Події перших днів 2026 року призвели до зупинки переговорного процесу. Спробуємо зафіксувати, як змінилися позиції його учасників.
1. Для початку варто нагадати, що поточний переговорний процес відбувається саме так, як його описав Кіт Келлог у статті America First, Russia, & Ukraine, оприлюдненій у квітні 2024 року. За цим планом, для завершення війни Трамп має тиснути на обидві сторони, почергово обіцяючи або припинити всю допомогу Україні, або, навпаки, різко її наростити, додавши санкції. Саме цим він і займався більшу частину 2025 року.
Такий характер переговорного процесу зумовлює його циклічність. Наприклад, зараз ми бачимо завершення циклу, який розпочався два місяці тому з «28 пунктів Віткоффа». Відправка Путіним ракети «Орешнік» кудись у Львівську область фактично поставила під цим циклом риску.
2. Хоча переговори вперлися в «територіальне питання», саме по собі воно в цій війні має другорядне значення.
Путін не воює за території. Питання приналежності Краматорська чи Мелітополя ніколи не було «першопричиною конфлікту». Тому загострення Путіним територіального питання, вочевидь, має іншу мету.
Здача Україною не окупованих росіянами територій має сприйматися українцями як національне приниження. Принаймні на це розраховує Путін, адже приниження в будь-якому разі входить у російську формулу перемоги. Тому принципово неважливо, скільки саме територій здадуть українці: всі п’ять областей, які Путін вважає «своїми», чи лише одну з них. Путін вирішив, що для цих цілей вистачить однієї Донецької області (принаймні так наприкінці грудня писала The New York Times) і запропонував це як свою «поступку» для завершення війни.
За розрахунками Кремля, здача Україною територій без бою призведе до глибокої внутрішньої кризи, яка може перерости в громадянську війну. Якщо така криза розвиватиметься одночасно з виборчою кампанією, яка навіть у мирні часи зазвичай призводить до розколу суспільства, ймовірність громадянської війни буде ще вищою.
Тому те, що Путін намагається представити як «територіальне питання», насправді є дискусією про те, наскільки важко Україні буде виходити з однієї війни, не зірвавшись в іншу.
3. Удар «Орешніком» минулого тижня показав, що росіян не влаштовує те, як для них складається цей переговорний цикл. Саме тому наприкінці року була вигадана «атака» України на путінську дачу, відповіддю на яку і став ракетний удар у бік кордону з Польщею.
Одночасно з цим адміністрація США відволіклася на інші питання, які для Путіна також є болючими. Спецоперація з повалення президента Венесуели та можливе вторгнення в Іран стосуються не просто політичних союзників Кремля, а й країн, які допомагали Росії обходити санкції. Захоплення американцями російських танкерів, повернення до обговорення законопроєкту Ліндсі Грема та відкрите ігнорування російських інтересів демонструють, що американці також вважають цей переговорний цикл завершеним.
Дмитро Кулеба в сьогоднішньому інтерв’ю припустив, що «наступний спалах переговорного процесу буде наприкінці лютого». Щодо конкретних строків важко бути впевненим, але те, що попереду ще багато таких циклів, виглядає цілком очевидним.
Джерело: facebook.com/mykolakn
