Майже третину періоду незалежності Україна живе в умовах російської агресії. Повномасштабна війна змусила мільйони українців визначатися, де і як продовжувати життя: залишатися в країні, виїжджати за кордон або повертатися, щоб долучитися до захисту держави.
Про це йдеться в матеріалі Bloomberg.
Автори зазначають, що залишатися в Україні означає жити з постійними ризиками. Російські ракетні та дронові атаки стали частиною повсякденності, війна завдає ударів по економіці, триває мобілізація, а демократичні процеси обмежені через воєнний стан. Зокрема, вибори в Україні не проводяться вже кілька років.
Водночас виїзд за кордон також має значну ціну. Йдеться про розлуку з близькими, втрату звичного способу життя та ризик поступового віддалення від країни.
45-річна Ярина Яковишин розповіла Bloomberg, що після масованих атак у 2022 році виїхала з Києва до Канади разом із трьома доньками. Її чоловік Олександр та син Дмитро залишилися в Україні й долучилися до боротьби проти Росії.
"Зараз це мій найбільший особистий внесок у нашу незалежність", — сказала вона. За її словами, родина щодня підтримує зв’язок через месенджери.
Олімпійський чемпіон із греко-римської боротьби Жан Беленюк, який народився в рік проголошення незалежності України, вважає, що нинішньому поколінню довелося платити високу ціну за державність.
"Доля вирішила, що сьогоднішнє покоління має заплатити ціну за цю незалежність", — зазначив він.
За даними Bloomberg, українці, які залишаються в країні, розуміють, що боротьба за незалежність вимагатиме дедалі більших жертв. Водночас значна частина суспільства продовжує демонструвати готовність витримувати війну.
Майже дві третини опитаних Київським міжнародним інститутом соціології українців заявили, що готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно. Водночас журналісти зауважують, що рівень такої стійкості з часом може змінюватися.
Найвищу готовність продовжувати боротьбу, згідно з опитуванням, демонструють кияни віком від 45 до 59 років. Це покоління, яке дорослішало разом із незалежною Україною та брало участь у ключових суспільно-політичних подіях останніх десятиліть.
Представники цього покоління виходили на Майдан під час Помаранчевої революції 2004 року. Через десять років їхні діти стали учасниками Революції Гідності, яка розпочалася після рішення Віктора Януковича відмовитися від підписання угоди про асоціацію з ЄС.
48-річний Георгій Гребньов, який очолює благодійну організацію допомоги переміщеним дітям та сиротам, від початку повномасштабної війни залишається в Києві. Попри регулярні повітряні атаки, він не планує залишати столицю.
"Для мене патріотизм означає передусім готовність пожертвувати власним комфортом заради незалежності країни", — пояснив Гребньов.
Водночас демографічна ситуація в Україні за роки незалежності суттєво змінилася. У 1991 році населення країни становило близько 54 мільйонів людей. До 2021 року цей показник скоротився приблизно до 41 мільйона, а після початку повномасштабного вторгнення — ще більше. За оцінкою, наведеною Bloomberg, нині в Україні може проживати близько 29 мільйонів людей.
Окремим викликом для українців стала необхідність визначатися між військовою службою та виїздом із країни.
39-річний Віталій, який не побажав розкривати своє прізвище та колишню професію, нелегально перетнув кордон через річку Тису й зрештою опинився у США. Він пояснив своє рішення корупцією та відчуттям несправедливості, а також небажанням виховувати маленьку доньку в умовах постійних повітряних атак.
"Моя дитина має ходити до дитсадка і бігати до бомбосховищ, потім піти до школи й продовжувати бігати до бомбосховищ?" — сказав чоловік.
Водночас офіційні дані свідчать про масштаб проблеми з комплектуванням Сил оборони. За наведеними Bloomberg цифрами, близько 1,5 мільйона чоловіків перебувають у розшуку через ухилення від мобілізації, а близько 200 тисяч військовослужбовців самовільно залишили військові частини.
Є й інша категорія українців — ті, хто після початку повномасштабного вторгнення повернувся або залишив звичне життя за кордоном, щоб допомагати державі.
41-річний Володимир, аспірант і шкільний учитель, долучився до війська вже на третьому тижні повномасштабного вторгнення. Він продовжує служити на Сумщині.
"Тоді ніхто не уявляв, що це триватиме так довго", — розповів військовий.
Інший приклад — Вікторія Гончарук, яка до початку великої війни працювала інвестиційною банкіркою в Morgan Stanley у Нью-Йорку. Спочатку вона фінансово допомагала своїм рідним та їхнім підрозділам, а згодом вирішила повернутися в Україну. Після відповідної підготовки стала бойовою медикинею, а нині очолює напрямок розвитку оборонних технологій у 3-й штурмовій бригаді.
"Я вважаю, що для будь-якого українця найкраще, що можна зараз зробити для України, — це повернутися й знайти місце, де ви відчуваєте, що можете найбільше вплинути на ситуацію та бути пов’язаним із фронтом", — сказала Гончарук.
За словами журналістів, через тривалість війни добровольців стає менше, що посилює проблему поповнення особового складу. Водночас військові, які тривалий час перебувають на передовій, дедалі частіше говорять про необхідність ротацій і заміни особового складу.
Для частини українців питання виїзду навіть не стояло.
73-річна Євгенія Олександрова розповіла, що з 1991 року пам’ятає відчуття радості від появи незалежної України. Коли почалася повномасштабна війна, вона не розглядала можливості залишити Київ.
"Це мій дім. Це моє місце. Я й тут не падаю духом. Я ходжу по магазинах, я сміюся, коли щось смішне, я хвилююся, коли щось лякає, я плачу, коли бачу, як повз мої вікна проходять похоронні процесії", — розповіла жінка.
Вона також наголосила, що не засуджує українців, які виїхали з країни, особливо батьків із дітьми.
Яковишин, яка нині живе в Торонто, згадує, як у дитинстві разом із батьками була частиною живого ланцюга, який у 1990 році символічно об’єднав захід і схід України. За її словами, тоді українці ще не могли повною мірою усвідомити, наскільки складним випробуванням у майбутньому стане збереження незалежності.
Жінки також погоджуються, що навіть після завершення війни питання безпеки залишатиметься для України одним із головних. Відносини з Росією, на їхню думку, вже не зможуть повернутися до довоєнного стану.
"Ми постійно житимемо з очікуванням, що на нас можуть напасти. Що стосується всіх цих розмов про те, що ми братні народи, — про це можна забути на наступні два покоління", — сказала Яковишин.
Олександрова своєю чергою зазначила, що після 35 років незалежності українці усвідомили: безтурботного життя із сусідньою Росією більше не буде.
Раніше ми писали, що президент Володимир Зеленський 20 серпня ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
