Протягом двох місяців війни українці побачили, як себе проявило керівництво держави, Збройні сили, наша дипломатія. Менше говорять про роль керівництва місцевого самоврядування, яке виявилось вельми неоднорідним у своїх діях під час агресії. Часто місцевому активу з підприємців та волонтерів доводилось переймати на себе функції місцевої влади. Саме ці люди, які знають, як працюють горизонтальні зв'язки, після війни мають очолити громади по всій Україні та стати політичною елітою нової якості. Чому це вкрай важливо для майбутнього України, читайте в матеріалі "Апострофу".
Добіг кінця другий місяць розпочатої Росією широкомасштабної агресії проти України, яка змусила нас напружити всі сили для її відбиття. Звісно, на передньому краю протистояння рашистській навалі стоять наші Збройні сили, територіальна оборона, Нацгвардія, спецслужби та практично усі види та роди воєнних формувань і силовиків. Керують обороною, звісно, президент та Верховний головнокомандувач разом з Генштабом. Координують зусилля з протидії агресору Верховна Рада та Кабмін. Проте українці, схоже, досі не усвідомили роль місцевої гілки влади під час цієї війни.
Йдеться передусім про голів об'єднаних територіальних громад: міст, сіл, селищ. Вони знаходяться найближче до людей, а тому краще за голову ОТГ та місцевих депутатів ніхто ситуацію в громаді не знає.
Пам'ятаючи про одвічне протистояння центру з нелояльними мерами, була підозра, що після початку війни взаємодія між ними залишиться на вкрай низькому рівні. Не очікували особливих подвигів і від проросійськи налаштованих мерів, зокрема мера Одеси Геннадія Труханова, мера Харкова Ігоря Терехова та мера Чернігова Владислава Атрошенка. Проте, вони здивували всіх, грамотно організувавши життєзабезпечення міст в умовах війни та координуючи свої дії з головами військових адміністрацій у своїх регіонах.
В "наїжаченій" оборонними спорудами Одесі, стійкому Харків та багатостраждальному Чернігові продовжували працювати комунальники, рятувальні служби, оперативно йшла роздача гуманітарки. Мери міст постійно оголошують актуальну інформацію, заспокоюють місцевих мешканців та дають зрозуміти, що загарбати їх малі батьківщини Росії не вдасться жодним чином. Вся їх довоєнна проросійськість не завадила Геннадію Труханову, Ігорю Терехову та Владиславу Атрошенку вдало координувати оборону своїх міст та подавати приклад іншим.
Звісно, були й інші приклади: варто згадати хоча б зрадника-мера Куп'янська Геннадія Мацегору, його колегу по любові до рашистів з Балаклеї Івана Столбового. Виникають величезні питання до мера Херсона Ігора Колихаєва, який нічого не зробив, щоб втримати місто. Зокрема, насторожує той факт, що російські окупанти поставили керувати містом особистого водія Колихаєва Олександра Кобця.
Окрім зрадників і просто саботажників є й голови облрад, які зникли і не виходять на зв'язок (приклад - очільниця Київської облради Наталія Гунько, яка має зв'язки з проросійським бізнесменом Віктором Полищуком, який родичається з рашистським топ-чиновником, екс-президентом рф Дмитром Медведєвим), а також мери-втікачі, які "знайшлись" через кілька тижнів після того, як їхні міста захопила Росія, а потім відвоювали ЗСУ: на Київщині добре відомий приклад мера буча Анатолія Федорука, який за незрозумілі заслуги після втечі з міста ще й орден від президента отримав…
За словами мешканця Ворзеля, який входить у Бучанську громаду, адвоката Ігоря Чудовського, депутати ОТГ та староста селища, сестра мера Буча Лариса Федорук фактично самоусунулись від координації допомоги містянам:
"Ви з'явились у мережі Facebook, у своїх містах і на вулицях, коли ворог був далеко за кордонами Київської області, але де були ваші поради громадянам, мешканцям Бучі та Ворзеля під час бомбардування, розстрілів, зґвалтувань та катувань? Де були поради куди бігти та де ховатись жінкам та дітям? Ви жалкуєте про руйнування та втрати, про смерті та невинно розстріляних! А може таких втрат можна було уникнути, якщо б ви організували діяльність своїх міст та селищ, вулиць та кварталів під час окупації?", — обурюється юрист, якому в 2014 році довелося евакуюватись з охопленого війною Донбасу.
Тобто, по закінченню війни постане дуже багато питань: як трапилось, що фронт за дуже короткий час після вторгнення проходив прямо в Бучі та Ірпені, менше ніж за десяток кілометрів від столиці? Як так вийшло, що ніхто – ні на рівні області, ні на рівні громад не провів оперативну евакуацію населення? Чому ворог майже без перешкод вийшов з Криму та зайняв Херсонщину, а за тим і все Приазов'я? Хто відповість за те, що тероборона прикордонних міст була практично не готова до відбиття нападу?
Паралельно з цим вирішуватиметься питання, хто стане новими елітами. Серйозну заявку на те, щоб ними бути, зробили мери міст та активні члени громад, що взяли на себе справжнє лідерство у цій війні. Це вже згадані Атрошенко, Труханов, Терехов. А крім них - мер Житомира Сергій Сухомлин, міський голова Ніжина Олександр Кодола, мер Охтирки Павло Кузьменко та інші. А разом з ними — волонтери, які евакуювали людей під обстрілами, місцеві підприємці, які стали комунальниками, водіями, парамедиками і всім одразу у рідних містах. Усі ці люди, які або показали себе по-новому, або відкрили себе країні вперше, мають у мирні часи стати основою для тих самих горизонтальних зв'язків, які виявились затребуваними у війну і такими ж залишаться у мирні часи. Адже українці поряд зі своєю традиційною нелюбов'ю до "верхів" знають та вміють допомагати один одному на місцях. Важливо не втратити цей запал і єднання, і вкласти його в майбутню відбудову.
