Аналітика Київського Безпекового Форуму.
Сьогодні в Гданську розпочала свою роботу Конференція з відновлення України. Українську делегацію очолює прем’єр-міністр Юлія Свириденко. Президент Володимир Зеленський відмовився від участі. Офіційно – через те, що там передбачається обговорення практичних питань, які входять до компетенції Уряду. Під аналогічним приводом не був запрошений на цей захід і президент Польщі Кароль Навроцький. Організатором з польської сторони виступає прем’єр-міністр Дональд Туск, який власне і став «господарем» конференції.
Зрозуміло, що це було зроблено з метою уникнення зайвої конфронтації навколо важливого міжнародного заходу, в успіху якого зацікавлені як українські, так і польські відомства та компанії. Навроцький, який наполягає на правильності свого рішення позбавити Зеленського ордена Білого Орла через надання українським президентом елітному військовому підрозділу почесного найменування «імені Героїв УПА», дійсно міг би використати конференцію для продовження політичного протистояння як з Туском, який є його основним політичним суперником, так і з Україною.
Хоча Навроцький категорично заперечує, що його рішення було викликане електоральними причинами, але насправді у цьому ніхто не сумнівається. Адже це не вперше для нього, відомого історика-націоналіста, використовувати антиукраїнський фактор для просування свого політичного рейтингу. На жаль, не без успіху. Прикро, що цим він ще більше підсилює антиукраїнські настрої серед поляків.
На початку повномасштабної агресії росії проти України такі настроїбули у повному маргінесі. Однак, після низки останніх виборів, у яких партія «Право і справедливість» дозволила собі загравати з проросійськими радикалами і, більше того, пробувала перегравати їх на їхньому ж полі, ситуація змінилася. Згідно з останніми результатами опитування Центру діалогу ім. Юліуша Мєрошевського, негативно до українців налаштовано вже 43% поляків.
Але апелювати до совісті політика, який є професійним істориком, однак дозволяє собі спекулювати псевдоісторичними тезами для посилення свого політичного впливу, марно. Політичний цинізм лікується лише політичним програшем.
За прикладом далеко ходити не треба. Це – Віктор Орбан, колишній прем’єр-міністр Угорщини. Цілеспрямована антиукраїнська агітація, яка в дозованих кількостях раніше до певної міри сприймалася угорським суспільством, цього року йому не допомогла. Більше того, для багатьох вона стала свідченням його неадекватності, оскільки спричинила значне погіршення відносин Будапешта з Брюсселем, у т.ч. фінансові санкції щодо Угорщини з боку ЄС.
Здається, “здобутки” Орбана не дають спокою Навроцькому. Але останньому варто пам’ятати, що Орбан тримався при владі сумарно 20 років не завдяки антиукраїнській риториці. Навпаки, коли ця риторика перейшла всі розумні межі, вона привела його до поразки.
Після вибухового скандалу і Україні, і Польщі необхідно повертатися до співпраці. Стриманість, розуміння сучасних реалій і налаштованість на майбутнє має стати основоположним фактором у врегулюванні кризи. Добре, що вона торкнулася лише частини польського політикуму, близького до Навроцького, і що в Україні ще дуже добре пам’ятають про ту неймовірну підтримку, яку надав польський народ після початку повномасштабної агресії.
Одностайна підтримка Зеленського у скандалі з орденом з боку попередніх президентів України, у т.ч. його політичних опонентів, засвідчила, що українське суспільство не сприймає бажання сусідньої держави диктувати, кого українцям визнавати своїми героями. Тут не може бути жодних компромісів.
Історія українсько-польських взаємин має багато складних сторінок. Вони повинні вивчатися і дискутуватися істориками, а не політиками у контексті наближення виборів. А для відносин між державами і народами формула «пробачаємо і просимо пробачення», яка успішно використовувалася протягом багатьох років до Навроцького, має продовжувати бути безальтернативною основою. Лише так ми зможемо побудувати спільне європейське і безпечне майбутнє.
Як наголосив нещодавно голова Київського Безпекового Форуму, премʼєр-міністр України (2014-2016) Арсеній Яценюк, «єдиний розумний підхід – це слідувати мудрості Святого Івана Павла II: історичні рани минулого можуть загоїтися лише завдяки спільним досягненням у майбутньому. Ми можемо стати в’язнями історії й дозволити росії перемогти, або ж можемо шанувати історію, водночас будуючи спільне майбутнє, і стати переможцями. Переконаний, що наш обов’язок – обрати саме друге».
