Хоч Володимир Зеленський виріс у політичному сенсі за свій перший рік при владі, однак великих перемог йому досягти не вдалося. На щастя, не сталося й великих катастроф. Однією з найбільших проблем нинішнього президента є те, що він бере відповідальності за своїх друзів, яких привів до влади, і за резонансні справи, а ці невдачі б'ють по його рейтингу. Інша проблема в тому, що за рік влада не змогла сформулювати чіткий план, куди рухається Україна – як у внутрішньому вимірі, так і на зовнішньополітичній арені.
Такі думки висловив "Апострофу" політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Петренко, коментуючи підсумкову річну прес-конференцію президента Зеленського.
Прес-конференція показала, що Володимир Зеленський більш упевнено тримається під час спілкування з журналістами у тому сенсі, що оперує більшою кількістю відповідної інформації, більше може пояснити певні позиції. Я б сказав, що, з політичної точки зору, він росте. Негативний момент – говорили про те, що планується, що буде зроблено, і меншою мірою – підбивали підсумки того, що було зроблено. Хоча, певно, це більше питання до журналістів.
Справа Шеремета й Арсен Аваков
Справа Шеремета доволі суперечлива, і я відразу сказав, що Зеленському не варто було приходити на першу прес-конференцію щодо затримання підозрюваних. Але, певно, Аваков особисто його до цього спонукав. Але президент в Україні особливого впливу на поліцію не має. Він не несе відповідальності за розслідування поліцією злочинів, але якщо вже там "засвітився", сказав, що це одна із пріоритетних справ, то й має відповідати і спонукати поліцію до розслідування. Тож коли на прес-конференції мова заходила про цю тему, позиції Зеленського слабли.
Але треба розуміти, що Аваков є дійсно доволі потужною фігурою, й альтернативи йому поки що немає. Тому Зеленський обережний у заявах стосовно нього, розуміючи, яку допомогу може запропонувати Аваков і які ресурси може надати. До того ж Зеленський розуміє, що Аваков може бути певною противагою іншим гравцям, здатним нести певний деструктивний заряд.
Читайте також: Для красного слівця: скільки обіцянок виконав Зеленський за перший президентський рік
Від "розбійника" до "бандита" – один рік
Під час прес-конференції Зеленський назвав міського голову Черкас Анатолія Бондаренка "бандитом" через велику кількість кримінальних справ проти останнього (нагадаємо, що менш як рік тому Зеленський звернувся до секретаря Бориспільської міськради Ярослава Годунка зі словами: "Вийди звідси, розбійник", - "Апостроф"). Робити такі заяви без рішення суду неправильно, особливо для президента, який виступає гарантом прав і свобод людини і громадянина. Але це може бути свідомий крок.
Зеленський розуміє, що центральна влада повинна зайняти більш сильну позицію, ніж мер. Зрозуміло, що краще було б зайняти сильну позицію у сенсі швидкого прийняття рішень, аби мінімізувати ризики заяв від мерів. Але Зеленський обрав таку позицію. Видно, що йому не подобається самоуправство і порушення нормативно-правових актів, які регулювали карантин, бо це питання безпеки людей.
Швидше за все, сьогоднішня заява не є прикладом успішної реакції. Але Зеленський розуміє, що попереду також місцеві вибори, і це теж виклик. Тож він, очевидно, хоче продемонструвати, що наша позиція сильна, і спускати на гальмах такі дії ми не будемо. Якщо є якась центральна лінія влади, то її порушень не допустять.
Російські солдати на Донбасі
Зеленський визнав, що на території ОРДЛО є російські солдати, і керують ними з Росії. Це була вимушена заява на відповідне питання. Оскільки ми перебуваємо в переговорному процесі, заяви треба робити обережні й треба розуміти наслідки відповіді. Завжди треба тримати певний люфт, щоб можна було відігрувати ситуацію. Водночас, відповідаючи на питання про Донбас, Зеленський продемонстрував, що дотримується тих "червоних ліній", які задекларував він і його команда.
Слабкість його полягає в тому, що він досі не зміг чітко сформулювати свій миротворчий план. Немає розуміння напряму, в якому ми рухаємося, адже є три виміри, в яких нам треба давати відповіді. Перший із них - глобальний, другий - визначення модальності співіснування з РФ, і третій – національний діалог задля вироблення розуміння певної спільної позиції щодо поступок, які може і не може робити влада під час мирного процесу. Треба чути не лише тих, хто може найгучніше заявляти, а розуміти і всі настрої суспільства. Очевидно, Зеленський у цьому питанні більше покладається на Андрія Єрмака. Президент підтвердив його високий статус як одного із переговірників і людини, яка відповідає за цей напрям.
Читайте також: Слідами Порошенка: куди Зеленський завів Україну
Друзі при владі
У контексті найближчого оточення, Зеленський підтвердив близькість і високу довіру до керівника СБУ Івана Баканова і до помічника Бориса Шефіра. Президент продемонстрував, що в кадровій політиці він опирається перш за все на довіру до конкретної людини. Але роблячи такі заяви, він бере на себе відповідальність за певних людей. Чи добре це, чи погано – покаже час. Шефір і Баканов не є контроверсійними особами. Довкола Єрмака спричинила скандал справа його брата. Але знову ж таки, ніхто з тих людей, з ким спілкувався його брат, не отримали посаду – і це непоганий захист, який команда Зеленського використовує.
Водночас президент показав, що готовий прощатися з людиною, якщо вона не справляється зі своїми обов'язками або починає грати свою гру, як це було з Андрієм Богданом. Тобто у кожного з них є кредит довіри. У ближчого оточення цей кредит довіри більший і, можливо, сильніший. Але їм варто задуматися про вирішення кадрової проблеми, про що й звучало від Зеленського. Можливо, це створення експертної ради або повернення до ідеї кадрового резерву, адже є Академія держуправління при президенті.
Це дозволило б залучити не лише людей, з якими Зеленський довго працює, а й професійні кадри. Ці люди мають пройти тестування, правила відбору повинні бути чіткими й прозорими. Зеленський підняв цю проблему, але не продемонстрував бачення шляхів її вирішення.
Підбиваючи підсумки
Результати першого року президентства Зеленського великою мірою неоднозначні. З одного боку, немає значних провалів, того, чим лякали виборців напередодні голосування. Але й немає яскравих перемог, які можна було б чітко зафіксувати. Перший рік був роком навчання і розуміння ситуації. Другий рік буде набагато важливіший, бо будуть зменшуватися кредит довіри й рейтинг. Це призведе до зменшення політичних ресурсів і того, що можна зробити.
Було б дуже добре, аби президент чітко сформулював порядок денний на наступні два роки. Суспільству не вистачало і не вистачає чіткого розуміння, куди ми рухаємося, і які пріоритети мають бути. У нас активізувався переговорний процес, відбувся обмін утримуваними особами, повернулися моряки. Ми мінімізували ризики на міжнародній арені через "Українагейт", посилили співпрацю з Туреччиною, налагодили діалог з Угорщиною та Польщею. Але не змогли просунути промоцію українського бізнесу за кордоном, не змогли просунути питання національної безпеки. Повторюся, що немає чіткого розуміння дій миротворчого характеру.
Із позитивного – сформували вертикаль влади, є сильні ресурси. Зняли депутатську недоторканність, прийняли земельну реформу. Але не всі структурні реформи вдалося реалізувати. Наприклад, ще не проголосували за гральний бізнес. Проблемним моментом є кадрові питання. Але будемо дивитися, як президент вчиться на помилках.
