Хочу поділитися думкою, яка визріла в мене за останні дні навколо історії з Fire Point.
Багато хто зараз обговорює цей кейс у логіці «корупція / не корупція», «прозоро / непрозоро». А я ловлю себе на тому, що думаю про нього зовсім в іншій рамці, і несподівано для самого себе порівнюю з Іран-Контрас.
Нагадаю суть американського кейсу, бо він значно глибший, ніж зазвичай переказують у двох реченнях.
1985–87 роки, друга каденція Рейгана. Адміністрація опиняється у ситуації, де офіційно не можна нічого. У Лівані «Хезболла» утримує американських заручників, і їх треба якось витягувати. У Нікарагуа сандиністи будують прорадянський режим, і Конгрес поправкою Боланда прямо забороняє фінансувати «Контрас», які проти них воюють. Іран веде війну з Іраком, на нього накладене ембарго на постачання зброї.
Адміністрація знаходить рішення, яке здається їй елегантним. Через посередників (включно з Ізраїлем) Сполучені Штати продають Ірану зброю, переважно протитанкові і зенітні ракети. Іран в обмін тисне на «Хезболлу», щоб та звільняла американських заручників. А різниця між ринковою ціною зброї і тим, що Іран реально платить, осідає на швейцарських рахунках і йде на фінансування «Контрас» в обхід Конгресу.
З суто тактичного погляду, схема працювала. Заручники справді почали виходити. «Контрас» отримували зброю і боєприпаси. Сандиністи зрештою програли вибори в 1990-му.
Але потім почало вилазити інше. Виявилося, що паралельно з офіційною операцією «Контрас» масово завозили в США кокаїн, користуючись тим, що їхні літаки і логістичні маршрути ніхто всерйоз не перевіряв (всі ж розуміли, що це таємна операція РНБ). Розслідування комітету Керрі в Сенаті у 1989 році підтвердило, що американські урядові структури знали про наркотрафік людей, пов'язаних з «Контрас», і свідомо це ігнорували, бо політична мета була важливіша. Журналіст Гері Вебб у серії «Dark Alliance» пізніше показав, як цей кокаїн у 80-х підживив крек-епідемію в Лос-Анджелесі і фактично дав старт цілому поколінню картелів і вуличних угруповань, наслідки чого США розгрібають донині.
Тобто кейс має два шари. Перший, видимий: уряд порушив власні закони, бо вважав, що мета (заручники, стримування СРСР) виправдовує засоби. Другий, тіньовий: під прикриттям «святої мети» виросла суто кримінальна історія, яка вдарила по самій Америці сильніше, ніж сандиністи могли б ударити в найкращих своїх мріях.
Олівер Норт на слуханнях не каявся, він пояснював, що Конгрес не розумів масштабу радянської загрози. Значна частина суспільства з ним тоді погодилася. Реальних термінів ніхто з ключових фігурантів не отримав, частину засуджених Буш-старший помилував у 1992-му. Рейган завершив президентство одним із найпопулярніших президентів XX століття. Норт став телезіркою на Fox News.
Чому я про це згадую саме зараз.
Тому що держава, яка воює за фізичне виживання, існує в іншій моральній системі координат, ніж держава в мирному часі. Прозорість - це розкіш сильних і безпечних. Коли тебе щодня обстрілюють, у тебе інша калькуляція: не «чи ідеальна процедура», а «чи я після цієї процедури ще буду живий».
А тепер до Fire Point. Це компанія, яка забезпечує значну частину наших далекобійних ударів по РФ. За перший квартал цього року Україна здійснила близько 237 успішних ударів углиб території ворога, фактично стільки ж, скільки за весь попередній рік. Це не абстрактна статистика, це менше пального в російській армії, менше снарядів на наших позиціях, менше можливостей у ворога нас вбивати.
Український ОПК наростив обсяги виробництва з 2022 по 2026 у 15 разів. Залучено понад $200 млн прямих інвестицій. Паралельно EDGE Group з ОАЕ заходить у Fire Point на $760 млн при оцінці компанії $2,5 млрд. Це вже не «окрема контора», це питання, чи зможе Україна за два-три роки вибудувати власний воєнпром такого масштабу, щоб не залежати від політичної кон'юнктури в Берліні чи Вашингтоні.
І от посеред цього всього розгортається кампанія, яка може цей механізм поламати. У війні. Заради процедурної чистоти, яка в мирному часі була б абсолютно справедливою вимогою.
Я не кажу, що на корупцію треба заплющити очі. Категорично, ні. І саме Іран-Контрас тут найкращий аргумент проти спрощень. Кейс тримався як моральна позиція, поки був про заручників і «Контрас». Як тільки стало видно, що під прикриттям великої мети частина людей робила свій кримінальний бізнес з кокаїном, увесь моральний капітал операції випарувався, і шкода від нього перевищила користь.
Тому я для себе формулюю це так. Держава у війні має право на непрозорість рівно там, де прозорість безпосередньо коштує їй боєздатності. Виробничі потужності, ланцюжки постачання, конкретні люди, які зараз роблять ракети, що летять на Москву, так. Загальний імунітет від питань, хто скільки заробив на держконтрактах, ні.
І головна розвилка у кейсі Fire Point саме тут. Якщо це справді про компанію, яка б'є по РФ і яку ламають у невчасний момент, це одна історія, і я в ній радше на боці компанії. Якщо під цим прапором ховають банальне привласнення контрактів конкретними людьми з конкретними прізвищами, це зовсім інша історія, і вона працює проти України сильніше за будь-який репутаційний удар. Бо як показує Іран-Контрас, тіньова частина таких операцій з часом може коштувати дорожче, ніж офіційна.
Сила аргументу «мета виправдовує засоби» в тому, що його найважче спростувати, коли мета справжня. І найлегше, коли вона уявна. Розрізнити ці дві ситуації — головне завдання, яке зараз стоїть перед усіма нами.
Джерело: facebook.com/artembidenko
