Державний поштовий монополіст АТ «Укрпошта» повідомив про черговий етап масштабної модернізації своєї мережі. За фінансової підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) компанія розгорнула 38 нових модульних контейнерних відділень у прифронтових та постраждалих регіонах України, зокрема на Харківщині, Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині.
Проєкт презентують як інноваційне та швидке рішення для відновлення логістики там, де інфраструктура зруйнована обстрілами. Проте для незалежних аналітиків та жителів українських сіл ця «інновація» виглядає радше як хаотична спроба керівництва компанії виправити наслідки власних багаторічних помилок та провальних експериментів.
Нинішня криза сільської поштової мережі є не лише результатом бойових дій, а й прямим наслідком реформ, які особисто ініціював та впроваджував генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський. Саме під його керівництвом у країні стартувала тотальна «оптимізація», яка де-факто обернулася планомірним знищенням стаціонарних сільських поштових відділень. Стаціонарні пункти, які десятиліттями слугували для селян єдиним центром зв'язку з цивілізацією, масово закривалися під приводом збитковості та застарілості. Натомість менеджмент Смілянського нав'язав країні так звані пересувні поштові відділення: брендовані автомобілі, які мали б замінити повноцінний поштовий сервіс.
Практика показала, що реформа пересувних поштових відділень виявилася повною провалом та відвертим знущанням з вразливих верств населення. Замість щоденного доступу до послуг, мешканці сіл отримали жорстку залежність від графіків руху, які хронічно порушувалися. Пересувні відділення почали з'являтися в населених пунктах лише в певні години, інколи раз на тиждень, а в деяких віддалених районах люди місяцямине бачили поштової машини через дефіцит палива, бездоріжжя або банальну відсутністьводіїв та операторів, які масово звільнялися через мізерну зарплатню. Люди похилого віку були змушені годинами стояти під дощем та снігом обабіч доріг, щоб просто дочекатися авто, отримати пенсію, оплатити комуналку чи забрати газету. Соціальна функція пошти як державного гаранта доступності послуг зв’язку була повністю зруйнована.
Тепер, коли мобільні авто остаточно довели свою неефективність та нездатність забезпечити стабільну логістику навіть у мирних регіонах, не кажучи вже про прифронтові, «Укрпошта» знову заговорила про необхідність стаціонарних точок, але вже у вигляді металевих контейнерів. Презентовані модульні відділення є фактично визнанням того, що концепція «пошти на колесах» Смілянського не витримала перевірки реальністю. Замість відбудови нормальних, капітальних приміщень чи збереження старих, держава змушена витрачати мільйонні кошти міжнародних донорів на закупівлю залізних модулів, які позиціонуються як «новітній прорив».
Головна проблема цієї управлінської моделі полягає в тому, що за кожною новою медійною презентацією та гучними звітами про «діджиталізацію» приховується повна відсутність довгострокової стратегії. Спершу мільйони витрачаються на закриття стаціонарних точок та закупівлю сотень автомобілів, потім, коли авто не справляються,компанія бере європейські кредити на екстрене розгортання залізних будок. Такий колообіг інновацій у ручному режимі задовольняє лише амбіції топменеджменту, який звик конвертувати будь-яке інфраструктурне рішення у власний піар, тоді як якість сервісу для кінцевого споживача продовжує падати. Розгортання модульних контейнерів за гроші ЄБРР є яскравим свідченням того, що реформи «Укрпошти» зайшли у глухий кут, виходом з якого є не системний розвиток, а чергове тимчасове латання дірок.
