Москва програла війну в Україні та мріє обміняти Донбас - Андрій Піонтковський

Москва програла війну на Донбасі, і в Кремлі це розуміють, думаючи, як піти зі Сходу України. При цьому силового звільнення окупованих територій не буде, а для повернення Криму Україні треба почекати зміни режиму в РФ. Таку думку висловив у бліц-інтерв'ю "Апострофу" російський політолог і публіцист АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ.

- Президент Росії Володимир Путін нещодавно заявив, що потрібно посилювати військову промисловість РФ. Як ви думаєте, для чого це необхідно і що означає ця заява Путіна?

- Та нічого вона не означає. Хіба що ще раз налякати якоюсь військовою погрозою в бік Заходу. Ну і піти назустріч своїм генералам, які вимагають нових багатомільярдних витрат.

- Чи не збирається Путін почати нову військову ескалацію в Україні?

- Ні. Тому що він прекрасно розуміє, що за нею буде. Навпаки, всі дипломатичні кроки останнього часу свідчать про те, що він відчайдушно шукає якоїсь угоди із Заходом, хоче продати Заходу якісь конструктивні нібито кроки для того, щоб не вводилися в дію санкції, що передбачені Конгресом.

- Ви вважаєте, що Путін всього лише лякає Захід, а насправді нічого серйозного за цим не стоїть?

- Серйозний сценарій був навесні та влітку 2014 року, коли в Москві реально думали про анексію 10-12 українських областей. Але ця війна вже програна Москвою, і там чудово все розуміють.

У Кремлі мріють про те, щоб якось домовитися із Заходом - з Донбасу вони відповзуть, але Крим залишиться. От якби сьогодні Україна і Захід запропонували це Москві, то вони із задоволенням прийняли б.

- У Луганську стався "переворот", в результаті якого скинуто ватажка так званої ЛНР Ігоря Плотницького. Як ви вважаєте, це дії Кремля або розбірки терористів?

- Це не ініціатива Кремля, але там, очевидно, втрутилися. Це якраз дало прекрасні аргументи українській стороні говорити про пряме військове втручання Росії. Відомо, скільки туди приїхало військової техніки.

Це традиційні розбірки лугандонських бандитів. І не в перший же раз. Там вже ліквідовано чимало бандитів - мозгових, бетменів, моторил. Настав час Плотницького.

Мені здається навіть, що Москву це заскочило зненацька, судячи з відсутності якоїсь реакції та коментарів. І, наприклад, про це зовсім нічого не говорять в російському МЗС.

- Але, з іншого боку, той же Плотницький підписував Мінські угоди. Чи не означатимуть його відсторонення або навіть ліквідація те, що угоди будуть недійсні?

- А кого цікавлять, дійсні вони чи ні? Я про це говорив з першої ночі їх підписання, що їх ніколи не виконуватимуть Росія і, частково, Україна. Росія ніколи, до принципової зміни режиму, не передасть контроль над кордоном і не виведе війська. А Україна не погодиться і, слава Богу, не погодилася, незважаючи на тиск Заходу, на зміну своєї Конституції. Адже план Путіна був у тому, щоб легалізувати всіх цих бандитів, заштовхнути це як ракову пухлину в політичне тіло України, зробити їх великими політичними діячами України, такими ж, як, наприклад, Медведчук.

Для мене є загадкою, чому Медведчук - один з основних винуватців агресії і вбивств тисяч людей - залишається державним і політичним діячем України.

Ось цей план так званої федералізації провалився, і Мінські угоди є фактичним приводом для пропагандистської боротьби в їх різних інтерпретаціях.

- До речі, Путін нещодавно провів телефонну розмову з ватажками бойовиків. Чи є це спробою легалізувати їх?

- Звичайно. І це не єдиний такий показник. Там більш серйозні речі відбуваються - наприклад, введення рубля на цих територіях.

Але, розуміючи, що Україна не пішла на їхній трюк, щоб заштовхнути ці території (окупований Донбас, - "Апостроф") в їх теперішньому стані, робляться якісь кроки на підвищення їх суб'єктності. В той же час варіант, про який Москва зараз мріє, - це обміняти ці республіки на визнання "Кримнаш".

Ось я рекомендую всім в Україні статтю "Зрозуміти Україну" Дмитра Треніна, генерала ГРУ, людини, яка відображає погляди Кремля. Там практично визнається, що політика РФ з підпорядкування України провалилася, і добре б відповзти ось з цим, залишивши собі Крим і поступово пішовши з Донбасу.

Москва зрозуміла, що далекосяжні цілі "русской весны", "русского мира", "Новоросії" безнадійно програні і потрібно якось із мінімальними втратами залишити цю ситуацію. Тим більше, не встигнувши опинитися під абсолютно руйнівними персональними санкціями.

- Відносно Криму, нещодавно Путін знову їздив на півострів. Як ви думаєте, навіщо йому ці поїздки?

- Його вибори не випадково призначені на 18 березня - день "приєднання" Криму. Тобто "повернення Криму в рідну гавань" - як це називається в Москві - буде продаватися як одне з найбільших досягнень Путіна за його попередній президентський термін. Тому ці поїздки і підкреслюють, яку роль він персонально в цьому грав. Але він не розуміє, що тим самим підкреслює і ту міру відповідальності, яку рано чи пізно буде ухвалювати Міжнародний трибунал (в Гаазі), який розглядатиме справу про агресію проти України та анексію Криму.

- А чи є на сьогодні реальний механізм повернення Криму до складу України?

- Україна не має жодного механізму. Єдиний механізм повернення Криму - це падіння путінського режиму. Так що це залежить від Росії і, частково, від Заходу. А Україна просто повинна чекати на цей час.

В України достатньо сильна армія, якої взагалі не було в березні 2014 року. Зараз Україна здатна відбити будь-яку подальшу російську агресію, тому Москва ніколи не піде на ескалацію. Але, все одно, Україна не може боротися з другою у світі за силою армією, озброєною ядерною зброєю, і силовим шляхом Крим і Донбас не можуть бути повернуті. Це реальність.

- І питання про зброю. США збираються надати Javelin Грузії, а щодо нас остаточного рішення немає. Як ви думаєте, чому в пріоритеті Вашингтона Грузія, де бойових дій немає, а не Україна, де американська зброя необхідна (не тільки Javelin)?

- Україна отримає зброю не безпосередньо сьогодні, а в разі подальшої російської ескалації. Адже Javelin - це ідеальна зброя для відбиття танкових атак.

Всі рішення щодо України у Вашингтоні прийняті, в тому числі, фінансові, - Конгресом. Але одна або півтори людини - Дональд Трамп з Рексом Тіллерсоном - поки цьому опираються. Наскільки я можу судити з Вашингтона, то їх позиції слабшають.

Що стосується зброї, то, по-перше, за найменших ознак якоїсь ескалації - наприклад, руху Росії до Маріуполя або на інших ділянках - Україна отримає зброю негайно. По-друге, навіть без цього, я думаю, що Трамп і Тіллерсон можуть чинити опір не більше, ніж декілька місяців.

- А чому Грузія, де зараз відносно спокійно? Навіщо грузинам Javelin саме зараз?

- По-перше, як пояснив нещодавно колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі, це виконання тієї угоди, яку він ще підписав з Бараком Обамою в 2012 році.

А, по-друге, Трамп же страшно затиснутий між величезним тиском всього американського істеблішменту і якимись його зобов'язаннями, про які ми не знаємо, чи його побоюваннями щодо Путіна. І він, напевно, вирішив, що передача зброї Грузії не викличе великого захоплення в Москві, але й не викличе такої негативної реакції, як передача зброї Україні.