вони думають, що вони послаблять Україну, що буде важче й дорожче відновлюватися. Росіяни, так, ви ж за це заплатите. Зрозуміло, що це людей не повертає, але тим не менш.
Зрадник — він скрізь зрадник, і вони до них так і ставляться. Там деякі повернулися в Раду Федерації, але це просто говорить про те, що ці люди служили, наприклад, в ФСБ на якійсь високій посаді. Вони не зрадники — вони просто повернулися після виконання важкого багаторічного завдання.
– Ви про Деркача.
– Хоча те, що Деркач працює на Москву, знали всі. В українській політичній культурі всі все про всіх знають, хто на кого працює, хто до яких посольств ходить, і про росіян насправді всі все чудово знали. Мається на увазі, хто представляв інтереси росіян в Україні. Медведчук, ОПЗЖ і так далі. Це ж не таємниця.
Навіть в партії “Слуга народу”, хто випадково зараз в СІЗО сів, здавалося б, такі ліпші друзі президента. Хіба це була таємниця, в якій команді вони грають? Бо Росія ж потворна держава. Мається на увазі, що своєю політикою і діями вони одразу демонстрували, що вони не з нашого табору.
