Президент Володимир Зеленський доручив до кінця 2021 року вивести на орбіту власний супутник дистанційного зондування Землі. У програмі Роксани Руно "Всьо по бєспрєдєлу" на Апостроф TV віце-прем’єр-міністр та голова Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості ОЛЕГ УРУСЬКИЙ розповів, чи буде виконане завдання президента вчасно. Зокрема міністр розкрив деталі історії незапущеного супутника "Либідь", на який Україна позичала майже 300 млн доларів, а також розповів про новинки оборонно-промислового комплексу.
— Яким має бути оборонне замовлення на 2021 рік?
— Влітку минулого року було ухвалено закон "Про державні оборонні закупівлі", який набрав чинності з 1 січня 2021 року. Цим законом передбачено, що Кабмін за півроку, з моменту публікації закону, має привести у відповідність до нього нормативно-правові акти, щоби він запрацював.
Фактично працівники Міністерства почали над цим працювати від самого початку, тому що склалася така ситуація: після схвалення закону відповідальним за його імплементацію було Мінекономіки. Щойно Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості отримало положення про Міністерство, а потім був затверджений штат, то наші колеги з радістю передали все це нам. Хоча на той момент у Міністерстві працювали фактично волонтери на чолі з міністром і заступниками міністра.
— Скільки людей зараз працює в Міністерстві?
— На сьогодні у нас працює близько 120 людей. Гранична чисельність, яка затверджена Кабміном, 333 штатних одиниці. Бюджет минулого року дозволяв нам набрати 30 % штату, що в нас і вийшло до кінця року. А зараз у нас виникла невелика проблема, оскільки Верховна Рада ухвалила закон, який заблокував нам процес добору кадрів у Міністерство. Ми не можемо зараз добирати їх ані за конкурсом, ані за переведенням.
Я думаю, що там ще є певна кількість людей, які проходять спецперевірку, які встигли пройти конкурс та ще можуть бути переведені. Там ми ще доберемо якусь кількість, але це питання треба вирішувати шляхом внесення змін до законодавства. Постраждали всі, хто був створений під час пандемії.
— Повернімося до оборонного замовлення. Якщо можна, розкажіть у цифрах: хто, чого, скільки?
— Ми виходимо на понад 20 млрд грн для нашого основного замовника — Міністерства оборони. Це те, що безпосередньо іде по бюджету держоборонзамовлення. І приблизно 16 млрд грн — це те, що може бути профінансовано під державні гарантії. На сьогодні нормативно-правові акти, які повинні імплементувати новий закон про оборонні закупівлі, розроблені Міністерством. Дням ми розглядали переважну їх кількість на відповідному урядовому комітеті. Ми сподіваємося, що на найближчих засіданнях уряду вони будуть схвалені та набудуть чинності.
— Цього фінансування достатньо? Ми говоримо про умови в країні, яка живе в стані війни.
— Безперечно, ні наші Збройні сили, ні оборонно-промисловий комплекс не можуть бути до кінця задоволені тими цифрами. Але ми розуміємо, що на сьогодні держава робить максимум того, що може. Якщо проаналізувати бюджет нашої країни на 2020 рік, то майже 6% бюджету було виділено на сферу національної безпеки та оборони. Це досить суттєва цифра. Ми повинні розуміти, що якщо ми будемо зберігати цей відсоток, тим більше ми зможемо інвестувати в наші Збройні сили й мати краще забезпечення.
— Коли буде затверджене замовлення на 2021 рік?
— Всі центральні органи виконавчої влади — учасники державного оборонного замовлення — погодили цей проект. Він знаходиться на погодженні в апараті РНБО. Після цього, я думаю, він пройде погодження профільного комітету Верховної Ради та буде представлений на засіданні уряду. Я дуже хочу, щоби це сталося в цьому місяці.
— Чому в Україні так і не запустили повноцінне вітчизняне виробництво боєприпасів, адже гроші на це виділяли ще 2017 року, але до виробника вони не дійшли?
— Так, у 2017 році була ухвалена програма створення боєприпасної галузі та спецхімії. Вона мала фінансування. Не можна сказати, що нічого не зроблено, бо є певні напрацювання, зокрема, і на наших державних підприємствах, і підприємствах недержавної форми власності. Проте були й негативні моменти, коли серйозний фінансовий ресурс був спрямований іноземним компаніям.
— Це 16 млн доларів?
— Здається, 8 млн. Це була американська, здається, компанія, яка потім не поставила те обладнання, на яке було здійснено замовлення. Зараз це питання знаходиться в Міжнародному арбітражі. Україна судиться, наскільки я розумію, у Стокгольмі, щоби ці кошти були повернені.
На сьогоднішній момент ми знаходимося на стадії доопрацювання цих програм, тому що терміни їх виконання закінчуються цим роком. Вони переходять до функціоналу нашого Міністерства. Я сподіваюся, що найближчим часом ми зможемо представити на розгляд уряду і програму реформування оборонно-промислового комплексу, яка також фінансувалася разом зі створенням програми боєприпасної галузі та спецхімії.
Насправді це питання дуже серйозне. Наш воєнний досвід показує, що нам, як країні, яка воює, навіть наші друзі й партнери не дуже охоче продають боєприпаси і складові для виготовлення боєприпасів.
— Чому?
— Це питання можна ставити до них, а не до нас. Але, наскільки я розумію, вони все ж таки живуть своїми власними інтересами, які не дозволяють їм вступати в пряму конфронтацію з нашим ворогом.
— Чи буде відповідальність тих людей, які підвісили це питання в повітрі?
— Я сподіваюся, що справа дійде до суду, і всі винні будуть встановлені.
— Друга спроба створити боєприпасну галузь буде, коли завершаться всі ці суди?
— Це абсолютно не пов’язано із судами, ми будемо йти цим шляхом. Ми маємо створити повноцінну боєприпасну галузь в Україні, починаючи від найменших калібрів, закінчуючи крупнокаліберними боєприпасами. І в цьому питанні ми будемо працювати з Міністерством оборони.
— Нині в Україні проходять випробування роботизовані бойові платформи, які можуть використовувати штучний інтелект. Вони стануть у нагоді там, де не можна використати живу силу. Я так розумію, в Україні зараз три компанії вже проводять свої випробування, а одна з них — взагалі державне випробування. Чи це правда?
— Безперечно, техніка, про яку ви говорите — це найближче майбутнє. Якщо ми хочемо бути на рівні розвинених країн і серйозно протистояти нашому противнику, то ми маємо вже сьогодні вкладати інвестиції в розробку таких роботизованих систем, зокрема й зі штучним інтелектом. Тим більше, ІТ-галузь у нашій країні досить розвинена, у нас багато фахівців. Я переконаний, що наші приватні компанії, зокрема, зможуть найближчим часом представити гідні зразки для наших Збройних сил та інших потенційних державних замовників, які будуть відповідати вимогам сьогодення. Чи є на сьогодні в державному оборонному замовленні — поки говорити зарано. Коли ми його приймемо, ми зможемо точно вам сказати.
— А планують таке?
— В планах воно, можливо, і є. Але я не хотів би завчасно розкривати всі наші позиції, поки немає затвердженого оборонного замовлення.
— Є інформація, що цього року такі бойові роботи братимуть участь у параді до Дня Незалежності. Це правда?
— Подивимося. Щось має залишатися сюрпризом, аби наші люди з гордістю подивилися парад на честь 30-ліття Незалежності України.
— Ви якось казали про потенційні загрози з боку ворога - це “Уран-9”?
— У них багато різних систем. Вони працюють, як і будь-яка армія, а їхня армія не вважається нерозвиненою. Вони дуже багато коштів інвестують. Фактично вони ведуть мову про переозброєння своїх збройних сил на новітні зразки військової техніки. Розуміючи, хто нам протистоїть, ми маємо рухатися в контексті передових технологій, передових зразків озброєння.
— А яким новітнім озброєнням можуть похвалитися наші Збройні сили?
— Насправді в нас є багато яскравих прикладів новітніх зразків озброєння. Це й ракетні системи залпового вогню, де ми розробили вже власні боєприпаси, це протитанкові ракетні комплекси розробки КБ "Луч". Це багато комплексів, пов’язаних із протидією безпілотним літальним апаратам, самі безпілотні літальні апарати.
Ми не обмежуємося тільки державними підприємствами, які потребують серйозної реформи, до цього процесу долучений і приватний бізнес. Я сподіваюся, що такий симбіоз, ця синергія дозволять нам рухатися в правильному напрямку.
Ми розробили нові зразки, які зраз усе більше радують наших військових. Це бронетанкова техніка, ті самі БТР-4. Я не кажу, що вони є ідеальними. Побувавши в зоні проведення Операції об’єднаних сил, я мав змогу поспілкуватися з нашими військовими, вислухати їх зауваження до нашої техніки. Днями я відвідав Харківське Конструкторське бюро імені Морозова, де ми розглядали ці зауваження. Була серйозна розмова з генеральним конструктором, і я побачив, що ведеться серйозна робота з доведення техніки до сучасного бойового стану.
— Якщо говорити на прикладі минулого року, то яку частку замовлень отримали приватні компанії, а яку державні?
— Фігурує така цифра, що біля 36% державного оборонного замовлення виконали підприємства, які входять до складу "Укроборонпрому". 54% виконано нашими приватними компаніями. Й 10% — це імпорт закордонної техніки. Якщо більш уважно проаналізувати ті 36%, то ця доля може ще меншою, бо субвиконавцями є, зокрема, приватні компанії.
Я знаю, що на сьогодні це абсолютно не влаштовує ні керівництво країни, ні президента, ні уряд, ні очільника "Укроборонпрому" Гусєва, які хочуть збільшити цю частку. Але для цього мають бути виключно об’єктивні причини — пропозиція, яка зможе переконати наших державних оборонних замовників, що саме підприємства державної форми власності зможуть краще виконати ці замовлення.
— Тобто президент обізнаний? Ви часто з ним спілкуєтесь, що його цікавить?
— Президент абсолютно обізнаний, він повністю в темі всієї поточної ситуації в Збройних силах. Зокрема, під головуванням президента відбулася дуже серйозна нарада по державному оборонному замовленню у грудні, де були розглянуті всі пріоритети, які ми повинні витримати у 2021 році.
— Ви говорите, що минулого року навіть "Укроборонпром" віддавав чи передавав замовлення приватним компаніям. Це сталося через неспроможність державних підприємств якісно виконати завдання?
— Ні. Це означає, що так склалася кооперація підприємств по тому чи іншому виробу, що там уже присутні багато приватних підприємств. Це не тому, що вони неспроможні. Завжди будь-який розробник чи виробник братиме собі в компанію того, хто краще, дешевше й ефективніше запропонує. Тут важливі ціна, якість і надійність. Якщо ми з вами домовилися, то ви мені гарантовано в конкретний час віддаєте замовлення.
— З державними підприємствами виникають питання?
— Виникають питання з усіма — і з державними, і з приватними. Тут багато відіграє суб’єктивний фактор.
— Але ризиків більше? Я хочу зрозуміти, як ця схема роками вибудовувалася?
— Я думаю, що більше впевненості в тому, що своєчасно та більш якісно це може зробити державне підприємство. Тому, звичайно, Володимир Олександрович переживає, щоби частка державних підприємств в оборонному замовленні збільшувалася.
— Є в нас майже детективна історія зі супутником "Либідь", запуск якого планувався ще у 2011 році. Тоді в Канади позичили 290 млн доларів, але супутник так і не запустили. Зараз цей супутник готовий, але, наскільки я розумію, він зберігається в Росії. Що з ним робити, і як так сталося?
— Якщо говорити про конкретний супутник, то я вважаю, що це один із двох глобальних провальних проектів у нашій космічній галузі. Перший — це проект "Циклон-4" з Бразилією, а тепер ще "Либідь".
Дійсно, під гарантії уряду України канадська експортно-кредитна агенція видала кредит. Субпідрядником з українського боку виступало державне підприємство "Укркосмос", яке найняло головним підрядником із виконання робіт канадську компанію MDA.
MDA — це серйозна компанія зі світовим ім’ям. Тут немає абсолютно ніяких претензій. Вона була відповідальна за розробку і виготовлення транспондерів. Було замовлено виготовлення платформи в російської компанії, що пізніше викликало в мене багато запитань, відповіді на які я так до кінця й не отримав.
Взагалі, якщо говорити про проект "Либідь", то він мав свій початок ще в найпершій національно-космічній програмі України, до якої я мав відношення. Ми тоді передбачали, що платформу для цього космічного апарату буде робити ДКБ "Південне", хоча ми ще не мали такого досвіду. Безперечно, саме транспондери ми в Україні не могли виготовити, тому ми шукали іноземні компанії. Але саму платформу ми передбачали робити в Україні.
Чому було прийняте таке рішення стосовно російської компанії, я не знаю. Зрештою сталося так, що в проєкті виникла фінансова дірка, якою зараз займається суд. Наскільки я знаю, є кримінальне провадження в Генеральній прокуратурі. Його розпочали кілька років тому.
Кошти не дійшли до виконавця робіт — Південного машинобудівного заводу ім. Макарова для вироблення ракети-носія. Сам проект передбачав не лише виготовлення супутника, але й ракети-носія "Зеніт-3", яка мала стартувати з космодрому "Байконур" із нашим супутником та вивести його на орбіту. Ракета не була виготовлена до кінця, оскільки утворилася фінансова дірка в розмірі 18 млн доларів. Це не дозволило заводу своєчасно виготовити її.
Після того, як почалася військова агресія РФ на сході України, апарат знаходився в Красноярському краї на підприємстві РФ у готовності до запуску. Частково виготовлена ракета-носій знаходилася на території "Південмашу". Центр управління польотами опинився на території окупованого Криму.
— Він мав запускатися з Євпаторії.
— Не запускатися, а управлятися з Євпаторії. Потім ми домовилися з італійцями, що на першому етапі буде використовуватися їхній центр управління польотами, а ми створимо основний центр тут, у районі Києва. Були різні варіанти, щоб обмінятися ракетами-носіями: російський супутник запустити нашою ракетою, а росіяни тоді запустять своєю ракетою з Байконура "Либідь", але цього не сталося.
— Що сталося з цим супутником?
— Він зберігається в Красноярському краї. Що з ним відбувається, ніхто контролювати не може. Більше того, його зберігання там коштує грошей, бо та сторона виставляє рахунки. Канадська сторона вийшла з проекту з форс-мажором. Зараз там відбувається судовий процес за кордоном.
— Скільки ми платимо Росії за зберігання супутника?
— Ми поки що нічого не платимо, тому що принципово треба вирішити питання з цим супутником. Його можна продати якійсь третій стороні — вони здійснять запуск, а нам компенсують якусь частину коштів. Говорити про його запуск в інтересах України можна. Але, наскільки мені відомо, протилежна сторона зараз висуває нові вимоги про те, що він може бути запущений тільки їхньою ракетою-носієм — "Ангарою" або "Протоном". Усе це потребує чіткого аналізу та розуміння. Зараз створена робоча група для того, щоби запропонувати, які шляхи вирішення цього питання ми можемо знайти, щоби хоча б якісь кошти повернути до бюджету.
— Зеленський доручив запустити на орбіту власний супутник до кінця 2021 року. Деякі депутати зі "Слуги народу" збирали підписи за вашу відставку, щоби не зірвати запуск цього супутника, бо він надважливий. Що з цим?
— Я думаю, що депутати почали збирати підписи зовсім з іншої причини. Вони навіть не розуміють, як може віце-прем’єр вживати всіх заходів, щоби цей супутник запустити, на відміну від нинішнього керівництва Державного космічного агентства, яке саботує будь-які рішення. Це їхнє право — збирати підписи за відставку. Нічого протиправного в цьому немає. Але треба чітко розуміти, з якою метою це відбувається. Не треба прикриватися зовсім іншими цілями.
— Супутник ми запустимо цього року?
— На сьогодні він знаходиться в повній готовності. Супутник виготовлений на КБ "Південне" за рахунок частково бюджетних коштів, а частково — за рахунок власних коштів Конструкторського бюро. Зараз принциповим для нас є момент узгодження супутника з потенційною ракетою-носієм, на якій ми можемо його запустити. У нас не такий широкий вибір ракет-носіїв для запуску. Фактично він у нас один. Зараз усі технічні питання, пов’язані з запуском цього супутника, вирішуються з запускаючою компанією.
— До кінця року побачимо?
— Я думаю, що найближчими тижнями ми це побачимо. А сам запуск має відбутися в кінці року. Я сподіваюся, що ми за 10 років того, як Україна не запускала космічні апарати, зможемо це зробити. Це ганьба для великої космічної держави, якою ми себе називаємо, — не мати жодного космічного апарату на орбіті протягом 10 років. Там зараз знаходяться два нано-супутники, які запустили студенти Київської політехніки.
