Кремль, відкрито напавши на Україну, поставив своїх "союзників" щодо Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) на розтяжку. Навіть повністю залежний від Москви білоруський диктатор Олександр Лукашенко тягнув гуму, не бажаючи посилати свої війська в Україну, однак, схоже, таки буде змушений підкоритися волі свого пана з Кремля та відправити свою армію на смерть. А ось інші партнери росіян - Єреван, Бішкек, Нурсултан і Душанбе - не поспішають ставати учасниками військових злочинів. Вони заявляють про нейтралітет, або "голосно" відмовчуються, щоб не псувати стосунки з Києвом та Заходом. ОДКБ, яке російські мілітаристи позиціонували як "російське НАТО", виявилося валізою без ручки, яку Кремль змушений тягнути. Подробиці читайте у матеріалі "Апострофа".
Український капкан для Лукашенка
У найнезручнішому становищі опинився саме мінський диктатор Олександр Лукашенко, який разом із кремлівським ватажком Володимиром Путіним будує як би "союзну державу". Мінськ під виглядом навчань "Союзна рішучість" надав Кремль на території плацдарм для наступу на північні області України.
Лукашенко, судячи з його нервової поведінки, спочатку розраховував, що фашистсько-путлерівські війська за кілька днів "візьмуть" Україну, замість законної влади буде сформовано маріонетковий уряд, а Захід просто не встигнути зреагувати.
Жорсткий опір української армії та суспільства помножив нанівець вологі мрії Кремля та його мінського сателіту. Щонайменше останні три тижні Олександр Лукашенко лише тим і займався, що намагався хоч якось зняти з себе будь-які зобов'язання військового плану.
На публіку він солідаризувався з Москвою, трясучи повітря порожніми погрозами на адресу України та НАТО, але за фактом до останнього спускав на гальмах будь-який варіант участі білоруської армії в боях на території України. Навіть російська провокація з обстрілом білоруських селищ поблизу українського кордону не спромоглася вплинути на позицію самопроголошеного президента. Мінськ просто вдав, що нічого не сталося.
"Лукашенко боїться буквально всього, що пов'язано з війною проти України, яка є вкрай непопулярною серед населення Білорусі. Лукашенко, бачачи провал кремлівського бліцкригу, побоюється наслідків: втрата українського ринку, ризики активнішого втручання Кремля у внутрішні справи країни, невдоволення з боку військових та силовиків, які не хочуть воювати з Україною", - говорить в бесіді з "Апострофом" експерт із зовнішньополітичних питань "Українського інституту майбутнього" Ігор Тишкевич.
Утім, інформація про виїзд посольства Білорусі з Києва свідчить про те, що Лукашенко таки готується до того, щоб приєднатися до російської агресії безпосередньо. Україну залишили усі 11 співробітників посольства Білорусі. Стало відомо і про те, що білоруські військові почали використовувати ту ж саму систему швидкого розпізнавання (червоний скотч), яку використовували сили РФ у перші дні вторгнення в Україну. Зупинилося і залізничне сполучення між Білоруссю та Україною.
"Якщо росіяни таки дотисли білорусів (а розуміти втечу з України посла і посольства якось інакше неможна) і ближчі години Білорусь не просто надаватиме свою територію для ведення воєнних дій проти України, а вступить у війну і її збройні сили увійдуть на територію України, вважаю, що алгоритм дій України має бути дещо відмінним, ніж у ситуації з Росією. Якщо у розв'язаній Росією війні наша ціль - поновити суверенітет та територіальну цілісність, то у ровз'язаній Білоруссю війни наша мета має бути фізичне усунення в Білорусі влади узурпатора. Ми будем змушені оголосити формальну війну Білорусі з чіткою метою - оборона власної території та зміна режиму в Білорусі. Це дозволить нам більш повно залучити на свою сторону значну частину білоруського суспільства", - вважає нардеп Богдан Яременко.
Тож Лукашенко ризикує найближчими днями не лише втратити свою армію, а й залишитися без влади.
Мега-обережні "союзники" Кремля
Крім Білорусі, фактично окупованої росіянам, до ОДКБ входять Вірменія, Киргизстан, Казахстан та Таджикистан. Їхні уряди явно не горять бажанням брати участь у просуванні "русского міра" в Україні за допомогою обстрілів житлових кварталів, лікарень та пологових будинків.
Казахська влада, яким Москва ще недавно допомогла своїми "миротворцями", заявила про свій нейтралітет, відмовившись підтримувати агресію проти України, але й не засуджуючи її.
Керівництво Киргизстану, ніби набравши до рота води, робить вигляд, що нічого не відбувається. Офіційний Бішкек поки що ніяк не прокоментував напад РФ на Україну та "визнання" Москвою "ЛДНР".
Аналогічну мовчазну позицію зайняла влада Таджикистану. На початку місяця представники казахської опозиції, посилаючись на свої джерела, повідомили, що Кремль додавив керівників Центральноазіатських держав, змусивши їх поділитися військовою технікою, боєприпасами та "обмеженим контингентом" військ. Поки що зазначені відомості виявилися лише чутками.
Влада Вірменії, яку Володимир Путін банально "кинув" під час недавньої війни з Азербайджаном за Нагірний Карабах, також зберігає мовчання. Єреван надається Москві пасивну дипломатичну допомогу, намагаючись не критикувати Україну та Захід. Мова про "визнання" так званих "республік" ОРДЛО також не йдеться.
"Російське командування, втративши в Україні величезну кількість убитих і поранених, намагається формувати резерви, витягуючи своїх "миротворців" з країн ОДКБ. Російські війська витягли з Вірменії, з частини Нагірного Карабаху, де знаходилися кремлівські "миротворці"; вивели також з території Таджикистану. Така поведінка росіян навряд чи натхнить керівництво Вірменії. До того ж після бесіди Нікола Пашиняна з Еммануелем Макроном перспективи залучення Єревана у війну проти України стали ще туманнішими", - каже "Апострофу" політичний експерт Юрій Романенко.
ОДКБ – кремлівська валіза без ручки
Єдині, хто підтакує Путлеру – колабораціоністи з ОРДЛО, маріонеткові режими в Абхазії та Південній Осетії, а також сирійський диктатор Башар Асад, який вирішив направити в Україну бойовиків.
Москву підтримують лише нелегальні режими та відверті бандити, які чимось зобов'язані російському командуванню. Країни, що входять до ОДКБ, яку кремлівські "стратеги" позиціонували як "наша відповідь НАТО", з побоюванням спостерігає за діями збожеволілого Путлера.
"Кремль посилюватиме тиск на інші держави ОДКБ, інакше навіщо йому такі "союзники"? Варіант використання "миротворців" ОДКБ в Україні (на території ОРДЛО) до відкритого вторгнення вважався абсолютно маргінальною темою. Але зараз не можна сказати, що Кремль повністю відмовився від такого варіанта. Інша справа, наскільки Єреван чи Бішкек захочуть особисто взяти участь у цьому. Поки що кремлівські "партнери", коли доводиться голосувати на Генасамблеї ООН з українських питань, або утримуються, або не голосують зовсім", - сказав "Апострофу" експерт ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв.
Очевидно, що кремлівські "союзники" упиратимуться до останнього, використовуючи будь-який привід для саботажу. Особливо зараз, коли наступ путлерівських військ захлинувся в усіх напрямках. Вступати у війну за Росії за таких умов вкрай ризиковано. Сумнівно, що решта членів ОДКБ бажає нарівні з кремлівськими нацистами нести людські, фінансові та економічні втрати у війні, до якої вони не мають жодного стосунку.
