Науковий співробітник Інституту Квінсі у Вашингтоні Марк Епіскопос нещодавно заявив, що Білорусь може стати однією з найбільш недооцінених дипломатичних перемог Трампа.
В інтерв’ю партнеру "Апострофа" Independence Avenue Media він розповів, чого хоче адміністрація Трампа від відносин із Білоруссю і наскільки реалістичними мають бути очікування Вашингтона.
– Як ви вважаєте, що зараз відбувається між Сполученими Штатами і Білоруссю?
– На мій погляд, відбувся масштабний зсув у тому, як Білий дім і зовнішньополітичний істеблішмент США сприймають відносини з Білоруссю. І це частина перегляду інтересів і підходів Сполучених Штатів до пострадянського простору, до східного флангу НАТО.
Раніше існував фокус на своєрідному чорно-білому наративі євроатлантичної інтеграції, або ти приймаєш повний пакет Європейського Союзу і процес вступу до НАТО, або тебе сприймають як небезпечного, ворожого чи опозиційного гравця.
Ця адміністрація змінила підхід до розгляду цього регіону. Натомість вона проводить політику прагматичних, конкретних відносин, що ґрунтуються на взаємній економічній вигоді, взаємовигідних дипломатичних угодах, політичних домовленостях, але робить це в межах певних обмежень, які, на мою думку, є корисними для процесу і для довгострокової відповідальної стратегії, з чітким розумінням того, скільки уваги ми хочемо приділяти цьому регіону.
Ці відносини між США і Білоруссю, цей процес зближення, який фактично розпочався, коли президент Трамп обійняв посаду на початку 2025 року, базується саме на цих принципах, якщо ми можемо мати хороші відносини, засновані на обмеженому колі спільних цілей і інтересів, які Сполучені Штати прагнуть реалізувати, не потрапляючи у пастки попередніх десятиліть, що робили такі відносини неможливими.
– Які саме ключові інтереси США Білий дім намагається реалізувати в Білорусі? І що це за обмеження, про які ви згадали?
– Сполучені Штати зараз перебувають у процесі відходу від Європи, у процесі зміни пріоритетів, відсуваючи Європу на другий план. Це відбувається досить швидко зараз через війну в Ірані, але цей процес почався ще до цього.
Європейським партнерам дали чітко зрозуміти, що інтереси США значно більше зосереджені в Індо-Тихоокеанському регіоні, у відносинах між США і Китаєм, а також у Західній півкулі. І що відповідно має відбутися певний перерозподіл пріоритетів і ресурсів.
Але для того, щоб це стало можливим, потрібен певний рівень стабільності на східному фланзі НАТО. І одним із ключових джерел нестабільності є безпекова спіраль, яка розгортається між Білоруссю та її західними сусідами, передусім Польщею і Литвою. І цю проблему необхідно вирішити.
Ми часто говоримо про білоруський балкон. Мається на увазі, що Білорусь історично була плацдармом для європейських вторгнень у Росію, а також потенційно може слугувати базою для агресивних дій Росії проти її західних сусідів. І цим «балконом» потрібно якось управляти, щоб не допустити погіршення безпекової ситуації на східному фланзі НАТО.
Почалося все з гуманітарних питань, і вони важливі. Я б ні на секунду не применшував того, що було досягнуто реального прогресу. Було звільнено численних ув’язнених, і це дуже добре. Але загальна мета, як я її бачу, і я говорю тут лише від свого імені, полягає в тому, щоб досягти кращої, більш стабільної безпекової ситуації між нашими партнерами по НАТО на його східному фланзі і Білоруссю.
– Чи означає це певний відрив Білорусі від Росії, щоб таким чином нейтралізувати загрозу для окремих країн НАТО, яка може походити від Росії через цей білоруський балкон?
– Думаю, ми маємо бути реалістами щодо того, чого можна досягти. Ця адміністрація, на мою думку, не має ілюзій, що Росія має вирішальне слово в тому, як розгортатимуться події. Росія має значну військову присутність у Білорусі. Нещодавно там було розміщено російські ядерні системи. І якщо занадто сильно тиснути в цьому напрямку, це викличе дуже жорстку реакцію у відповідь.
І це був один з уроків протестів 2020 року, які відбулися після виборів у Білорусі. І для мене, як для людини, яка вивчає це питання і уважно аналізує його протягом останніх кількох років, цілком очевидно, що якщо Росія відчує реальний крах нинішнього уряду, нинішньої державної системи в Білорусі, вона вдасться до радикальних заходів. Ми потенційно можемо побачити якусь форму вторгнення в Білорусь. Можемо побачити певний різновид російської гібридної військової операції, але це буде дуже небезпечний сценарій. Я думаю, що це не в інтересах жодної сторони і зробить регіон більш небезпечним.
– Наскільки реалістичним є припущення, що Білорусь і Лукашенко хочуть самостійно налагоджувати зближення із Заходом незалежно від Росії? Ми бачили, що Лукашенко був дуже привітним до спеціального посланця Джона Коула під час його візиту, але одразу після цього поїхав до Північної Кореї і був ще більш приязним до Кім Чен Ина. Чи може Білий дім Трампа довіряти Лукашенку, чи він просто намагається переграти цю адміністрацію?
– Моє правило просте, нікому не довіряти, потрібно дивитися на їхні інтереси, на те, як ці інтереси співвідносяться з вашими, і чи існує можливість для певної практичної і розумної співпраці. І в цьому випадку, на мою думку, така можливість є.
Росія має величезний вплив на свого білоруського партнера, і Білорусь обмежена у своїх діях та змушена діяти в цих межах. Водночас Росія не має повного права вето на зовнішню політику Білорусі. Білорусь у межах своєї багатовекторної зовнішньої політики може вибудовувати значно кращі відносини, особливо в економічній, дипломатичній і політичній сферах, із Заходом, з Європою і зі Сполученими Штатами, у спосіб, який Росія не може прямо або легко заблокувати.
Тому я раджу зосередитися саме на цих напрямках. Мова про встановлення комерційних, культурних і торговельних зв’язків таким чином, щоб дати Білорусі більше можливостей, не з метою перетворити її на ще одну Польщу, Чехію чи одну з країн Балтії. Цього ніколи не станеться. Білорусь завжди залишатиметься гравцем, що балансує. Вона завжди перебуватиме на периферії НАТО. І це варто прийняти. Цю роль потрібно сприймати як потенціал Білорусі діяти як буферна держава.
– Президент Лукашенко після візиту Коула до Мінська говорив про якусь велику угоду з адміністрацією Трампа. Що може передбачати ця велика угода? І чи справді Вашингтон очікує на якусь значну домовленість з Білоруссю?
– Знаєте, я думаю, що нам варто говорити про поступові кроки. Це дуже складний процес. І зміни, на мою думку, вже відбуваються. Ми бачимо інший підхід, але він розгортатиметься досить повільно, особливо з огляду на те, що увага США зараз значною мірою переключена на події на Близькому Сході.
Тому наразі я б не говорив про якусь велику угоду між Білоруссю і Сполученими Штатами. Поки що зарано бути надто амбітними у цьому питанні. Якщо війна в Україні буде врегульована, це, на мою думку, підвищить шанси на значно швидше і глибше зближення між США і Білоруссю.
Але поки що всі зосереджені на поступових кроках. І наступним таким кроком може стати дипломатична нормалізація між США і Білоруссю. Йдеться, зокрема, про можливий візит президента Лукашенка до Сполучених Штатів. Такі речі не планують без конкретного і досить вагомого результату, який має їх супроводжувати. І найбільш очевидним таким результатом для мене є саме дипломатична нормалізація. Тобто призначення повноцінного посла США в Мінську і, відповідно, повноцінного посла Білорусі у Вашингтоні. На мою думку, це наступний логічний крок, який відкриє шлях до подальшого прогресу з питань, яких поки що не торкалися.
