У четвер, 23 липня, Православна церква України вшановує Почаївську ікону Божої Матері — одну з найвідоміших і найшанованіших святинь України, яка протягом століть вважається символом Божої опіки над українською землею. З цією іконою пов'язують численні чудеса, зцілення та порятунок Почаївської лаври від ворогів.
"Апостроф" розповідає про Почаївську ікону Божої Матері, її дивовижну історію, а також народні традиції і прикмети цього дня.
За церковним переданням, історія Почаївської святині почалася ще у XIII столітті. Після татарської навали кілька ченців оселилися на Почаївській горі, шукаючи усамітнення для молитви. Одного разу один із них побачив на скелі Пресвяту Богородицю, яка стояла у сяйві вогню. Покликавши іншого монаха й пастуха Івана Босого, вони всі стали свідками дивовижного явлення.
Після того як видіння зникло, на камені залишився відбиток правої стопи Божої Матері. Найдивовижніше було те, що в цьому заглибленні постійно з'являлася чиста вода, яка не висихала навіть у найбільшу спеку. За переказами, багато людей отримували від неї зцілення, а джерело й сьогодні залишається однією з головних святинь Почаєва.
Чудотворна ікона зберігається в Успенській Почаївській лаврі в місті Почаєві Тернопільської області. За переказами, вона була подарована ченцям дворянкою Анною Гойською, яка у 1559 році отримала її у дар від проїжджаючого повз Почаєва митрополита Неофіта, майбутнього патріарха Константинопольського.
30 років ікона простояла в каплиці будинку, а після цього у її домі почали відбуватися незвичайні події. За переказами, ікона неодноразово випромінювала яскраве світло, а найвідомішим чудом стало зцілення сліпонародженого брата Ганни Гойської — Пилипа Козинського. Після гарячої молитви перед образом він несподівано прозрів. Саме після цього шляхтянка передала святиню ченцям на Почаївську гору, де вона перебуває й донині.
Особливо прославила Почаївську ікону подія 1675 року. Під час облоги монастиря турецько-татарським військом захисників було дуже мало, і врятуватися власними силами вони майже не мали шансів. Ченці разом із людьми безперервно молилися перед чудотворним образом.
За церковним переказом, над монастирем з'явилася Пресвята Богородиця в оточенні ангелів із піднесеним омофором. Стріли й кулі нападників поверталися назад, а вороже військо, охоплене страхом, відступило. Саме ця подія зробила Почаївську ікону одним із головних символів небесного захисту української землі.
Протягом століть перед Почаївською іконою молилися про зцілення від тяжких недуг, мир у родині, народження дітей, захист військових і всієї України. У книгах Почаївської лаври збереглися сотні свідчень про чудесну допомогу, яку віруючі пов'язували із заступництвом Божої Матері.
Для вірян цей день є нагадуванням про те, що щира молитва, довіра Богові та заступництво Пресвятої Богородиці допомагають людині вистояти навіть у найважчих випробуваннях.
Молитва до Почаївської ікони Божої Матері
Пресвята Богородице Почаївська, Заступнице і Покровителько землі української, прихилися до наших молитов і випроси для нас у Господа мир, здоров'я, духовну силу та захист від усякого зла.
Покрий чесним Своїм омофором наші родини, наших захисників, дітей і всіх, хто потребує Твоєї допомоги. Навчи нас жити у вірі, любові й надії на Боже милосердя. Амінь.
Народні традиції 23 липня
У народному календарі цей день вважали особливим часом подяки Богові за літо та його дари. У багатьох місцевостях говорили: «На Почаївську Матір Божу земля благословляє хліб», адже жнива вже розгорталися на повну силу.
Зі світанком люди обов'язково вмивалися джерельною або криничною водою. Вірили, що цього дня вода має особливу благодать, згадуючи чудесне джерело зі сліду стопи Божої Матері в Почаєві. Старші люди казали, що така вода додає сили, зміцнює здоров'я й приносить душевний спокій.
У багатьох українських селах господині цього дня випікали невеликі круглі паляниці та відносили їх самотнім людям, удовам або багатодітним родинам. Казали: «Хто на Богородицю хлібом поділиться — того Божа Мати не залишить без достатку».
Цікавим був звичай прикрашати домашні образи волошками, ромашками та колосками нового врожаю. Люди вірили, що такі букети оберігають оселю від лиха й нагадують про Божу щедрість.
Пасічники цього дня вперше куштували свіжий мед нового збору, але неодмінно залишали його частину для частування дітей і сусідів. Вважалося, що щедрість, виявлена цього дня, повернеться добром до всієї родини.
Увечері вся сім'я намагалася зібратися за одним столом. Старші благословляли молодших, бажаючи їм миру, здоров'я й Божої опіки, адже день Богородиці вважали особливо сприятливим для зміцнення родинної злагоди.
Народні прикмети про погоду 23 липня
- Якщо вранці рясна роса — серпень буде врожайним.
- Бджоли дружно вилітають із вуликів — кілька днів триматиметься сонячна погода.
- Якщо ластівки літають високо — дощу найближчим часом не буде.
- Вечірній туман над річкою віщує ясний і теплий день.
- Павуки активно плетуть павутину — осінь буде сухою.
- Якщо після заходу сонця небо довго залишається рожевим — попереду кілька погожих днів.
Що не можна робити 23 липня
У цей день не радили сваритися, ображати матерів чи літніх людей, відмовляти нужденним у допомозі або тримати зло на когось. У народі вірили, що день, присвячений Богородиці, слід провести з чистими думками й добрим серцем.
Також не рекомендували забруднювати джерела, криниці чи річки, адже вода цього дня вважалася особливим Божим даром і символом очищення.
Що треба зробити
Вірянам радять помолитися перед Почаївською іконою Божої Матері про мир в Україні, захист наших воїнів, здоров'я рідних, зцілення хворих, благополуччя родини та духовну підтримку у важкі хвилини.
Доброю справою цього дня вважається відвідати храм, допомогти нужденним, пригостити когось хлібом або медом нового збору, подякувати Богові за дари літа, помиритися з близькими та попросити Пресвяту Богородицю про Її небесне заступництво над Україною і кожною родиною.
Раніше "Апостроф" розповів, яке церковне свято відзначали 22 липня і які традиції та прикмети пов'язані з цим днем.