31 березня 2019 року. Цієї дати кожен українець чекає більше, ніж власного дня народження або літньої відпустки в Єгипті. І незважаючи на те, що до президентських виборів залишається ще цілий місяць, Великий адронний колайдер української політики вже розігнав інформаційне поле до такого ступеня, що 31 березня експерименти політиків над народом можуть обернутися найнесподіванішими наслідками, аж до "великого вибуху" - третього Майдану. Але після виборів життя не закінчується: навпаки, останній день березня стане точкою неповернення, за якою Україну чекають неймовірні політичні конфігурації, залежно від того, хто підніме над головою президентську булаву. "Апостроф" спробував спрогнозувати, що буде з Україною в разі перемоги кожного з лідерів гонки на головний пост країни.
Передача влади
Безумовними лідерами президентських перегонів є три кандидати: Петро Порошенко, Володимир Зеленський і Юлія Тимошенко. І хоча різні соцопитування дають кожному з них різний відсоток симпатій виборців, очевидно, що основна боротьба розгорнеться саме в цьому трикутнику.
При цьому далеко не факт, що протистояння політиків завершиться в той самий момент, як Центрвиборчком офіційно оголосить результати виборів. Все буде залежати від того, який дует вийде до другого туру голосування. За великим рахунком, Володимир Зеленський - найкращий суперник для другого туру, як для Тимошенко, так і для чинного гаранта, адже якщо шоумен програє кому-небудь з політичних зубрів, то він просто програє. Електорат "проти всіх", який зараз активно підбирає Зеленський, знизує плечима, мовляв, ми намагалися - не вийшло, а шоумен продовжує готуватися до парламентських виборів.
Але якщо до другого туру виходять Тимошенко і Порошенко, то той, хто програв, хто б він не був, навряд чи просто так визнає свою поразку. Цьому буде сприяти та обставина, що ніяких 70 на 30 або навіть 60 на 40 у другому турі очікувати не варто. Боротьба буде йти за кожен відсоток, і перевага переможця в 2-3% обов'язково буде поставлена під сумнів тим, хто програв. А заділ для такого сценарію вже встигли оформити як в таборі БПП, так і в стані "Батьківщини". Політики з протиборчих парламентських фракцій в один день синхронно звинуватили один одного в підготовці і реалізації масштабних схем підкупу виборців. Таким чином, в разі поразки кожен із кандидатів отримає моральне право звинуватити опонента в нечесній грі.
Втім, одних звинувачень для перегляду результатів голосування, звичайно ж буде недостатньо. Необхідно піднімати хвилю протестів, як це вже було, наприклад, в 2004 році, після фейкової перемоги Януковича в другому турі виборів. Очевидно, що у Володимира Зеленського немає того ядерного електорату, який би вийшов на вулиці (ось тому він і найзручніший суперник), а у Юлії Тимошенко і Петра Порошенка - його більш ніж достатньо.
Розглянемо ситуацію перемоги Порошенка: леді Ю заявляє про "сітки", масові підкупи виборців, "Петрову тисячу" - функціонери "Батьківщини" у регіонах напружуються, і на вулиці виходять тисячі прихильників Тимошенко. У підсумку, щоб захистити свою перемогу в умовах наростаючих протестів Петру Порошенку доведеться придушувати будь-які акції, а як це зробити, якщо єдині силовики, якими володіє гарант, - це СБУ і армія. Виводити ВСУ на вулиці - варіант зовсім вже фантастичний, залишається тільки поліція і Нацгвардія, але ці козирі - в руках Арсена Авакова.
У такому випадку, Порошенку необхідний союз із Аваковим. Домогтися його буде складно. По-перше, у ЗМІ давно курсує інформація про негласний договір між Тимошенко і Аваковим (хоча останній все спростовує), по-друге, в останні дні істотно загострилося протистояння по лінії МВС-СБУ. Нагадаємо, нещодавно глава МВС заявив, що СБУ використовувала справу Катерини Гандзюк, щоб дискредитувати поліцію, мовляв, за версією спецслужб, до вбивства активістки причетне керівництво поліції Херсона.
"Говорити про ту чи іншу форму причетності до цього злочину співробітників поліції поки немає ніяких підстав", - заявив Арсен Аваков.
Тому, найімовірніше, глава МВС або віддасть перевагу зайняти місце над конфліктом, або навіть підтримає акцію Тимошенко.
"У разі перемоги Порошенка у Авакова не залишиться іншого варіанту, окрім як максимально послабити Порошенко, щоб показати, що його легітимність незначна, і він залежний. Тому не виключено, що в разі оголошення переможцем Порошенка, почнуться масові протести, які в змозі організувати і Тимошенко, і Аваков, щоб поставити під сумнів легітимність перемоги Порошенка. Відповідно, в разі масових фальсифікацій і незначного розриву, дуже вірогідний третій Майдан", - говорить "Апострофу" джерело в політичних колах.
Правда, у Порошенка залишається ще один варіант - повернути воєнний стан. У такому випадку, відповідно до закону "Про Національну гвардію України", ця структура переходить в підпорядкування Міністерства оборони, а тут у президента всі свої. З одного боку, варіант утопічний - "продати" українцям два воєнних стани за неповні півроку Банковій буде складно, але з іншого боку, і перший воєнний стан на п'ятому році війни з Росією став повною несподіванкою. До речі, днями Порошенко знову заговорив про збільшення російської загрози.
"Зараз Росія аж ніяк не відмовилася від можливості досягти своїх цілей в Україні збройним шляхом. Агресор розгортає нові військові з'єднання поблизу наших кордонів, нарощуючи потенціал для можливого вторгнення", - заявив президент України.
Другий сценарій - перемога в другому турі Юлії Тимошенко. Рейдернути її результати Банкова може спробувати за допомогою праворадикалів, і тут тези про "проект Кремля" і "подругу Путіна" стануть дуже доречними.
Життя після виборів
Втім, рано чи пізно, будь-які протести зійдуть нанівець, і Україна все ж отримає свого президента. Але без підтримки парламенту будь-яка людина в кріслі гаранта ризикує опинитися номінальною фігурою без реальних повноважень, адже жодне призначення - в Міноборони, НБУ, МЗС, ГПУ, СБУ - без узгодження з Радою неможливо. Відповідно, саме депутатський ресурс стане об'єктом інтересу майбутнього президента, але в будь-якому випадку зібрати стабільну більшість в 226 голосів будь-якому президенту буде складно, і кожен переможець буде вирішувати цю проблему по-своєму.
Якщо президент Тимошенко. Тут все більш-менш прогнозовано: після обрання президентом леді Ю, очевидно, спробує провести конституційну реформу, про яку політик заявляла ще в минулому році на презентації свого "Нового курсу". Суть її в тому, щоб вибори до парламенту проводити в два тури. Партія, яка набрала найбільше голосів у другому турі, автоматично отримує більшість у Раді, і тоді проходити загартування договорняками і коаліцією переможцю вже не потрібно.
Інша справа, що зміни до Конституції Тимошенко доведеться продавлювати блискавично, щоб до жовтня не розгубити свій рейтинг, за рахунок якого і потрібно виводити в переможці "Батьківщину". А інакше який сенс? Рейтинг Тимошенко дійсно піде на стрімке піке, адже всі соціальні "покращення", які зараз заклав Кабмін (монетизація субсидій, підвищення мінімалки, індексація пенсій), в майбутньому позначаться на зростанні інфляції, курсі долара і, як наслідок, загальному стані економіки.
Але фішка в тому, що нинішня конфігурація парламенту навряд чи дозволить Тимошенко зібрати достатню кількість голосів для зміни головного документа країни. Відповідно, у леді Ю залишається один варіант: провести референдум, на якому і переписати Конституцію. У принципі, відповідно до закону "Про всеукраїнський референдум" ініціювати зміни до Конституції і проголосувати за них може народ. Для цього потрібно три мільйони підписів. Але ось біда: закон цей згідно з рішенням Конституційного суду від 26 квітня 2018 року був визнаний неконституційним.
Можна, звичайно, прийняти новий закон про референдум, але під нього знову ж доведеться шукати 226 голосів. Тому леді Ю, чого б це не коштувало, необхідно домогтися скасування рішення суду.
Якщо президент Зеленський. Тут ситуація ще цікавіша. Шоумен не висуває ніяких пропозицій щодо змін до Конституції, тому, щоб отримати лояльність парламенту, президенту Зеленському відразу ж після інавгурації доведеться зануритися в чудовий світ договорняків і політичних угод. З ким потенційно Зеленський може піти на злиття?
"Зеленський буде намагатися домовитися, наприклад, з нинішнім прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом, і делегувати йому функції людини, яка домовиться з парламентом і сформує більшість", - говорить "Апострофу" джерело в політичних колах.
Потенційно на угоду із Зеленським можуть погодитися "фронтовики" і "Батьківщина", але натомість вимагати конституційну реформу з обмеженням повноважень президента.
"Ніхто не захоче несистемному політику залишати навіть ті президентські повноваження, які є у нього зараз", - додає співрозмовник видання.
Однак в тому і привабливість несистемності Зеленського, що шоумен може вибрати для зміцнення своєї влади зовсім несподіваний варіант.
Справа в тому, що довіра до інститутів влади, зокрема, до парламенту, у країні вкрай низька. Цим, власне, і пояснюється феномен рейтингів Зеленського. Так, згідно з останнім соціологічним дослідженням Центру Разумкова, парламенту не довіряє 82% опитаних українців. Більше недовіри тільки до російських ЗМІ - 83%. Так, навіщо домовлятися з пацієнтом, який, швидше, мертвий, ніж живий, якщо можна почекати до жовтня і дати йому спокійно "померти", а на тлі повної дискредитації "старої системи", завести в Раду свою "модну, стильну, молодіжну" політсилу. Як це зробити? Наприклад, закидати парламент президентськими законопроектами, які, звичайно, ніхто приймати не буде. Із кожним таким неприйнятим законом ВР буде тільки глибше себе закопувати, а Володимир Зеленський отримає повне право сказати своїм виборцям, мовляв, ви мене вибрали, а ці "системники" не дають нічого зробити.
Якщо президент Порошенко. Тут особливих сюрпризів чекати не варто. Очевидно, політика Петра Олексійовича протягом другої каденції в ідеологічному плані не зміниться. Це буде концепція вибудовування "українського світу", з елементами "закручування гайок" у всіх можливих сферах: ЗМІ, громадські організації, посилення впливу на правоохоронні органи, а клеймо "рука Кремля" стане зручною зброєю проти опонентів.
Не виключено, що Порошенко також візьме курс на конституційну реформу з тим, щоб розширити повноваження прем'єр-міністра і, таким чином, забезпечити собі третій термін у владі.
