Кремль провалив спецоперацію "Наш Трамп", а частина оточення Володимира Путіна вже думає про капітуляцію та шляхи відходу з України.
Про ситуацію навколо Донбасу і Криму й те, на що готова обміняти збереження своїх капіталів частина верхівки РФ, в інтерв'ю "Апострофу" розповів російський політолог і публіцист АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ.
- Американська сторона відмовила Путіну в офіційній зустрічі на саміті АТЕС у В'єтнамі. Чим продиктоване таке рішення адміністрації Дональда Трампа?
- Трамп в дуже важкому становищі. Його вже з достатньою підставою звинувачують у надмірній м'якості та симпатіях до Путіна. Він дійсно за час свого президентського терміну жодного разу не наважився на будь-яку критичну оцінку Путіна. І про що б вони там не домовились, американським істеблішментом це розглядалося б як ще один доказ дивної прихильності Трампа до Путіна. Тому він нічого не міг отримати від цієї зустрічі.
Але, якщо ви стежите за московською пропагандою, то вони вже як велику перемогу подали рукостискання Трампа і Путіна під час церемоніального фотографування і не виключають можливості якоїсь розмови між ними за сьогоднішнім офіційним обідом (розмова відбулася у п'ятницю ввечері, розмова президентів США і Росії виявилася дуже короткою, а Кремль у підсумку опублікував їхню спільну заяву щодо Сирії, - "Апостроф"). Можливо, вони поговорять і в суботу. Але це агонія кремлівської спецоперації "Наш Трамп". Вона виявилася дуже великою помилкою з боку Кремля. Якби перемогла Клінтон, то все закінчилося б черговим перезавантаженням. У всякому разі, ставлення США до путінського режиму було б набагато більш доброзичливим. А відверта гра на стороні Трампа мобілізувала переважну більшість військово-політичного істеблішменту США.
І на сьогоднішній день, я вже говорив це і вашому виданню, на російсько-українському напрямку Трамп і Тіллерсон, орденоносець дружби, відсторонені від будь-якої ініціативи і влади. Американську позицію щодо України артикулює Курт Волкер, і ви її чудово знаєте. Так що власне Трамп і Тіллерсон – не гравці в питанні України.
Дональд Трамп і Володимир Путін на полях саміту АТЕС у в'єтнамському Дананге
- Чи не варто було Трампу офіційно зустрітися з Путіним і спробувати просунути українське питання, щоб змусити російського президента піти на якісь поступки?
- Трамп не може просто так змінити свою позицію. Існують певні об'єктивні причини того, що Трамп два роки (зокрема, ще до свого президентства під час виборчої кампанії, - "Апостроф") повторював одне й те ж – як добре було би поліпшити відносини з Росією. А тепер в процесі розслідування з’являється все більше фактів певної залежності Трампа від Путіна.
А зараз, по-перше, такою мовою Трамп не наважиться говорити з Путіним, а по-друге, він і не потрібен для серйозної розмови з Путіним. Таку розмову ведуть з Путіним інші люди і, перш за все, Конгрес США, що ухвалив закон про персональні санкції проти всього російського керівництва, який в ці дні активно наповнюється змістом. Цей список впливає на свідомість кремлівських мешканців набагато більше, ніж будь-які заяви Трампа, якого всерйоз уже ніхто не сприймає.
- США збираються виділити 350 мільйонів доларів на надання Україні військової допомоги. Але там же пролунала й інша цікава цифра – про виділення майже 5 мільярдів доларів на підтримку позицій НАТО в Європі для "протистояння російській агресії". У Кремлі якось зреагують на те, що проти російської агресії виділяються такі колосальні гроші?
- Ключовим поворотним пунктом була конференція з безпеки США, що відбулася 20-22 липня. Там вперше дуже чітко прозвучали слова про те, що Путін практично оголосив гібридну війну проти Заходу і, перш за все, проти США. І всі учасники конференції одноголосно говорили про те, що їм не залишається нічого, крім як прийняти цю гібридну війну і завдати Путіну поразки. І все, що відбувається після цієї конференції – це й закон про санкції, і 350 мільйонів в бюджеті на 2018 рік на Україну, і фінансування протистояння російської агресії в Європі, і захист НАТО, і, перш за все, прибалтійських країн і Польщі, щодо яких постійно проводяться провокації – все це є реалізацією рішення американського істеблішменту.
Захід, як завжди, дуже повільно збирається, але вже як зібрався, то проводить свою політику досить рішуче. Те ж саме було в 30-х роках минулого століття: скільки поступалися Гітлеру західні держави? Ну, і Путіну вдавалося хуліганити протягом багатьох років – у Грузії, в Україні. А зараз Волкер озвучує жорсткі тези, за якими ледве встигає українське керівництво. Тепер питання за українською владою – чи буде у вас, нарешті, ухвалений закон про окуповані території (президентський закон щодо Донбасу, - "Апостроф"), в якому присутні ті формулювання, які Волкер вже давно озвучує і повторює.
- Разом з тим, чи здатна Росія на агресію проти Європи? Чи в Кремля немає такого ресурсу?
- В Кремля ніколи не було ресурсу, а були нахабство і політична воля. І поки Путіну не чинили опору, він цю агресію здійснював. Можливо, Захід мобілізував опір України, де виявилася армія (якої не було навесні 2014 року). Путін же перших поразок зазнав якраз в Україні. Де зараз "русский мир", де "Новоросія"? Це ж були цілком реальні плани – окупація десятка українських областей. А вся "Новоросія" закінчилася ось цим недогризком під назвою "Лугандонія" (окуповані райони Донецької та Луганської областей, - "Апостроф").
За сьогоднішнього настрою Заходу жодних шансів для розширення своєї агресії в Путіна немає. На порядку денному стоїть питання про його відступ. І дуже серйозні процеси ведуться всередині російської політичної верхівки. Більшість налаштовані на те, щоб якось налагодити відносини із Заходом. Адже з'ясувалося, що розміри активів, які російська верхівка тримає в США, за оцінкою американського Національного бюро економічних розслідувань, становлять один трильйон доларів. Ось зараз вони і думають у Москві, як одночасно зберегти один трильйон крадених грошей, Донбас з Кримом і владу. Це серйозна і в принципі нерозв'язна задача для Кремля – від чогось доведеться відмовлятися.
При сьогоднішньому настрої Заходу жодних шансів для розширення своєї агресії у Путіна немає
- І від чого відмовляться в Кремлі в першу чергу?
- Судячи з настроїв реалістів, які розуміють, що Путін зарвався, така мрія – вони готові піти з Донбасу, якщо Захід закриє очі на Крим. При цьому позиція Заходу однозначна – "ми ніколи не визнаємо анексію Криму". Але США 40 років не визнавали анексію Прибалтики, підтримуючи нормальні відносини з Радянським Союзом.
Тобто вони хотіли би піти з Донбасу, зберігши Крим, і за це вони хочуть, щоб з них зняли санкції, зберігши свій трильйон. Ось така мрія у кремлівських реалістів.
Але є і скажені на чолі з самим Путіним, які не готові на цю поступку. Це з одного боку.
А, з іншого боку, я не впевнений, чи погодиться на це Захід, і впевнений, що на це не погодиться Україна. Так що становище там важке.
- Тобто ситуація вирішиться в січні-лютому, коли почнуть діяти санкції проти кремлівської верхівки?
- Тут збіглося два процеси. Наповнюється іменами закон про санкції, і члени путінської мафії вирішують питання – чи залишати їм свого пахана ще на 6 років. Всі ж розуміють, що основним завданням пахана було забезпечення безпеки цих активів. А тепер стає ясно, що він не тільки не забезпечує безпеку, а, цілком можливо, що через його авантюристичну зовнішню політику вони втратять свої активи.
Ці два процеси мають практично одні часові рамки, так що в найближчі два-три місяці багато що проясниться.
- Говорячи про Україну, в США вже досить голосно роблять заяви про миротворців, з'явилася цифра в 20 тисяч "блакитних касок", які США планують задіяти на Донбасі. Залучення миротворців поміняє картину дій на окупованих територіях Донецької та Луганської областей?
- Мова йде не просто про кількість. Важливо, чи будуть миротворці контролювати російсько-український кордон. Я думаю, що за живого Путіна – я маю на увазі не фізично, дай Бог йому здоров'я, а за живого Путіна політично – Кремль ніколи на це не погодиться.
- Але, якщо миротворці, згідно українсько-американського сценарію, зайдуть на всю окуповану територію, до чого це призведе?
- Ця позиція буде серйозно обговорюватися в Москві, якщо там вирішать, що Путіна потрібно замінити іншою фігурою. Тобто це крок до того проміжного рішення, що наступна влада в Москві буде готова піти з Донбасу.
- Відповідно, серйозної військової ескалації чекати не варто?
- Ні. Військова ескалація просто неможлива. Найменший будь-який рух до Маріуполя, не дай Бог, – це негайне надання Україні летальної оборонної зброї і приведення в дію інших санкцій, наприклад, відключення Росії від системи SWIFT. У Заходу є ще досить великий арсенал санкцій.
До речі, останнім часом з'явився витік інформації, а військовий бюджет Пентагону це передбачає, що Білий дім готовий надати Україні зброю вже зараз, навіть без ескалації.
А військова ескалація – не виключаю, що група божевільних, які вважають Путіна недостатньо жорстким, можуть піти на якусь спробу, але це просто приречено.
Зараз на порядку денному те, що я завжди називав гібридною капітуляцією – знайти таку формулу для Москви, яку Захід прийняв би як капітуляцію, а власному населенню по телевізору можна би було продати як чергову перемогу.
