У понеділок, 21 лютого, президент Володимир Путін підписав указ про визнання так званих "ЛНР" та "ДНР". Майже відразу в окуповану частину Донбасу почали заходити російські війська, тому що в одному з пунктів відповідного указу міститься доручення міністерству оборони РФ "забезпечити мир" на території обох "республік". Визнання "ЛНР" та "ДНР" практично ставить хрест на реалізації Мінських угод як мирного варіанту врегулювання конфлікту на Донбасі. Воно унеможливлює й військовий варіант деокупації. Тепер на Україну можуть чекати внутрішні потрясіння, а також продовження війни, про що "Апостроф" попереджав ще три роки тому.
Про те, що президент Володимир Путін визнає так звані "ЛНР" та "ДНР", стало зрозуміло на засіданні Радбезу РФ, яке відбулося вдень 21 лютого. Більшість членів цієї організації висловилися на користь цієї процедури (хоча, можливо, деякі члени Ради безпеки мали власну думку). Тижнем раніше і Держдума РФ підтримала звернення до Володимира Путіна із проханням визнати незалежність ОРДЛО.
Увечері, 21 лютого, Путін оголосив про підписання відповідного указу, зробивши "ДНР" та "ЛНР" незалежними державами. Принаймні з точки зору Російської Федерації, Сирії, Венесуели, Нікарагуа, а також повстанців Ємену, які вже визнали легітимність цих утворень. Майже відразу в ОРДЛО почали заходити російські війська, оскільки один з пунктів указу Путіна вимагав від Міноборони РФ "забезпечити функції" з підтримки миру в обох "республіках".
Примітно, що відповідний указ Володимира Путіна є точною копією указів про визнання незалежності республік Абхазія та Південна Осетія. Змінено лише назви. Це дає підстави припускати, що для України підготовлено саме грузинський варіант заморозки конфлікту на Донбасі. Незважаючи на те, що так звана конституція "ДНР" та "ЛНР" передбачає існування "республік" у межах адміністративних кордонів Донецької та Луганської області, Росія відстоювати цей сценарій поки що не готова. За словами заступника голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Андрія Клімова, поки що йдеться про визнання "ЛДНР" у тих територіях, які існують у встановлених на сьогодні межах. Тобто, судячи з усього, у межах лінії фронту, що є укріпленнями, які мало чим поступаються фінській "лінії Маннергейма". Вимога від України "посунутись", на сьогоднішній день означає велику війну, якої в Кремлі поки що хотіли б уникнути. Хоча й ця війна може бути лише питанням часу, про що йтиметься нижче.
Події Путіна фактично підривають Мінські угоди, оскільки в них ОРДЛО розглядаються як частина України. Іншими словами, введення до окупованого Донбасу російських військ є актом вторгнення на територію України. Ця обставина вимагає від президента Володимира Зеленського виконання функцій, покладених на нього законодавством України. А саме, оголосити військовий стан, повну або часткову мобілізацію, ініціювати використання Збройних Сил та інших військових формувань. Тобто по суті оголосити Росії війну. У будь-якому разі, Зеленський на це не готовий, про що свідчить, наприклад, його нічне звернення до нації. Іншими словами, військова опція визволення Донбасу повністю виключається.
І тут починається та сама "розтяжка", про яку "Апостроф" попереджав, коли ще пан Зеленський не вступив у свої повноваження. Як відомо, Володимир Зеленський виграв вибори, обіцяючи припинити війну та забезпечити мир, не втрачаючи жодної п'яди землі. Головним інструментом досягнення миру розглядалися Мінські угоди з реформою мінського процесу. Передбачалося, зокрема, розпочати прямі переговори з РФ, із залученням представників Заходу, які б гарантували виконання досягнутих домовленостей.
У квітні 2019 року "Апостроф" передбачав, що ці плани можуть провалитися хоча б тому, що реалізація Мінських домовленостей не передбачає прямого діалогу з РФ, адже Москва не вважає себе стороною конфлікту. Модифікація Мінського процесу неможлива, оскільки це невигідно самій Росії. У свою чергу, самі Мінські угоди, підписані Петром Порошенком вісім років тому, з певних причин невигідні самій Україні.
Спроба все ж таки виконати обіцянки шляхом імплементації в українське законодавство "Формули Штайнмайєра" у жовтні 2019 року прогнозовано призвели до акцій протесту під гаслом "Ні капітуляції".
Не маючи власних варіантів вирішення конфлікту, на Банковій вирішили діяти за рецептом Петра Порошенка та "підвісити" процес, що закономірно могло призвести або до нової війни на Донбасі, або до того, що сталося 21 лютого. Небажання (та й нездатність) президента Володимира Зеленського розпочати збройну боротьбу з російським вторгненням, виконуючи вимоги українського законодавства, можуть призвести до акцій протесту, причому не лише з боку радикалів, а й тих, хто реально воював на Донбасі. Все це може призвести до дестабілізації ситуації в Україні (а це дуже вигідний для Кремля сценарій), а також вбиває політичний рейтинг Зеленського, який так і не зміг виконати обіцянку "не втратити жодної п'яди землі".
І, нарешті, хто сказав, що із визнанням Росією "ДНР" та "ЛНР" все закінчилося? Існування "народних республік" у межах лінії розмежування - ще не доконаний факт. Аби не довелося Володимиру Зеленському найближчим часом вступати в принизливі переговори з вчорашніми терористами, а сьогодні – "главами незалежних держав" Денисом Пушиліним та Леонідом Пасічником для того, щоб запобігти кровопролитним боям за Маріуполь.
