У команди президента Володимира Зеленського немає на меті реалізувати корисні для країни проекти. Вони (проекти) працюють або на олігархів, які починають відновлювати свої позиції, або на групи впливу із Заходу. Основна мета нинішньої влади – це збагачення певних груп осіб, незважаючи на ризики для країни. МВФ й інших зовнішніх гравців влада використовує як ширму для проведення токсичних реформ, при цьому команда Зеленського працює уже у звичній для себе манері, роблячи діаметрально протилежні заяви. Як наслідок, Україну може очікувати девальвація чи суспільні вибухи. Такі думки висловив "Апострофу" економічний експерт Олексій Кущ.
Про українські умови співпраці з МВФ
У травні українська влада, посилаючись на низку рішень українських судів стосовно ПриватБанку, фактично позбулася чинної кредитної програми, і Україна недоотримала 2-3 млрд доларів. У вересні МВФ плекав надії щодо відновлення цієї програми співпраці, але стикнувся з дуже "цікавою" пропозицією з боку нашої влади. Йому фактично запропонували проведення максимально токсичних реформ, на які не наважувалася інша українська влада. Це і земельна реформа, і так звана лібералізація ринку комунальних послуг, і трансформація трудового законодавства. Провладні групи впливу попросили навзаєм у МВФ лише одне - вирішення у "нульовому варіанті" ситуації із ПриватБанком. Малося на увазі проведення своєрідного взаємозаліку між колишніми власниками банку та державою - фактично списання проблемних кредитів, які банк видавав компаніям, афілійованим із колишніми власниками.
Звичайно, така пропозиція не була сприйнята Фондом, бо для нього ПриватБанк є маркерним індикатором співпраці з Україною. МВФ кредитував Україну саме в той період, коли з банку виводилися кошти. Тому Фонд не вважає за доцільне проводити будь-які "нульові" варіанти. У МВФ вважають, що держава повинна повернути гроші, витрачені на банк, а колишні власники мають повернути кредити, які вони брали. Тому місія МВФ поїхала з Києва, а між рядків фінального їхнього комюніке читалося дуже глибоке розчарування Україною.
Потім наші чиновники поїхали уже у Вашингтон, проводили переговори на майданчику МВФ. Вони намагалися пом'якшити переговорну позицію, але не відмовлялися від базових своїх ідей. Це викликало ще більшу настороженість у Фонду. МВФ зрозумів, що в Україні можна грати крапленими картами. Тому він навряд чи буде співпрацювати з Україною, поки ситуація з ПриватБанком не буде остаточно вирішена в судах, і поки нинішній уряд не затвердить якусь реальну програму повернення "проблемних" кредитів. Тому, думаю, програма співпраці з МВФ надовго поставлена на паузу.
Україна могла б позичити в МВФ мільярди доларів під невисокі процентні ставки на тривалий термін. Але тепер нам доведеться заміщати їх залученням коштів на внутрішньому борговому ринку від нерезидентів через облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) на короткі строки і з невеликою дохідністю. Ми будемо втрачати в 3-5 разів більше за цими кредитами, бо маємо виплачувати 14-20% річних. Із цього будуть наживатися міжнародні фінансові спекулянти.
Читайте: Україна vs Коломойський: що відбувається з ПриватБанком
Про лицемірну політику влади
В Україні відбувається дискурс між тими, хто хоче відновити олігархічну суб'єктність і розірвати відносини з МВФ, і тими, хто хоче відновити зовнішнє управління – вони лобіюють інтереси зовнішніх фінансових груп впливу, зокрема і МВФ. У нас немає свого національного внутрішнього дискурсу щодо розвитку.
Зараз в Україні почав відроджуватися так званий олігархічний клас, який є основою олігархічної суб'єктності. Наша суверенність певним чином забезпечена за рахунок олігархічної системи. Класичний приклад – державна модель часів Кучми. Олігархічна суб'єктність трохи ослабла в останні роки за рахунок зовнішнього управління. Зараз вона почала відновлюватися.
Закон функціонування корупційно-рентної економіки полягає у тому, що політичні інвестиції мають приносити фінансові дивіденди тим групам впливу, які перебувають біля влади. Зараз наріжним каменем стане задоволення стратегічних вимог фінансово-промислових груп, які утворили своєрідне кільце впливу на владу. Але там відбувається досить тонка гра, тобто не все так однозначно, як це показано у серіалі про президента Голобородька.
МВФ потрібен нинішній владі, щоб прикриватися ним для проведення токсичних реформ. Водночас нинішній владі необхідно запускати ідеологічні ходи типу "ми виженемо МВФ з України" для того, щоб виправдовувати відсутність співпраці з Фондом. Це абсолютно лицемірна політика, коли президент, з одного боку, каже, що ми не можемо запроваджувати структурну податкову реформу, тому що тоді ми втратимо кредити МВФ, а з іншого боку - що ми можемо впоратися і без Фонду. Іде досить небезпечне для України балансування між двома абсолютно протилежними стратегіями.
Все це конвертується в досить сумні наслідки для економіки. У бюджеті 2020 року прописано, що 145 млрд гривень ми будемо витрачати виключно на обслуговування державного боргу – внутрішнього і зовнішнього. Це навіть не погашення тіла кредиту, це виплата надвисоких доходів фінансовим спекулянтам. І це уже дорівнює витратам на освіту і значно перевищує витрати на медицину, науку та інфраструктурні проекти.
Читайте: Україна зайшла в глухий кут у переговорах щодо життєво-важливого кредиту
Про шлях до дефолту
Деякі політичні сили уже заявили, що нинішній бюджет може призвести до дефолту. Я думаю, цього не буде. Можлива значна девальвація гривні, якщо вибухне така міна уповільненої дії, як ПриватБанк. Він зараз перебуває у державній власності, має близько 180 млрд вкладів населення. Будь-яка дестабілізація цієї "міни" може призвести або до соціальних деструктивних процесів, або до девальвації.
У державній власності в Україні зараз перебуває 60% банківської системи, які зосереджені у кількох банках. Ми очищали банківську систему і в результаті отримали ерзац банківської системи часів пізнього Радянського союзу. Це теж міна уповільненої дії. Криза 2014-15 років торкнулася приватних банків, а наступна - зачепить ядро державних банків. Держава буде змушена або друкувати гроші, аби повернути вкладникам, або вводити мораторії, які призведуть до соціального вибуху. Тому тут буде поганий сценарій і жахливий.
Наші банки варто було б продати приватним власникам, якби знайшлися покупці. Але всі міжнародні банки, які є в Україні, сидять на валізах і хочуть покинути наш ринок.
Про розвиток української економіки
У команди Зеленського немає мети досягнути реалізації корисних для країни завдань. У них є мета до збагачення певних осіб, які часто перебувають у протиріччі із суспільними інтересами. Якщо подивитися на перші дії деяких міністрів, то вони відпрацьовують технічні завдання, які вони отримали на Заході від певних груп впливу. Не хочеться демонізувати західний вплив, але там є певні групи, які хотіли б проведення земельної реформи у тому вигляді, у якому вона зараз буде реалізована, масової приватизації державних об'єктів. Тобто є інтерес за безцінь скупити українські активи.
Зараз всі моделі працюють на те, щоб купити країну, скуповуючи політичні еліти. Але відкриття ринку землі несе й іншу загрозу: Кремлю не доведеться завойовувати Україну, вони просто зможуть її купити, враховуючи кількість нафтодоларів, які у них зараз є. Нагадаю, що 70% території України – це землі сільськогосподарського призначення.
