Загальні втрати у війні між Україною та Росією можуть сягнути двох мільйонів людей вже навесні 2026 року, при цьому близько двох третин загиблих припадатимуть на російську сторону. Про наслідки таких втрат для цивільних та військових журналісти "The New York Times" дізнавалися у своїх кореспондентів на місцях.
Керівник київського бюро Ендрю Крамер назвав ці цифри "вражаючими" і поділився спостереженнями про ставлення українців до загиблих співвітчизників.
"Минулого літа, коли я їхав автомобілем через містечко в центральній Україні, усі машини зупинилися. Люди вийшли з авто і стали на коліна, а хтось розсипав квіти просто на дорозі. Повз проїхала похоронна процесія, багато машин було заповнено військовими", — розповів Крамер.
Він також навів приклад львівського військового кладовища, яке стало великим простором, вкритим українськими прапорами на могилах загиблих воїнів. Кладовище вже заповнене, і поруч готують нове.
Кореспондент Іван Нечепуренко, який висвітлює події в Росії, зазначив, що масштаби людських втрат у РФ сприймаються інакше. Кремль формує армію з найманців, що фактично ізолює більшість населення від війни.
"Літнім чоловікам, які не змогли реалізувати себе в житті, щедро платять за участь у бойових діях. Завдяки цьому більшість населення відсувається на периферію, війна стає чужою", — пояснив він.
Журналіст Марк Сантора наголосив, що масштаби втрат визначаються величезною зоною ураження, яка постійно розширюється через застосування дронів.
"Лінія фронту вже майже не нагадує традиційну: рух у будь-якій її частині стає смертельно небезпечним. Зона ураження простягається більш ніж на 1200 км — це приблизно відстань від Чикаго до Нью-Йорка", — пояснив він.
Сантора додав, що насильство поширюється далеко за межі фронту. Міста й містечка регулярно зазнають обстрілів, а українці шукають способи виживати серед постійної загрози смерті. Недавній удар по пасажирському потягу, який забрав життя щонайменше трьох цивільних, журналіст назвав прикладом того, як звичними стали шокуючі раніше події.
"Питання, хто перемагає, не є головним. Українці чітко усвідомлюють ціну, яку платять. Але поки Росія прагне знищити українську державу, вони не бачать іншої альтернативи", — підсумував Сантора.
Росіяни у характерній для них манері дипломатичного акторства грають на публіку роль найбільш байдужого учасника переговорного процесу. Це звичний прийом росіян - говорити, робити і перекручувати все навпаки, щоб постійно тримати своїх опонентів у стані ступору, змушувати виправдовуватися і ніяк не могти збагнути кардинальну відмінність між вдаваною і реальною реальністю.
