24 серпня Україна святкує свою 29-ту річницю незалежності. До цього дня theLime поспілкувався з українськими артистами, імена яких вже були на слуху в роки "перебудови". Ми попросили їх згадати кінець 80-х - початок 90-х, розповісти про своє тодішнє баченні незалежної держави, очікуванн та реалії сучасності. Читайте на сторінках розділу короткі бесіди з учасниками гурту "Брати Гадюкіни", Ніною Матвієнко, Павлом Зібровим, Богданом Бенюком, Романом Балаяном та Ольгою Сумською.
Цього тижня "Брати Гадюкіни" вперше за час карантину зібралися на репетицію. Відігравши з колегами по гурту кілька годин поспіль, Ігор Мельничук (бас, вокал), Павло Крахмальов (клавіші, вокал) і Михайло Лундін (ударні, вокал) погодилися поділитися своїми спогадами.
Михайло Лундін
Про роки перебудови
Лундін: Було велике очікування свободи. Чогось такого, чого ніколи не було в "совку". Великі надії просто жити і робити дітей, як співається в нашій пісні.
Мельничук: А мені пригадується фестиваль "Червона рута" - набитий вщент стадіон, а мєнти ловлять людей на вокзалі. Ні за що, просто так. В якійсь мірі це навіть нагадує мені сьогоднішню ситуацію в Білорусі. Тоді, звичайно, людей не били так, але все одно пакували.
Крахмальов: Так, "Червона рута" була свого роду лакмусовим папірцем, який показував, що взагалі відбувається в суспільстві.
Про музику в той час
Лундін: У нас було шоу, але бізнесу не було.
Мельничук: І не могло бути цього бізнесу. Була офіційна естрада - Пугачова, Кобзон і так далі. А рок-музики не було взагалі. У 89-му аж прям так уже не забороняли, щоб до мєнтярні доходило, але і вільно грати теж не давали. Тільки в якийсь клуб прийдемо, місяць пограємо - все, нас виганяють. Театр абсурду. А як нам дісталося за те, що ми нібито грали в день смерті Черненка, знаєте? Ми коли дізналися, думали ще, чи варто грати в цей день, і вирішили, що не будемо. Але нам все одно пред'явили потім, що ми грали в день смерті секретаря ЦК КПРС.
Крахмальов: Та й інструментів був дуже мізерний вибір. Дістати хороший інструмент, на якому ти можеш грати на своєму рівні, було непросто.
Лундін: Та до одного місця були ті інструменти, якщо тобі просто не давали грати. Пам'ятаю, старші музиканти розповідали, що коли грали Black Sabbath, то оголошували її як "музику американських робітників" - комісія думала, що це пісні про бідних трудяг, а це був "Саббат". Доводилося так дурити їх.
Крахмальов: "Совок" почав валитися і органи дуже фільтрували музику, тому що це була свого роду агітація, яка поступово діяла на мозок суспільства. Не дай бог, ти вставиш якесь не те слово в текст! Тому доводилося хитрувати, так. Але саме це і були перші паростки свободи, яка таїлася весь цей час всередині.
Про проголошення незалежності
Мельничук: Для мене це був шок - адже там більше 90% проголосували за незалежність. Я думав і 50-ти не буде. Львів - зрозуміло, але тоді об'єдналися всі: і Крим, і схід весь. Тоді до мене прилетів знайомий з Канади, який теж не відразу повірив такій цифрі. Було дуже приємно.
Крахмальов: Люди не вірили, що таке взагалі може бути. Таким просто довгим був шлейф цієї сукні вже... Зустрічали з романтизмом, з великими очікуваннями. Доля була в наших руках.
Павло Крахмальов
Про те, чи виправдалися очікування
Лундін: Мої - ні. Не сталося ж кардинальних змін. Паспорт дали закордонний і все. Як крали, так і крадуть. Як на мене, "совок" залишився, просто він видозмінився.
Мельничук: Ну мене дуже радує, що ми зберегли свою незалежність через ці роки. Матеріальна сторона, звичайно, плачевна. Можливо, це зміниться з часом. Але дуже радує, що ми живемо в незалежній країні, відходимо від Росії все далі. Були моменти, коли ми валилися на крило і починалися розмови про ці союзні договори... Тепер цього вже не буде. Країна викристалізувалася. Уже є якась однорідна частина людей, який є народом України, і не важливо якою мовою вони говорять. Так, це бідний народ, зате в своїй хаті.
Крахмальов: Виросло нове покоління людей - вони вже не знають того, що пам'ятаємо ми, і будуть будувати цю країну по-своєму. Так, вони теж будуть переживати якісь труднощі, але вже свої. Причому робитимуть це незалежно, як господарі. Помилився? Буває, головне продовжуй робити свою справу. А зміцніла нація на Революції Гідності. Тоді я переконався в цьому.
Мельничук: Можливо, за ці роки ми не досягли якихось матеріальних вершин як гурт, але мені не соромно за те, що ми робили, за те, що ми залишимо цьому поколінню. Думаю, багато хто нас не пам'ятає і не знає, але в той же час багато хто знає завдяки батькам. Так, ми не купили собі якісь сараї на колесах, зате залишили слід в історії. Упевнений, нехай це прозвучить нескромно, колись про нас ще напишуть в книгах як про музикантів того часу.
Лундін: Так, деякі відкривають "Гадюкіних" завдяки батькам, це дуже надихає. Ну уявіть: підходять і кажуть, що їх батьки познайомилися на нашому концерті під "Роксоляну". Ну чудово ж. Заради цього варто жити.
Ігор Мельничук
Про те, чи потрібен ще незалежній Україні час
Крахмальов: Для країни 29 років - це дуже мало. Порівняйте, скільки років вже Британії чи Франції.
Мельничук: Якось одного китайського політика запитали, що він думає про Французьку революцію, і він відповів, що пройшло ще дуже мало часу, щоб робити про неї якісь висновки. А минуло понад 200 років. Що тоді можна сказати про Україну? До всього цього люди у нас сильно покалічені "совком". Найгірше те, що вони крадуть. Вони так звикли: йдуть додому з заводу - треба пару гайок кинути в кишеню. Нащо? Вони самі не знають, але треба. Їм мало платили, і вони почали красти. Це, на жаль, перенеслося і в наш час. При цьому всі такі українці - вишиванки одягають і до церкви ходять, а люди злодійкуваті. Це дуже гальмує процес розвитку країни.
Про те, чи сумують за 80-90-ми
Лундін: Так. Тоді люди були трохи іншими - було більше ентузіазму і ставлення до справ було іншим. Зараз, щоб когось підняти, треба заплатити. Тоді люди були в постійному пошуку себе і дуже берегли досягнуте.
Крахмальов: У кожному етапі є свої "плюси" і "мінуси". Більше плюсів я бачу зараз, але і погоджуся, що раніше за інформацію, за можливість висловитися доводилося боротися. А в боротьбі формується вектор на майбутнє. Але в 90-ті повернутися я б не хотів.
Мельничук: Скажу про себе. Так, в ті роки я був молодший і, напевно, тому було веселіше. Але це були важкі часи. Нормально заробити було дуже важко. Я хотів поїхати вчитися за кордон, але дізнавшись ціни, зрозумів, що нікуди не поїду. Так, можливо, тоді люди не були такими меркантильними, але жити знову в той час я б не хотів точно. Навіть не жити, а виживати швидше.
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime, щоб нічого не пропустити.
