Співпраця Росії та Північної Кореї у війні проти України досягла масштабів, які фактично пов'язують безпекові процеси в Європі та Азії. Пхеньян не лише допомагає Москві військовими ресурсами, а й використовує отриманий на українському напрямку досвід для розвитку власних збройних сил.
Про це у колонці для The Washington Post пише президент і голова некомерційної організації "Фонд Саратога" Глен Говард.
За його словами, залучення КНДР до війни почалося ще у 2024 році, коли Пхеньян направив до Курської області понад 10 тисяч військовослужбовців для участі у відбитті українського наступу. Згодом президент України Володимир Зеленський заявляв про наміри Кім Чен Ина збільшити північнокорейський контингент до 40 тисяч військових.
Говард зазначає, що, за оцінками української розвідки, від 2024 року через Курську область уже пройшли ротацію понад 25 тисяч військовослужбовців КНДР. На думку автора, участь у бойових діях фактично дає Пхеньяну можливість вивчати сучасну війну безпосередньо на полі бою та випробовувати підходи до ведення загальновійськових операцій.
Водночас Росія, як стверджує Говард, передає Північній Кореї технології та інші ресурси, які можуть посилювати її військовий потенціал. Йдеться, зокрема, про вдосконалення систем наведення балістичних ракет KN-23 і KN-24, розвиток протиповітряної оборони, атомних підводних човнів та супутникових технологій.
Окремо автор звертає увагу на використання Північною Кореєю досвіду застосування безпілотників. За його словами, Пхеньян уже працює над масштабним виробництвом ударних дронів малої та середньої дальності. Він також стверджує, що на тилових базах у Воронезькій та Курській областях були розгорнуті спеціалізовані підрозділи — близько 400 операторів безпілотників і 90 операторів ракетних систем, які брали участь в атаках на українські міста, зокрема Суми та Харків.
На думку Говарда, досвід, який Північна Корея отримує в Україні, потенційно може бути використаний у разі нового конфлікту на Корейському півострові. Він проводить паралель між Харковом і Сеулом, наголошуючи на вразливості південнокорейської столиці через її близькість до демілітаризованої зони.
Військова співпраця Москви та Пхеньяна, за оцінкою автора, виходить далеко за межі постачання особового складу. Північна Корея, зокрема, забезпечує Росію значною кількістю боєприпасів. За деякими оцінками, КНДР могла передати Москві до 15 мільйонів артилерійських снарядів. Водночас, за даними Ради національної безпеки і оборони України, частка північнокорейських боєприпасів у російських військових запасах може становити 50–70%.
Ще одним напрямом співпраці є залучення північнокорейських працівників до російської промисловості. Говард із посиланням на українські військові оцінки пише, що близько 20 тисяч громадян КНДР можуть працювати на промислових підприємствах у різних регіонах Росії, підтримуючи її військове виробництво.
Натомість Москва, за його словами, забезпечує Пхеньян енергоресурсами та продовольством. Зокрема, Росія щороку може постачати Північній Кореї 600–700 тисяч тонн рису, що дозволяє компенсувати понад половину її хронічного дефіциту цього продукту.
Паралельно країни розвивають транспортну інфраструктуру на спільному кордоні. Йдеться, зокрема, про будівництво двосмугового автомобільного мосту через річку Туманну, який після введення в експлуатацію зможе пропускати до 300 важких транспортних засобів на добу. Також модернізується залізничне сполучення через Корейсько-російський міст дружби.
Усе це, на думку Говарда, свідчить про перетворення російсько-північнокорейської співпраці на довгострокове військово-оперативне партнерство. "Союз Росії та Північної Кореї перетворюється на постійний оперативний альянс, і Пхеньян, імовірно, очікує прямої російської допомоги в разі майбутнього конфлікту на Корейському півострові", — зазначив він.
Автор також ставить під сумнів підхід, за якого Сполучені Штати мають зосереджувати основну увагу на Китаї, водночас приділяючи менше уваги європейському напрямку. На його переконання, російсько-північнокорейська військова співпраця демонструє, що безпекові процеси в Європі та Індо-Тихоокеанському регіоні дедалі тісніше пов'язані між собою.
Говард нагадує, що під час цьогорічного саміту НАТО в Анкарі лідери Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії виступили за створення "Партнерства Корея-НАТО 2.0". На думку автора, така ініціатива могла б стати одним із елементів ширшої євразійської системи безпеки для протидії співпраці Москви та Пхеньяна.
Говард закликає Вашингтон підтримати подібні формати та не послаблювати чинні союзи США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Серед можливих кроків він називає відновлення регулярних військових навчань із Південною Кореєю.
Підсумовуючи, автор посилається на слова колишнього міністра оборони США Ллойда Остіна, який після появи північнокорейських військових у Курській області попереджав, що їхня участь у війні в Європі матиме наслідки і для Індо-Тихоокеанського регіону. На думку Говарда, ці два безпекові простори фактично вже почали формувати єдиний театр протистояння — як для Кім Чен Ина, так і для Володимира Путіна.
Російська війна проти України триває значно довше, ніж очікував Володимир Путін, який на початку повномасштабного вторгнення, за оцінками західних аналітиків, розраховував завершити кампанію за один-два тижні. Нині Кремль стикається з дедалі більшими труднощами у спробах досягти заявлених цілей.
