Українська акторка театру і кіно Олеся Жураківська очолює Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра протягом двох років. В інтерв’ю "Апостроф Lime" Олеся розповіла, як змінився театр під час війни, пригадала свої знакові ролі та відповіла на запитання про хейт співаків та акторів.
Читайте також: Соліст Imagine Dragons підняв прапор України на концерті у Лос-Анджелесі.
Олеся Жураківська
- Пані Олесю, очолити театр в екстремальний час – справжній виклик. Ставши керівником після звільнення Стаса Жиркова, у період воєнного стану, на які перетворення Ви наважилися передусім? Як змінився театр "зірок" майже за два роки?
- Те, що я очолила театр в 2023 році, стало для мене непростим моментом, але більшість працівників театру мене підтримали. Я зрозуміла, що треба брати відповідальність, незалежно від того, хочу чи ні. Поряд зі мною Тамара Трунова, зараз, як і тоді, я отримую колосальну підтримку колективу. За два роки ми стали ще ближчими одне до одного, докладаємо максимум зусиль, аби людям у театрі було цікаво, багато працюємо над інклюзивністю простору тощо. Ми розширили репертуар, подбавши про вистави для дітей, для сімейного перегляду, втілили на сцені світову франшизу.
За два роки велика кількість прем’єр, фестивалів, гастролей. Театр став перед певними викликами, як і наше суспільство загалом. Я мріяла поставити під час війни франшизу – "З цією виставою щось не так". І нам це вдалося. Це був переломний момент, бо всі розуміли, як це складно. Я зіграла поспіль 16 вистав на виїзді, аби заробити гроші на цю виставу. Передусім я виїхала на гастролі зі своєю моновиставою "Усі найкращі речі", яку поставила Тамара Трунова, і "Корсиканкою" Олексія Лісовця, яка вже 21 рік іде в театрі. "Усі найкращі речі" - унікальна вистава, вона знайшла відгук у серцях багатьох людей, які мали подібний досвід. Мене зворушила реакція однієї дівчинки, яка написала, що після перегляду вистави вона почала вести список найкращих речей. І перший пункт у її списку – ходити в театр.
Вистава "Корсиканка"
Читайте також: Володимир Ярославський чесно відповів, чи був у нього роман з Ольгою Мартиновською.
- Зараз дуже часто художні рефлексії у театрах пов’язані з війною. Як вважаєте, чому у цьому контексті є таким важливим саме інтерактивний театр, який є дуже популярним у Європі?
- В інтерактивності є терапевтична складова. І ми таким чином соціалізуємо людей, вчимося чути один одного. Інтерактивний театр у цьому сенсі - найкраще, що може бути. Як спосіб спілкування, як спосіб поговорити про наболіле. Як приклад, вистава "Усі найкращі речі", яка є повністю інтерактивною, вона дуже добре прижилася у нашому просторі.
- На Вашу думку, українське театральне мистецтво 2000-х, 2014 і нинішнє – це різні речі? Як він еволюціонував?
- Театральне мистецтво, скоріше, в когось трансформувалося, а в когось – ні. Дехто як грав середньостатистичне, так і грає. Багато хто боїться втратити глядача, який традиційно ходить в театр. Щодо нашого театру, то ми любимо працювати із сучасними формами та драматургією. У нас широкий спектр вистав на різний смак. Ми зберігаємо "Корсиканку" Олексія Лісовця, яка архаїчна за формою, але за сенсами дуже актуальна. Ми багато експериментуємо, рефлексуємо на ті важкі події, в яких перебуваємо. Вистава Тамари Трунової "Ha*l*t" - це документальна вистава, яка була повністю побудована на досвіді війни наших акторів, які в ній грають. Важливо і те, що ми робимо фестиваль нової режисури "Митниця", не обмежуємо якимись рамками учасників, це також, до речі, прогрес, заявок все більше і більше. Ми даємо можливість зайти на наш майданчик талановитим людям. З одного боку війна – це час жахливих випробувань, а з іншого – це час мріяти.
"Ми любимо працювати із сучасними формами та драматургією"
Читайте також: Співачка Марина Круть розповіла, як через помилку сусідки на все життя залишилася зі шрамами.
- Зараз чимало акторів воюють або ж волонтерять. Розкажіть, як Ваш театр задіяний у цьому процесі…
- У нас дуже свідомий колектив. Після повномасштабного вторгнення пішли служити добровольцями чотирнадцять людей, один працівник, а саме Олег Остропольський, загинув. Ми допомагаємо багатьом бригадам, проводимо благодійні ярмарки та вистави. Я ж багато років опікуюсь будинком ветеранів сцени. Ми повинні бути взірцем для суспільства в питаннях, як ми ставимося до юних і літніх людей. До речі, ще з 2014 року я запропонувала підтримувати військових, які лежали в центральному шпиталі, і відтоді ми почали запрошувати до нашого театру військових, волонтерів на безкоштовні вистави. Ми надаємо свій майданчик для роботи театрам, які у прифронтовій зоні. У нас працював Харків, Маріуполь, Дніпро, також ми співпрацюємо із Театром ветеранів.
- Через війну українські артисти, які свого часу заробляли гроші у Росії, масово потрапили під хвилю хейту. І йде мова передусім про співаків. Українських акторів якось це менше зачепило. Як вважаєте - чому?
- Традиційно українські актори завжди були на периферії і не отримували таких великих гонорарів, як співаки. Де ви бачили афіші з обличчями українських акторів, розвішані по всій Росії, чи рекламу, яка б світилася на всіх телеканалах. Цього не було, тому зараз відповідно і така реакція. Менші гроші - менше хейту, все закономірно.
- Якось Ви сказали, що під час війни все має бути чорно-білим, говорячи про цінності і про все, що може пов’язувати людей із країною-агресоркою. Після повномасштабного вторгнення Ви спілкуєтеся з родичами, друзями і колегами з Росії? Якщо не помиляюся, Ви маєте там похресника…
- У мене в Росії залишились одиниці, з ким можна поговорити про ситуацію в Україні. Це ті люди, з якими уява про чорне і біле стовідсотково співпадає. Це винятки.
Читайте також: "5-6 клієнтів на день": донька Олі Полякової розповіла, скільки заробляє на Таро.
- Дивлячись на Ваших кіногероїнь, іноді складається враження, що стирається межа між Вами і зіграними персонажами ("Донбас", "Мама", "Кріпосна"). Як Вам вдається уловлювати тональність героїв, які дуже близькі пересічній людині?
- Я багато спілкуюсь з людьми, люблю людей. І намагаюся бути чесною, коли роблю свою роботу. А те, що це має такий відгук, мене як акторку дуже тішить. Наприклад, фільм "Мама" показовий у цьому сенсі. Коли на початку війни я півтора місяця сиділа зі своєю родиною в підвалі, мені приходило багато відео від людей, які в підвалах дивляться це кіно. Мене це вразило. Напевно, ми допомагали їм поплакати і пережити цей жах, який відбувається. Якісь сцени просто розібрали на маленькі відео.
Кадр з фільму "Мама"
- Яку роль в театрі і в кіно Ви вважаєте знаковою?
- Навіть не можу сказати. "Корсиканку" я граю 21 рік – напевно, вона знакова, бо це велика частина мого життя. Якісь театральні ролі жили недовго, але це був виклик, було цікаво через нестандартну форму. Скажімо, філософська вистава "Торговці гумою" Олексія Лісовця, яка мала дуже складний текст. Вистава "Море, ніч, свічки" Едуарда Митницького – це була перша робота з ним, а я хотіла лише в цьому театрі працювати. Вона знакова? Звісно, знакова. Я коли отримала роль, то відчула себе вдома в цьому театрі. У кіно також були якісь роботи розважального жанру, але вони були знаковими у тому сенсі, що мене почали впізнавати і я змогла нарешті обирати те, що хочу.
Читайте також: Вирвався з окупації, знімається у кіно: як зараз живе ведучий "ВусоЛапоХвіст" Олександр Ярема.
- На Вашу думку, що буде після війни з кіновиробництвом? Чи відійде на другий план "мильне виробництво", мета якого – передусім заробіток грошей?
- Нам є що сказати світові. Як приклад "20 днів у Маріуполі" Мстислава Чернова. У нас дуже сильна документалістика, жахливі часи спонукають до цього. Це має вплинути і на кіновиробництво загалом, нам є що розповісти про героїв, які тримають небо над нами, і про звичайних людей, і про людські цінності. Грошей буде, звісно, небагато на це все, але потрібно думати про те, як залучати приватні кошти, співпрацювати з міжнародними донорами. Треба мотивувати владу думати над законодавством, аби люди не були у пастці, коли беруться за роботу. А щодо "мильного виробництва", то воно завжди буде затребуваним у суспільстві. Але я сподіваюсь на розвиток якісної кіноіндустрії. Як би дивно не звучало, але в переломні моменти формуються нові сенси і народжується справжнє мистецтво. Наприклад, італійський неореалізм як важливий напрямок для світового кіно, з’явився після Другої світової війни.
- За якими принципами варто оцінювати сценарії про війну?
- Тут так багато складових, мені важко говорити про це як акторці. Часто ми вкладаємося в роботу, а насамкінець розумієш – щось не вийшло. Важливо те, що людські досвіди ніколи не співпадатимуть. І смаки різні, тому завжди буде дискусія, якщо йдеться про той чи інший сценарій. І це нормально, ми ж демократичне суспільство.
- Як оцінюєте акторські здібності Олени Кравець? На Вашу думку, вона талановита акторка?
- Я ж не комісія, щоб оцінювати роботу Олени Кравець. Ні, не буду відповідати на це запитання.
- Назвіть топ-3 українських акторів театру наразі? А топ-3 акторок? А кіно/серіалів?
- У нас не три, а набагато більше акторів і індивідуальності настільки різні, що тут не може бути якоїсь шкали чи стандарту. Я дуже поважаю своїх колег і з задоволенням дивлюся фільми, вистави і радію, коли бачу якісну роботу. Навіть у нас в театрі більше, ніж три, розумієте? У мене ось перед очима дошка, де вся моя трупа. Вони всі талановиті.
