У Києві зросла вартість проїзду у міському транспорті. Тепер одна поїздка у метро, автобусі, трамваї, тролейбусі та на фунікулері коштує 30 грн замість 8 грн. Приватні перевізники також підвищили ціни.
"Апостроф" розбирався, яку частину зарплати кияни тепер витрачають на проїзд, які в них є можливості заощадити кошти, і як зростання транспортних тарифів вплине на столичний ринок праці.
Тариф на проїзд у муніципальному транспорті Києва з 15 липня підвищився з 8 грн до 30 грн, таким чином, вартість однієї поїздки зросла майже вчетверо.
Про плани столичної влади суттєво підняти ціни на проїзд стало відомо у травні. Передбачалося, що це питання винесуть на громадське обговорення, але фактично, якщо воно й було, то суто формальним, оскільки більшість громадських організацій виступила проти підвищення.
"Апостроф" докладно розповідав про те, які транспортні тарифи діють у різних європейських столицях і пояснював, чому в більшості з них, незважаючи на вищу, ніж у Києві, вартість однієї поїздки, регулярне користування громадським транспортом виходить дешевшим, ніж у столиці України.
Більше того, автор цих рядків був щиро переконаний в тому, що міська влада після “обговорення” підвищить тариф не до 30 грн, а, скажімо, до 20 грн, і тоді всі видихнули б із полегшенням.
Але вийшло, як вийшло, і з 15 липня проїзд у Києві подорожчав до 30 грн – як було сказано на початку, майже вчетверо.
Рахунок на тисячі
Дані різних досліджень показують, що багато киян під час переміщення містом досить часто користуються квитками, придбаними за QR-кодами, тобто оплачують повну вартість поїздки.
Водночас у столичних мешканців була – і залишається після подорожчання проїзду – можливість придбання одразу 50 поїздок за пільговим тарифом. І якщо раніше різниця була не такою відчутною – 6,5 грн проти 8 грн, то зараз – це 25 грн проти 30 грн.
Ще в травні "Апостроф" передбачав, що за тарифами в муніципальному транспорті також зростуть ціни приватних перевізників – як мінімум до 25 грн, що і сталося. І це ще значніше збільшить витрати насамперед постійних мешканців Києва, які, на відміну від гостей столиці, регулярно користуються громадським транспортом.
На цю проблему звернув увагу уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубинець.
"30 гривень за поїздку — це ще одна стаття видатків, яка щомісяця забиратиме тисячі гривень лише в однієї працюючої людини. Для сім'ї, де громадським транспортом користуються двоє чи троє людей, це вже десятки тисяч гривень додаткових витрат на рік", – написав омбудсман у своєму телеграм-каналі.
Чи справді йдеться про тисячі гривень?
Давайте порахуємо. Для середнього мешканця української столиці поїздка з дому на роботу зазвичай здійснюється двома видами транспорту – метро та автобусом (тролейбусом, трамваєм, маршруткою). Навіть якщо рахувати вартість однієї поїздки не 30 грн, а 25 грн (при купівлі одразу 50 поїздок плюс 25 грн за проїзд у маршрутці), то тільки для того, щоб з'їздити на роботу і назад, на день доведеться витратити 100 грн. І, якщо при цьому громадським транспортом користуватися лише у робочі дні, місячні витрати коштуватимуть понад 2000 грн. Для сімейного ж бюджету, як вірно зауважив Дмитро Лубинець, це справді десятки тисяч додаткових витрат.
Десята частина зарплати
Столичним транспортом на постійній основі користуються не лише кияни, а й багато мешканців передмість, які приїжджають на роботу до Києва. До пандемії COVID-19 і російського вторгнення їх чисельність оцінювалася приблизно у півмільйона людей. Але навіть зараз, коли загальний пасажиропотік суттєво знизився, може йтися про кількасот тисяч додаткових пасажирів.
Зараз вартість проїзду в маршрутці, наприклад, з Броварів – одного з найбільших столичних передмість та, по суті, спального району Києва – становить 50 грн. Таким чином, для мешканця цього міста ціна поїздки на роботу до столиці та назад – мінімум 150 грн. А насправді вона, мабуть, ще вища. Тобто, може йтися про 3000–4000 грн на місяць. Лише на проїзд.
Тому не дивно, що в перші дні після запровадження нового тарифу у столичному громадському транспорті стало помітно менше людей – принаймні фото та відео з порожніх вагонів метро та салонів автобусів заполонили український сегмент інтернету.
Поки що складно сказати, чи йдеться про тенденцію, чи зараз більшу роль відіграє сезонний фактор, проте в мережі ширяться коментарі, в яких люди заявляють, що мають намір суттєво скоротити користування транспортом. Хтось навіть не виключив взяття на ці цілі кредиту, хоча, скажімо прямо, сам по собі він навряд чи вирішить проблему.
Хтось може засумніватися у щирості подібних висловлювань, оскільки, згідно з даними офіційної статистики та сайтів з працевлаштування, середня зарплата в українській столиці становить 48–49 000 грн. Для початку нагадаємо, що йдеться про розмір заробітної плати до відрахування податків, а відрахування складе 23% – податок на доходи фізосіб (18%) та військовий збір (5%). Крім того, середня зарплата – це далеко не та зарплата, яку отримує більшість працюючих у Києві. У тому числі у столичній адміністрації.
"Людина їде, наприклад, з лівого берега (Дніпра) – спочатку на автобусі або маршрутці, а потім на метро. Це 60 грн. Ну, добре, 50 грн, якщо за зниженим тарифом. Це 100 грн на день. При цьому місяць – 24 робочих дні. Виходить 2400 грн – 10% від місячної заробітної плати середнього співробітника КМДА", сказав "Апострофу" директор спецпроєктів науково-технічного центру "Псіхєя" Геннадій Рябцев.
А якщо йдеться про вчителя, середня зарплата якого у Києві, за даними сайтів з працевлаштування, 26 000 грн (на руки приблизно 20 тис. грн)? А якщо — про медсестру, у якої зарплата ще нижча?
"Є маса незахищених верств населення, для яких це підвищення стає критичним", – сказав у коментарі виданню фінансовий аналітик Андрій Шевчишин.
У Києві традиційно багато людей, які живуть в орендованих квартирах – це і студенти, і ті, хто просто приїхав до столиці за кращим життям, а в останні роки ще й біженці з прифронтових регіонів. І, хто б що не казав, це справжнісінькі жителі Києва, бо вони тут живуть, тут заробляють, тут же витрачають кровно зароблене і з цього ж заробленого сплачують податки.
Мінімальна ціна однокімнатної квартири у Києві сьогодні – 8000 грн на місяць, і це ще треба пошукати. Тобто – приблизно третина від зарплати того ж таки вчителя або, наприклад, охоронця в супермаркеті. Додамо до цього нові витрати на транспорт, і вийде, що майже півзарплати, як і не було.
Як було сказано вище, чимало людей щодня приїжджають до Києва з міст-супутників – Броварів, Ірпеня, Вишгорода, Василькова. І для них транспортні витрати можуть стати просто непідйомними, враховуючи, що приміські перевізники також, напевно, піднімуть свої тарифи вслід за київськими. І ні, це не їхні проблеми, бо ці люди роблять свій посильний внесок у столичний ВВП.
І ще один момент. У Києві діти, зокрема школярі, їздять у транспорті безкоштовно. А ось їхні батьки — переважно ні. Не всі, але багато дітей ходять до дитячого садка чи школи не поруч із будинком, і батьки їх підвозять до місця навчання. Після цього їдуть на роботу. І у цьому випадку транспортні витрати будуть уже не 2000 грн. Ну, а якщо сім'я вирішить дозволити собі таку розкіш, як загальний виїзд у центр у вихідний день, то тут і 3000 грн не обійдеться.
Пішки, велосипедом, автомобілем
Багаторазове зростання тарифу на проїзд у столичному транспорті, без сумніву, вплине на загальний показник інфляції, яку фінансова влада країни всіляко намагається сповільнити.
"Безумовно, підвищення тарифів підштовхне вгору інфляцію через те, що частка Києва в усій Україні висока, і це відобразиться в інфляційному індексі", – пояснює Андрій Шевчишин.
З іншого боку, нові витрати на транспорт вимиватимуть значну частину бюджету середньої київської родини:
"І це серйозно вдарить по платоспроможності столичного населення".
Багатьом сім'ям у прямому сенсі доведеться вибирати, на що витратити гроші, які залишилися, а чим прийдеться пожертвувати.
І тут так і хочеться (з сумом) згадати старий добрий анекдот про те, що коли в країні зросла ціна на горілку, маленький син запитав батька, чи буде той після цього менше пити, на що батько відповів, що ні, не буде, зате він, син, тепер буде менше їсти.
Ну, а якщо серйозно, то багато хто насправді замислиться над тим, як заощадити на транспорті.
У кого є така можливість, будуть більше ходити пішки. При наймні до найближчої станції метро.
Хтось дістане з комори чи гаража старий велосипед (а хтось купить новий). До речі, міська влада активно агітує киян пересідати на велосипеди. Але давайте міркувати тверезо: чи може велосипедний транспорт стати масовим у Києві? По-перше, у місті, м'яко кажучи, проблеми з велодоріжками. По-друге, наше місто – не пласке, як Амстердам чи Копенгаген, а горбисте, як Сан-Франциско, і далеко не всім під силу, крутячи педалі, піднятися на київські пагорби.
І ще така деталь – після велосипедного марш-кидка, скажімо, з Троєщини, куди все ніяк не проведуть метро, на Хрещатик, будь-якій нормальній людині захочеться переодягтися та прийняти душ. Чи багато хто має таку можливість?
Протягом років і навіть десятиліть мешканці столиці, які мають автомобілі, принаймні у робочі дні, залишали їх у гаражах чи на стоянках біля будинку та вирушали до центру громадським транспортом. Для багатьох це було питання не економії коштів, а насамперед економії часу. Плюс до цього – труднощі з паркуванням в центральній частині міста, якщо офіс не має власного паркувального простору.
Але з новими транспортними тарифами багато з тих, хто має машини, всерйоз замисляться над тим, щоб почати користуватися ними на постійній основі. І в такому випадку це вже буде питання не комфорту, а фінансів.
"Якщо немає проблем із паркуванням і якщо не переїжджати Дніпро з одного берега на інший, вартість буде співставною (з вартістю поїздки громадським транспортом)", – каже Геннадій Рябцев.
Отже, розрахунок автомобільного палива становить приблизно 7,5 л на 100 км. Наразі 1 л бензину А-95 коштує близько 80 грн. Відповідно, якщо дорога від дому до роботи становить приблизно 10 км, то витрати на поїздку – десь 60 грн. Дорога туди і назад – 120 грн. Що ж, цілком співставна.
Але чи піде це на користь місту та його мешканцям? Адже не випадково в мережі з'явився мем про те, що КМДА нібито закликає киян пересідати в авта і створювати затори на дорогах.
Столичний учитель змінює професію
Підвищення тарифів на проїзд у громадському транспорті Києва матиме набагато ширші наслідки.
Так, наприклад, вони безпосередньо торкнуться столичного ринку праці.
"Якщо у роботодавця є службовий транспорт, він може організувати підвезення співробітників. Якісь роботодавці можуть накинути співробітникам тисячу-другу до зарплати або забезпечити їх службовим проїзним квитком. Можливий варіант, що ті, у кого є автомобіль, будуть на ньому їздити, а роботодавець буде оплачувати бензин", – розповіла "Апострофу" експертка ринку праці Тетяна Пашкіна.
За її словами, поведінка роботодавців залежатиме безпосередньо від того, наскільки цінним для них є той чи інший співробітник.
При цьому не всі мають відповідні фінансові можливості, а тому, вважає Пашкіна, деякі роботодавці закриватимуть очі на те, що працівники, якими вони дорожать, будуть підробляти на стороні.
Ну і, звичайно, у тих співробітників, чия особиста присутність на робочому місці не є критично необхідною, з'явився додатковий аргумент для того, щоб працювати з дому:
"Той, хто зможе піти на віддалену роботу, піде на віддалену роботу, або принаймні буде рідше приходити в офіс".
При цьому якісь працівники наважуться на зміну роботодавця – щоб місце роботи було в пішій доступності від будинку чи хоча б у доступності одного виду транспорту.
"Або, навпаки, вирішать поміняти місце проживання, щоб бути ближчими до роботи", – додала експертка.
Вона вважає, що, як і роботодавці, працівники будуть виходити з того, наскільки цінна для них саме ця робота, і чи готові вони заради неї нести підвищені витрати на транспорт, чи все ж таки вони шукатимуть щось ближче до дому та/або більш високооплачуване.
Середньостатистичний охоронець і зараз, найімовірніше, несе службу в магазині поблизу дому. Але вчителю чи лікарю знайти місце роботи у пішій доступності у такому мегаполісі, як Київ, украй проблематично. І, якщо столична мерія цілком може забезпечити – за бюджетні гроші – своїх співробітників безкоштовними проїзними квитками, то школі чи поліклініці навряд чи це дозволять. І підвищення зарплат на компенсацію транспортних витрат тут не випросиш.
І що в такому разі робити цим людям? Хтось упокориться, уріже поточні витрати, відмовиться від планів купівлі автомобіля чи поїздки за кордон. Хтось змінить роботу, можливо, навіть професію. Один співрозмовник "Апострофа", який працює у креативній сфері, скаржачись на низьку зарплату, майже всерйоз міркував про готовність змінити роботу та піти, до прикладу, в охоронці до сусіднього супермаркету. Це було ще до підвищення транспортних тарифів. І зараз, ймовірно, він розглядає таку можливість значно серйозніше.
Ті, хто застав "буремні 90-ті", напевно, пам'ятають, як вчителі, лікарі, інженери, робітники заводів через мізерні зарплати були змушені "йти на лоток", оскільки тоді лише торгівля давала хоч якийсь більш-менш прийнятний заробіток. Чи чекають на нас "буремні 20-ті" в окремо взятому Києві?
І, до речі, не варто сподіватися, що витрати бізнесу на компенсацію проїзду співробітників загубляться у фінансових відомостях.
"Безумовно, роботодавець перенесе ці витрати на кінцевого споживача", – пояснює Андрій Шевчишин.
Можливо, зростання цін не буде настільки вже помітним, але, як відомо, копійка (чи, напевно, правильніше, шаг) гривню береже. І ці копійки-шаги, поступово перетворюючись на гривні, ще більше вимиватимуть і без того мізерні кошти з бюджетів киян.
