5 вересня в кінотеатрах України стартує показ фільму "Заборонений" - біографічної драми про життя поета-дисидента Василя Стуса, репресованого радянською владою і загиблого у колонії суворого режиму "Перм-36". Ми відвідали допрем'єрний показ у кінотеатрі "Оскар" і ділимося головними подробицями про гучний проект.
Сцена суду над Стусом і персонаж Віктора Медведчука
Ще в 2018 році навколо картини спалахнув неабиякий скандал: громадськість дізналася, що з неї вирізали сцену несправедливого суду над Стусом, адвокатом якого в 1980 році був призначений Віктор Медведчук - нинішній голова політради партії "Опозиційна платформа - За життя" і кум Володимира Путіна. Громадський резонанс змусив творців "Забороненого" повернути сцену, хоча ім'я захисника змінили за вимогою юристів Медведчука.
"Якщо в фільмі фігурує жива історична особистість, від неї потрібно отримати згоду на використання імені та прізвища. І оскільки з цим були труднощі, ми взяли матеріали справи і відтворили їх у документальній манері. Ми не могли виривати фрази з контексту і переставляти їх місцями" , - говорить режисер Роман Бровко.
"Ми розуміли, що сцена може комусь не сподобатися, але це компроміс між активною громадськістю, яка виступала за її збереження, і "сильними світу цього". Нам довелося балансувати, адже при емоційному забарвленні і загостренні фактів фільм могли б заборонити" .
"Люди в цілому перебільшують роль Медведчука в цьому процесі, - вважає один із сценаристів "Забороненого" Артемій Кірсанов. - Він був причетний до того, що Василя Стуса засудили, але там ще був прокурор, свідки, які нахабно брехали, там були слідчі, які вели справу, і багато людей, яких сам Василь Стус звинуватив у своїй загибелі".
Конфлікт із автором книги "Справа Василя Стуса" Вахтангом Кіпіані
Режисер і сценаристи "Забороненого" неодноразово підкреслювали, що суд над Стусом не є ключовою темою, і головним завданням було показати особистість поета-бунтаря в контексті руху шістдесятників. Чи вийшло у них - питання риторичне. Фільм дійсно торкається ключових фактів біографії Василя Стуса: знайомства з дружиною, стосунків з убитою в 1970 році художницею Аллою Горською, передумов для другого арешту і ув'язнення, яке спричинило смерть поета. Проте характер Стуса прописаний пунктирно: він театрально принциповий, але його емоції і мотивацію актор Дмитро Ярошенко по більшій мірі передає за допомогою реплік, а не переконливої гри.
Те саме стосується інших героїв зі складними долями і характерами - Алии Горської, дружини Стуса Валентини Попелюх, Івана Дзби та інших шістесятників, чия боротьба з системою виходала за межі коротких і картинних сварок з міліцією.
Художні якості фільму "Заборонений" стали об'єктом критики ще до його виходу в прокат. Журналіст і автор книги "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані, проти якого Віктор Медведчук подав позов про захист честі, гідності та ділової репутації, написав короткий невтішний відгук на своїй сторінці в Facebook.
"Доярка з Хацапетівки, тільки з актором, схожим на Василя Стуса в головній ролі. Розумію, що це художнє кіно, але викинути рух людини до самої себе і залишити плакат на стіні - це дуже сумне видовище", - пише Кіпіані.
Творці фільму відмовчуватися не стали: в коментарі для Lime сценарист Артемій Кірсанов сказав, що подібні висловлювання схожі на спробу "зловити хайп".
"Вахтанг Кіпіані написав, що фільм - халтура. Я бажаю йому зробити таку ж халтуру, щоб оцінити масштаб праці. Не знаю, чи писав Вахтанг хоч раз сценарії ігрового кіно. Схоже, що не писав. Тому говорити такі речі - непрофесійно. Це некоректно і це не критика, - вважає Кірсанов. - Я чув, що Вахтанг Кіпіані - авторитетний журналіст, і у нього репутація професіонала в своїй сфері. У нас є його книга "Справа Василя Стуса", і по позиціях Медведчука і смерті Стуса він виклав, по суті, ті ж факти, які розкопали ми. Але Вахтанг побачив у фільмі щось своє. Винкає враження, що це спроба зловити хайп, тому що поки ніхто з журналістів фільму ще не бачив, він першим вирішив сказати, що фільм - поганий. Але ми розуміємо, що це потім буде використовуватися пропагандою Російської Федерації - ми вже через це проходили".
За словами сценариста, фільм вже подивилися і позитивно оцінили друзі і знайомі Василя Стуса: Марія Стус [сестра поета], дисиденти Олесь Шевченко, Мирослав Маринович, Василь Овсієнко та Маргарита Довгань, професори Інституту літератури і експерти Музею шістдесятництва.
Питання історичної достовірності
Байопіки - жанр ігрового кіно, що допускає розбіжності з історичними фактами. На цьому творці "Заборонений" неодноразово акцентували увагу, але у людей, знайомих з біографією Василя Стуса, все ж виник ряд зауважень. Особливо це стосується персонажів, з якими поет зустрічається в ув'язненні: агента КДБ Віри і співкамерника-вірменина, який намагався завчити вірші зі знищеної збірки Стуса "Птах душі". Уточнити деталі після прем'єри зголосився Василь Овсієнко - розповсюджувач самвидаву, політв'язень, публіцист і історик дисидентського руху.
"З Василем Стусом я був ув’язнений таборах в 1975-76 роках, а потім і на Уралі (в таборі Перм-36). Для мене це було вже третє ув’язення, і я отримав титул "заслуженого рецидивіста". Таким же рецидивістом був Стус, і я сподівався, що у фільмі його покажуть в смугастому одязі. Але показали в чорному, - розповідає Овсієнко. - Також не було ніякої кегебісткі-полковниці, хоча КДБ і винувате в загибелі Стуса. Ще нам показують, що в камері Стуса перебувають чотири людини , в тому числі і Левко Лук'яненко. Насправді вони не були в одній камері, і останні 2-3 місяці Василь перебував у камері виключно з Леонідом Бородіним (російський поет-дисидент). Також нам показують вірменина, чий прототип сидів в зоні суворого режиму, за півкілометра від нас. Його звали Ішхан Мкртчян, і він повісився в середині літа 1985 року, за 2-3 місяці до смерті Василя Стуса. Але багатьох я там впізнаю. Зокрема, майора Журавкова, начальника табору, який чомусь помер через 10 днів після Василя Стуса".
У відповідь на коментар Роман Бровко зауважив, що хоча кіно і спирається на документальні факти, все ж є художнім.
"Від Левка Лук'яненка ми знаємо, що в останні дні життя до Стуса приїхав хтось із київського керівництва КДБ, після чого його перевели в одиночну камеру. Мало хто знає, що там сталося. Але Віра - метафоричний образ радянської системи, яка трансформується і змінюється. Можливо, вона його не б'є і не знищує фізично, але це битва за розум", - пояснює режисер.
Вірменин також виявився збірним образом, оскільки ще в мордовських таборах вірмени вивезли вірші Василя Стуса та передали їх В'ячеславу Чорноволу.
Щоб запобігти дискусії про те, що у фільмі є правдою, а що - вигадкою, творці "Забороненого" наголошують, що "картина розрахована не на фахівців", а на школярів, студентів і людей, які тільки збираються познайомитися з творчістю Стуса і рухом шістдесятництва. Чи не занадто ризиковано так обмежувати свою аудиторію, і чи не повинні художні якості фільму компенсувати природний для байопіків брак інтриги - ще одне питання, що залишилося без відповіді після перегляду "Забороненого".
- Ми подивилися "Воно-2" і склали список його сильних і слабких сторін: знадобиться перед переглядом
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал The Lime, щоб нічого не пропустити.
