RU  UA  EN

Пʼятниця, 6 грудня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
23.65
Політика

Ліга Європи 2019/20: усі новости, результати, відео

Путін збирався захопити вісім областей України та перейти до другого етапу війни - комбат із АТО

Командир 46-го батальйону "Філін" про війну, Іловайськ і плани Росії щодо Києва

Командир 46-го батальйону "Філін" про війну, Іловайськ і плани Росії щодо Києва В'ячеслав Власенко Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Командир 46-го батальйону Збройних сил "Донбас-Україна" В'ЯЧЕСЛАВ ВЛАСЕНКО (позивний "Філін") у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про те, як воює один з найуславленіших добровольчих підрозділів сьогодні, про Іловайськ, його причини і винуватців, а також про те, чому нардеп Семен Семенченко, на його думку, має постати перед судом, і які регіони України збирався захопити президент РФ Володимир Путін після анексії Криму.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Депутат Ради закликає військових кидати фронт і зі зброєю йти на Київ - комбат з АТО

- Ваш батальйон нині виконує задачі в зоні проведення АТО. Яку саме ділянку фронту тримає сьогодні "Донбас-Україна"?

- Зона нашої відповідальності зараз – маріупольський напрямок, район Чермалика. За 10 місяців останньої ротації, відтоді, як ми зайшли в зону АТО, вже міняємо п'яте місце. Нас постійно перекидають. 46-й батальйон дуже мобільний – от ми і підсилюємо інші військові частини на різних напрямках. Де слабше – туди нас і переміщують.

З одного боку, це дуже приємно, що нас так цінують. А з іншого – це досить важко, тому що батальйон потужний, у нас багато майна, багато зброї. Усе це перевезти – ще те випробування. А врахуйте, що на нових позиціях все треба знову починати спочатку. Наприклад, тут, в районі Чермалика, ми підготувалися вже до зими, а це досить великий об’єм роботи. Це і заготівля дров, і отримання продуктів, і інженерне обладнання, і позиції, і бліндажі… Багато всього. А тут нас знову перекидають. І невідомо, що буде там, на новому місці. Усе спочатку розпочнемо.

- А коли ж готуватися до зими, якщо вона вже на носі?

- У нас вже є досвід. Ми минулого разу заходили в грудні – і тоді готувалися до зимівлі. Бійці в батальйоні досвідчені, знають, що робити. Командири теж не перший рік на війні. Тому я думаю, що ми швиденько підготуємося і будемо продовжувати воювати.

Ми сюди, під Чермалик, два місяці тому зайшли. Перший тиждень нас досить жорстко обстрілювали, в тому числі, гаубицями 2С1 "Гвоздика". Хлопці там, певно, не знали, що це за підрозділ зайшов… Після цього ми їх усіх убили – і на цьому тиша.

- Що зробили?

- Убили.

- Убили?

- А ви думали, що ми там цілуємо їх, чи що?

- Ні, звісно. Просто ви так якось просто і буденно кажете "ми їх всіх убили" – що я сприйняла це як такий специфічний жарт… У вас за цю ротацію є втрати?

- У нас тут, де зараз ми, втрат немає. До цього у нас були втрати, були поранені, були, на жаль, і загиблі. Бойові втрати. Але це війна.

- Хто стоїть проти вас по той бік лінії розмежування? Маєте інформацію?

- Звісно. Проти нас там стоїть 3-й батальйон 1-ї бригади Першого армійського корпусу (так званої ДНР, - "Апостроф"). Їх підсилюють періодично, прибувають російські підрозділи, особливо розвіддиверсійні підрозділи, підрозділи снайперів. За останній час вони практично відвели все своє військо, залишивши лиш частину для охорони своїх позицій. Тобто вони не планують ніяких активних дій у наш бік.

- Бо зима наближається? Чи з інших причин? Що підказує вам ваш досвід?

- Навряд чи справа в наближенні зими. В 2016-му ми в Мар'їнці були практично п'ять місяців – і проти нас вони кидали різні найпотужніші свої підрозділи. В тому числі, й елітний їхній батальйон "Легіон", що підпорядковується напряму [Олександру] Захарченку, ватажку ДНР. Проти нас кидали і мусульманський спецназ, чеченці були і дагестанці. Кидали туди 331-й парашутно-десантний полк Російської Федерації – той самий, що розстрілював нас у "зеленому коридорі", коли ми виходили з Іловайська…

Ми їх всіх вбили. А десантників ще й спалили. Вони дуже голосно, коли там все горіло, кричали: "Десант не здається". Наче ми збиралися їх у полон брати…

В'ячеслав Власенко Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- А що – не було такої думки?

- У нас такої думки немає з початку війни.

- Чому? Полонені – це ж обмінний матеріал?

- Саме це і погано.

- Можливо. Але разом з тим, це можливість витягти наших хлопців, які перебувають в полоні.

- Значить, наші не повинні попадати в полон. Я коли в полон попав, я готовий був загинути. Інакше не думав.

- Ви були у полоні? Як це трапилось?

- Я виходив разом із батальйоном з Іловайська, через "зелений коридор". Тоді мене і захопили у полон. Правда, я пройшов трохи ближче, ніж батальйон. Батальйон зупинився у Красносільському, а мою машину розстріляли в 1700 метрах попереду.

А потім мені дали інформацію, що дорогою йтиме Червоний Хрест. Ми вийшли до тієї дороги – і наштовхнулися на російських розвідників на БМД, сепаратистів і бойовиків. І нас захопили в полон.

Але, думаю, через те, що це був тільки початок війни, вони навіть не знали, що з нами робити. Тому, коли Червоний Хрест попросив, аби цій організації дозволили забрати полонених – вони на це погодились. Так що я вийшов звідти просто чудом якимось…

- Вони знали, хто до них потрапив у полон?

- Зі мною було чотири бійці "Донбасу". І вони могли би обміняти інформацію про мене на свою свободу. Такі пропозиції їм робили. І гадаю, вони могли би це зробити – але не зробили. Вони мене не здали. Бо якщо би здали, думаю, мене б досі по Росії десь у клітці возили і показували би за гроші.

- Знаю, ви писали свого часу про куди більш вражаюче "чудо": коли росіяни начебто не впізнали Володимира Парасюка, який потрапив до них в полон…

- Знаєте, у нас є, як я їх називаю, "тихі герої". Люди, які героїчно воювали, проявили неабияку мужність – але мовчать про це, лишаються в тіні. Їх ніхто не бачить. А є й інші. Ті, хто верещить на весь світ про свою виняткову "героїчність", про те, як звитяжно вони воювали. Насправді ж ці "герої" в критичні моменти впадали в паніку і кричали: "Мене вб’ють! Мені не можна загинути – я обличчя революції!"…

Щоб припинити подібну паніку та істерику, доводилося досить жорстко реагувати. Аж до того, що я міг і зброю проти них застосувати. Бо коли в таких умовах починає панікувати один – паніка дуже швидко охоплює всіх інших. Як командир я мав на це реагувати. І я реагував жорстко.

- Ми вже згадали про Іловайськ. Зрозуміло, що це величезна трагедія, яка нам ще довго болітиме…

- Неправильно ви кажете.

- Чому?

- Тому що поняття величезної трагедії кинув Україні товариш Семенченко. Насправді Іловайськ – це були два тижні практично в повному оточенні. Це були бої, в яких люди показали найкращі риси характеру. Там виконувались бойові завдання. Там ми планували операції – і проводили їх…

Іловайськ – це була велика битва. А останнім, крайнім етапом цієї битви був вихід через "зелений коридор", зрада росіян, російських офіцерів і обман Путіна, який гарантував нам безперешкодний вихід, якщо ми залишимо це місто.

Ми могли там далі продовжувати воювати, ми як мінімум ще тижні три могли там стояти. І це зіпсувало би всі плани росіян. Уявляєте, вони нас там оточують, роблять засідки і чекають – день, два, три. І ми на четвертий день пішли у цей "коридор". А якщо б не пішли?..

- І що б могло бути, якби не пішли?

- Треба розуміти, що наступати набагато важче, ніж тримати оборону. І втрати більші несе та сторона, яка наступає. Якщо би ми зайняли оборону – а у нас досить потужна оборона була в Іловайську – нас дуже важко звідти було би вибити. І тоді б росіяни понесли втрати. А якби наше командування ще й спланувало удар їм у спину, в тил, я думаю, ці дев'ять російських батальйонних тактичних груп, які зайшли, ми б розбили.

- Але командування не спланувало цієї операції, не готувало удару з тилу. Більше того – командування, як ви кажете, дало наказ на четвертий день виходити через "зелений коридор". Чим це закінчилося, ми знаємо…

- Наказ про вихід був відданий десь 26 серпня. А 24-го у нас був дуже жорсткий обстріл. Били і "Урагани", і "Гради", і гаубиці – все у нас летіло. І під шумок заходили російські війська, ці дев'ять батальйонних тактичних груп. Вони заходили і займали позиції, відділяючи нас від "великої землі", так би мовити…

Поки про це офіційно не говорять, але, думаю, рано чи пізно правда вийде назовні. І всі дізнаються, що на забезпечення нашого виходу були кинуті останні сили, які були у ЗСУ на цьому напрямку. Усі, включаючи авіацію. Знаєте, там два штурмовики літали, один з них був збитий, артилерія потужна працювала. Але не було, наскільки я розумію, у [тодішнього міністра оборони України Валерія] Гелетея на той час даних, де саме розташувалися російські війська. І сподівання були на домовленості… Я підозрюю – і впевнений, що рано чи пізно це буде озвучено, - що була домовленість випустити нас з Іловайська, тому що ми колись випустили бойовиків зі Слов’янська.

Таку версію ніхто не розглядає. Але дуже схоже, що наше командування повірило обіцянкам росіян, бо "ви ж до нас зверталися з приводу Слов’янська і Гіркіна – і ми не перебили там всіх"… Хоча перебити угруповання Гіркіна було нескладно – треба було лише задіяти вертольоти, авіацію. Але їх випустили. То вже інша річ, що зараз пояснюють, що Гіркіну дозволили піти, аби не знищувати разом з ним місто, в якому залишалося багато мирних мешканців.

В'ячеслав Власенко Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- До Донецька вони рухались не одну годину. І не завжди містами, а й через поля…

- Як би там не було, я думаю, через це росіянам повірили всі. Ясно, що коли люди були два тижні в повному оточенні, моральний стан у них був ще той. У нас же раніше не було досвіду ведення війни, досвіду перебування в оточенні… І коли сказали, що ми вже будемо виходити і мусимо сформувати колони – добре, що я додумався дві колони сформувати, а не склав всі яйця в один кошик, як кажуть. Це трохи розпилило сили росіян. А взагалі росіянам не можна вірити. Іванушка-дурник завжди брехав. Щоб це знати, достатньо почитати російські народні казки.

- Але повірили, як бачимо. Чи сподівались на якесь інше співвідношення сил. Як би там не було, загинула величезна кількість людей. Має за це відповідати хтось, на вашу думку? Багато хто вимагає "крові" Гелетея, Муженка… Кого винуватите ви?

- По-перше, винні ті, хто стріляв – тобто росіяни. Це зрозуміло. Друге – аби когось судити, ми повинні розуміти ситуацію, яка склалася на той момент. 2014 рік – це хаос. Майдан, потім початок бойових дій на Сході України… Хаос. Війська – частково керовані. Чи багато можна було зробити в тій ситуації? Це зараз ми, сидячи в теплій ванні, можемо розмірковувати: а, може, так треба було піти? Чи ось так вчинити?.. А тоді був хаос. Тоді незрозуміло було толком, де хто. Тим більше, війська наші на той момент знаходились в дуже плачевному стані. Тому керувати цим всім було важко, практично неможливо. І то намагались щось робити – навіть в тих умовах!

Знаєте, я не хочу шукати крайнього. Гелетей? Так, непідготовлений міністр. Він взагалі з держохорони прийшов на цю посаду… Можна дуже багато познаходити різних причин, чому так сталось. Те, що трапилось – трапилось не виключно через поганого Гелетея, Муженка чи когось іншого. Просто не було досвіду. Просто 24 роки розвалювали нашу армію. Розвалювали планомірно – називаючи це реформуванням. Знищували озброєння, розганяли фахівців, звели до критично низького рівня підготовку курсантів у навчальних закладах…

Було дуже багато причин, які зрештою вилились у те, що ми отримали у 2014 році. І то – спробували і, в принципі, змогли зібрати докупи це все, спланувати, сформувати нові підрозділи – і протистояти.

Ви ж знаєте, що операція "Новоросії" з самого початку передбачала захоплення Криму і восьми областей України! Починаючи від Одеської, повністю по берегу – і аж до Харківської області. І столиця "Новоросії" мала бути у Харкові. Але цього не допустили. Хоча в тих областях велася тривала підготовка, завозилися зброя, "тітушки", велася психологічна та ідеологічна підготовка до захоплення цих областей.

А це ж був лише перший етап – по річці Дніпро. Другим етапом мав стати перехід на Київ. А нам, з нашим слабким військом – розрізненим, малокерованим – вдалося це зупинити.

А тепер ми кажемо: "От, всі погані". Але давайте покладемо на одну чашу терезів вісім областей, які цілком могли бути сьогодні під сепарами, а на іншу – ті окуповані території, які є зараз. Є різниця? Так, через недосвідченість, слабку розвідку, нерішучість у діях ми допустили таке. Але чи ми будемо судити всіх? Бо я знаю, є чимало таких хлопчиків, яким мало крові й які тільки те й роблять, що репетують: Гелетея на гіляку, Муженка на гіляку, всіх на гіляку…

- Ну, якщо вже на те пішло, то Гелетей взагалі тут ні до чого – міністр оборони хіба причетний до планування військових операцій?

- Знаєте, я був командиром батальйону, виконував обов’язки, пройшов "зелений коридор". Був з хлопцями весь час, з першого дня формування батальйону – до останнього дня 2014-го, включно з Іловайськом. І керував цим підрозділом настільки професійно, наскільки це було можливо. Наскільки це було в моїх силах.

А почитайте Facebook! Та гірше за мене взагалі немає людини у батальйоні! А чому? Тому що психологічно люди ламалися. Не всі, дехто. Але вони зламалися. Бо йшли у 2014-му на війну з глибоким переконанням, що от, ми зараз прийдемо, місяць-два, максимум три повоюємо – і далі будемо до кінця життя героями. Їздитимемо Україною, зустрічатимемося з дітьми, як ото ветерани Другої світової…

Але сталося не так, як гадалося. Зайшли російські війська. А потім був Іловайськ, оточення, "зелений коридор"… Люди були налаштовані на одне, а вийшло зовсім не так. А ще й в полон потрапили – психологічно це надзвичайно важко. Тому треба було знайти крайнього. Кожен на своєму рівні завжди шукає крайніх. Для якогось бійця у батальйоні крайнім цілком може бути і "Філін".

В'ячеслав Власенко Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Вас винуватять у чомусь ваші колишні бійці? Маєте на увазі ті чутки, які активно розпускаються, що "Філін" в підвалі у школі просидів" чи "в кукурудзі ховався"?

- Я з ними розмовляю часто, зустрічаюсь. І в день, коли була прес-конференція (присвячена протестам під Верховною Радою і використанню в них символіки "Донбасу", - "Апостроф"), я бачив багатьох з тих, хто писав про те, який я негідник, боягуз і так далі. От я запитував: "А чому ти так написав? Ти ж знаєш, де я був, що робив, в яких умовах це все відбувалося". А людина на мене дивиться – і сказати нічого не може.

Кадри типу Семенченка це використовують в своїх цілях. А от я, наприклад, людина, що заробляє свій авторитет конструктивом. Тому я зробив один батальйон – формував його, створював штат батальйону, розробляв його структуру, підрозділи, навчав їх… Багато довелось попрацювати.

А Семенченко їздив, із журналістами зустрічався. Він добре працював як замполіт, але не як командир. І, повірте, якщо у нього запитати, щоб він назвав сьогодні, хоча б які були підрозділи у батальйоні, а тим більше – попросити назвати командирів цих підрозділів, він навряд чи вам відповість. Бо далекий від цього.

Але Семенченко досі використовує батальйон у своїх інтересах. І якщо я націлений на конструктивну діяльність, то для нього важливі скандали, роздування конфліктних ситуацій, звинувачення керівництва країни… Він вже призначив винних. Він вже вирішив, чому вони винні. А знаєте, чому він так робить?

- Чому?

- Бо він свою провину ховає. Тому що людина з 10 класами освіти відправляла людей на смерть. І в Іловайську. І до нього – починаючи з Карлівки (батальйон "Донбас" зазнав серйозних втрат у Карлівці в 2014 році, - "Апостроф").

Було ж відомо, що у Карлівці стояв батальйон "Восток". Було відомо, що вони зайняли позиції. А батальйон "Восток" складався з колишнього "Беркута", СБУшників, ментів, тобто з більш-менш підготовлених людей. І Семенченко туди кинув бійців, знаючи, що вони загинуть. А потім строчив сльозливі пости у Facebook – і піднімав цим свій рейтинг. Як він там кричав? "Торгівля на крові"? То у нього був піар на крові.

Знаєте, я хочу, аби ви зрозуміли: Семенченко не є для мене ворогом, він не є для мене опонентом. У нас з ним зовсім різні цілі. Це я просто оцінюю його діяльність, його ставлення до людей. Він був політичним лідером – і його люди слухались. Як у будь-якого лідера, у нього повинно було вистачити розуму не віддавати наказів, а він не шкодував людей – і вони загинули. Я б на місці дружин і родичів загиблих пішов би і написав заяви, подав би позов до суду, щоб суд розібрався з тим, наскільки винен Семенченко у смертях бійців батальйону "Донбас".

Він же хоче, аби суд розбирався у діях того ж Муженка? То чому тоді так само не розібратися і з ним, і зі мною? От тільки, на відміну від Семенченка, мені є, що відповісти. Бо я діяв чітко відповідно до чинного законодавства.

Новости партнеров

‡авантаженнЯ...

Читайте також

Незрозумілі рухи: чому "слуги народу" загальмували новий Виборчий кодекс

Верховна Рада не голосувала за новий Виборчий кодекс, хоча повинна була - в суті справи розбирався Апостроф

Ізраїль - миролюбна країна, але ми не готові, щоб нас знищили - радник Нетаньяху

Ізраїль переживає внутрішню політичну кризу, а також зростання напруженості у відносинах з Іраном

З обранням Зеленського зникло дуже важливе слово для України - Георгій Тука

Георгій Тука в інтерв’ю Апострофу розповів, як Зеленський і нова влада рухають Україну знову до старшого брата і чому не варто сподіватись на переговори у нормандському форматі

Новости партнеров

Загрузка...