Старший науковий співробітник і директор Центру військово-політичного аналізу в Інституті Хадсона у Вашингтоні, експерт з національної безпеки США, контролю над озброєннями, ядерного нерозповсюдження РІЧАРД ВАЙЦ у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, чому світова спільнота даремно турбувалася через російсько-білоруські навчання "Захід"-2017, яка ймовірність військового вирішення корейської кризи і які країни НАТО могла завоювати РФ до 2014 року та початку війни з Україною.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Путін приготував для України пастку, на Донбасі у нього кілька варіантів – аналітик зі США
- Західні експерти практично в один голос говорять про те, що східноєвропейським державам нема чого боятися у зв'язку з російсько-білоруськими навчаннями "Захід-2017", що Росія в сьогоднішніх умовах не піде на нові військові дії. З іншого боку, є очевидна стурбованість НАТО і країн регіону через навчання. Чим пояснити таку розбіжність у поглядах на цю тему?
- Так, є стурбованість з приводу російських навчань. І не дуже розумію, чому. Російська армія не збільшується, не модернізується, а просто проводить більш часті навчання, більш масштабні та складні, за участю всіх родів військ і невійськових сил: надзвичайні сили, медичні й транспортні служби. І це робить їх значно ефективніше, значно сильніше, просто за рахунок кращої готовності. Це зрозуміла і, можливо, дуже ефективна стратегія.
Проблема з навчаннями в тому, що Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ – договір, підписаний 19 листопада 1990 року представниками держав-членів НАТО та Організації Варшавського договору, який встановлював рівновагу збройних сил на більш низькому рівні і обмежував розміщення озброєнь уздовж лінії між блоками; у 2015 році Росія заявила про повне припинення участі в договорі, - "Апостроф"), Віденський документ (укладена в 1990 році країнами ОБСЄ угода, згідно з якою держави-учасники повинні щорічно обмінюватися інформацією про військові сили і озброєння, - "Апостроф") були створені для запобігання "таємній війні" в Європі. І той спосіб, у який Росія проводить свої раптові перевірки бойової готовності – або навіть навчання "Захід"... Якщо б метою була атака на Європу, ви б так і робили, вірно? Провели б мобілізацію, тренування, зібрали б усі військові сили для маневрів – і тоді ви в набагато кращій позиції для атаки. Це і є тривожний дзвінок.
Але! Особисто я не бачив ніяких ясних ознак того, що ці навчання будуть кардинально відрізнятися від усіх попередніх. Є розмови про те, що Росія "залишить зброю" в Білорусі і так далі. Але в НАТО зараз набагато сильніша позиція, ніж коли почалися подібні навчання. Якщо б Росія хотіла використати їх у 2010 році – наскільки я пам'ятаю, це були перші великі тренування (вперше відновлені навчання "Захід" в новому російсько-білоруському форматі провели в 2009 році, – "Апостроф") – або у роки перед 2014-м (до анексії Криму та початку війни на Донбасі, - "Апостроф"), це було б ефективніше [ніж зараз]. Їм, ймовірно, вдалося б захопити країни Балтії досить швидко, і НАТО довелося б піти.
Але зараз НАТО в набагато сильнішій позиції. США відправляють в Східну Європу сили на час навчань. Так що я не думаю, що навіть з цими навчаннями Росії буде легко влаштувати напад на Захід. Так що я не зовсім розумію, через що тривога. Можливо, я щось пропустив, чи є щось непублічне. Насправді, я не вивчав цю тему так ретельно, як слід було б... Але я не бачу в цьому головної загрози.
- Наскільки серйозні проблеми чекають на російський ВПК, враховуючи, можливо, і незначне, але перше за багато років скорочення військового бюджету РФ? Деякі фахівці вказують і на зростаючі проблеми з експортом російської військової продукції. Що ви про це думаєте?
- Російський військово-промисловий комплекс, очевидно, оговтався від проблем двадцятирічної давності, коли він був корумпований. Вони намагаються освоїти виготовлення продукції невійськового призначення. Розпад Радянського Союзу підірвав тісно інтегровані з сусідами індустріальні проекти, що передбачають у тому числі співпрацю з Україною. Для них було викликом зібрати заново цю союзно інтегровану структуру командної економіки.
З того часу вони оговталися, стали ефективніше. Росія залишається другим найбільшим експортером [військової продукції в світі], отримує позитивні оцінки в Індії, різні – в Китаї, але все одно вони можуть надати китайцям те, що вони хочуть. Після того, як санкції вступили в силу в 2014 році, росіяни визнали, що втратили доступ до певних західних технологій, які намагаються компенсувати за рахунок внутрішнього виробництва або співробітництва з Китаєм. І схоже на те, що вони процвітають.
Думаю, головний виклик стоїть перед російською економікою як такою, що, як ви знаєте, страждає після введення санкцій. Але незрозуміло, яку роль зіграли власне санкції, а яку – падіння цін на нафту. Уповільнення зростання російської економіки однозначно створило обмеження для витрат Росії на оборону. Реалізація деяких важливих проектів затримується: стелс-винищувач (малопомітний винищувач, - "Апостроф"), танк "Армата" та інші. І все ще не ясно, чи зможе Росія без України незабаром побудувати новий авіаносець.
Так що я б сказав, що військово-промисловий комплекс Росії за останні пару років по своїй суті слабкіше, ніж він був до цього. Російська економіка слабша, і це дає менше доходів для ВПК. Але, звичайно, Росії достатньо, щоб захистити себе. Вони можуть розробити дійсно хороші технології, тільки менше, ніж їм необхідно. Російська армія досить сильна, щоб захистити Росію, так що з цим не має бути проблем. Якщо ж вони захочуть розпочати конфлікт в іншій країні, це буде викликом.
За словами Річарда Вайца, військово-промисловий комплекс Росії за останні пару років став слабкіше
- Перейдемо до Північної Кореї. Останні провокації з ракетними і ядерними випробуваннями, а також факти, що вказують на істотне в цьому плані збільшення потенціалу КНДР, швидше, наближають або віддаляють Вашингтон і Пхеньян від військового конфлікту?
- Я б сказав, що ризик конфлікту трохи виріс. Оскільки потенціал північнокорейців виріс, є велика ймовірність, що він може бути використаний; є більший ризик невірного розрахунку північнокорейського керівництва в тому, які дивіденди їм принесли ці великі можливості. Однак я думаю, що мета Північної Кореї не в тому, щоб раптово атакувати США – думаю, вони хочуть мати можливість атакувати Сполучені Штати ядерною зброєю. Ми визнаємо ядерну зброю щитом для захисту від ядерної атаки.
Думаю, що США і Китай дозволять їм займатися більш дрібними провокаціями: потопити південнокорейський військовий корабель, обстріляти снарядами демілітаризовану прикордонну зону або щось ще. І якщо врахувати потенціал Північної Кореї вразити США ядерною зброєю, відповідь Сполучених Штатів [на провокації] буде обмеженою.
Збільшується ризик прорахунку. Але обидві сторони однаково можуть вважати, що час грає їм на користь. Немає ніякого поспіху до війни. Північнокорейці можуть вважати, що з часом їхній ядерний потенціал зросте: у них буде більше зброї, і вони стануть сильнішими. США можуть вважати, що якщо досить довго стримувати загрозу, санкції, дипломатичний тиск та інші невійськові заходи послаблять зовнішню і внутрішню підтримку керівництва КНДР, внаслідок чого режим або змінить свою політику, або зміниться на більш раціональний, з яким можна мати справу. Ситуація інша, ніж для Японії і Німеччині в 1930-х роках або для дореволюційної Росії на початку XX століття, коли вони думали, що у них в запасі лише кілька років, після яких ситуація зміниться, так що їм потрібно нападати зараз, поки ще можуть.
- Зрозуміло, що військовий сценарій поки на столі у Трампа. Але в яких умовах адміністрація може піти на превентивний удар по Північній Кореї?
- Не можу собі уявити, щоб США пішли на превентивну війну проти Північної Кореї. Союзники США проти цього, Росія і Китай також проти. Незрозуміло, чи знають Сполучені Штати, де знаходяться всі ядерні об'єкти та озброєння [КНДР]. Вони мобільні, вони під землею, розкидані по країні. Але все одно вигідно мати можливість вразити Північну Корею. І я розумію, чому Південна Корея і Японія хочуть мати потенціал для стратегії обмеження збитку. Якщо схоже на те, що війна буде – не превентивна, а, швидше, упереджувальна, – краще мати можливість знищити якомога більше [озброєнь супротивника]. Тому що з тим, що потім зможе використовувати Північна Корея, буде набагато легше впоратися, наприклад, протиракетній обороні. Тобто йдеться не стільки про сценарії превентивної війни, скільки про здатність обмежити шкоду, впоратися з ескалацією.
- Як ви прокоментуєте досить дивні заяви міністра оборони Південної Кореї, який у відповідь на провокації КНДР запропонував розмістити на своїй території американські стратегічні бомбардувальники і повернути тактичну ядерну зброю США (американську ядерну зброю вивезли з країни в 1991 році, в 2012-му Сеул виступив проти її повернення, незважаючи на схвалення такого кроку Конгресом США)? Невже такі заходи можуть мати реальний ефект?
- У суспільній думці Південної Кореї завжди була популярною ідея мати на своїй території ядерну зброю – американську або власну (підозрюю, громадська думка в Україні така ж). Але думка керівництва полягала в тому, що ціна такої стратегії перевищить дивіденди. Незвично те, що вперше це питання порушила посадова особа такого високого рівня. І все ще неясно, було це теоретичною дискусією або запитом повернути зброю.
Як ви знаєте, президент Трамп під час передвиборної кампанії зробив заяви в підтримку такого кроку. Прихильники повернення ядерної зброї в Південну Корею кажуть, що це б збільшило її можливості відповісти на атаку Північної Кореї. Є й аргумент, що це посприяє переговорам – так було, коли уклали Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності: ви йдете на однакові поступки. Є і питання довіри до США: чи почнуть Сполучені Штати війну, щоб захистити Південну Корею.
Контраргументи полягають у наступному: це дійсно засмутить Китай; якщо Південна Корея отримає зброю, захоче її і Японія, а це знищить перешкоду для подальшого розповсюдження ядерної зброї; це дає Північній Кореї стимул попередити атаку і вдарити першою, як це ми бачимо між Пакистаном та Індією. Ну і поширений аргумент, що це насправді не допоможе Південній Кореї впоратися із загрозою, яку для неї становлять звичайна артилерія, північнокорейська авіація. До того ж, це розлютило би багато західних країн, призвело б до санкцій і порушило би багато угод.
Поки вони вирішили послабити деякі обмеження для звичайних ракет. Але ви праві, це незвично, і мені цікаво, уві що це виллється.
- Чи можливі переговори Вашингтона з Пхеньяном? За яких умов США підуть на це?
- Адміністрація і Трамп під час кампанії озвучували багато оригінальних рецептів виходу з цієї кризи. Трамп говорив, що може зустрітися з північнокорейським лідером, спробувати укласти угоду. Але, з іншого боку, вони розглядали розміщення ядерної зброї в Південній Кореї, вбивство Кіма. Розглядали всі можливості, але потім повернулися до політики, яка була завжди.
Річард Вайц
Є три стовпи: санкції; міжнародний тиск за ініціативою США і їх союзників, дипломатичні заходи щодо, в першу чергу, Китаю, а також Росії і, звичайно, власних союзників – Японії, Південної Кореї, щоб спробувати виробити якесь переговорне рішення, багатостороннє і переважно з поступками Північній Кореї; а також військові кроки. Останні з часом набули більшого розмаху: тепер у Південній Кореї більше засобів протиракетної оборони, є велика готовність дозволити Південній Кореї і Японії мати великі ресурси і ударні можливості. Але фундаментально американська політика не змінилася.
Складно уявити, що переговори в двосторонньому форматі наразі можливі. Я не думаю, що такий варіант розглядається. Зараз це б виглядало як винагорода Північній Кореї за досягнутий нею прогрес. Але, звичайно, це не виключено. І, безсумнівно, росіяни і китайці просять цього.
- Як розвиток ядерної програми КНДР відіб'ється на загальному режимі нерозповсюдження ядерної зброї?
- Це може бути грандіозний удар. Бо досі, незважаючи на всі страхи, пов'язані з режимом нерозповсюдження ядерної зброї, ми були досить щасливі протягом останнього десятиліття. Найбільш проблематичними були дві країни – Іран і Північна Корея. Загроза ядерної зброї в Латинській Америці зникла, не було дійсно активного обговорення ідеї набуття ядерного озброєння Туреччиною, Саудівською Аравією, Україною або будь-якими іншими кандидатами. І угода з Іраном покликана прибрати багато країн зі списку охочих отримати ядерну зброю.
Але якщо Корея отримала її і не поплатиться за це, це викликає занепокоєння. Я не думаю, що Південна Корея і Японія захочуть отримати зброю, але це збільшує ризики. Невідомо, який урок з цього винесуть іранці, інші країни. Я все ще думаю, що Північна Корея бачиться чимось на зразок винятку, і поки в інших держав немає стимулів отримати ядерну зброю. Але в такому випадку впаде стіна, що існувала протягом останніх двох десятиліть, і продемонструє можливість рішення: подивіться, можна обзавестися ядерною зброєю, зіткнутися з міжнародними санкціями, але все одно залишитися ядерною державою.
