Гарматні залпи по українським позиціям поблизу Золотого, які сколихнули інфопростір нашої країни, стали промовистим свідченням того, що шлях до "мирного врегулювання конфлікту на Донбасі", про який регулярно заявляють на Банковій, буде ще дуже довгим. Під великим питанням опинилася очікувана квітнева зустріч "нормандської четвірки". "Апостроф" спробував розібратися, яке майбутнє чекає на "нормандський формат" і чи варто очікувати на завершення війни на Сході.
Непевне майбутнє "нормандської четвірки"
Для тих, хто уважно слідкував за перипетіями переговорного процесу з РФ, заяви про можливі розведення, спільне патрулювання та інші мирні ініціативи з боку української влади з самого початку виглядали дещо далекими від реальності. Нормандський формат, який зусиллями Зеленського і його команди став практично "альфою і омегою" української зовнішньої політики, теж опинився під великим питанням.
Під час останньої зустрічі "нормандської четвірки" в Парижі на початку грудня лідери домовилися, що нова зустріч відбудеться вже в квітні цього року, і на ній мали бути підведені підсумки реалізації тих кроків, про які домовилися в Парижі. Серед них — повне припинення вогню, розведення військ на нових ділянках, обмін полоненними за принципом "всіх на всіх" (у заявах українців) або "всіх встановлених на всіх встановлених" у російському читанні. Наразі жоден з цих кроків не реалізований, а до визначеного часу зустрічі залишилося трохи більше місяця. Росіяни прямим текстом заявляють про те, що не бачать жодного сенсу зустрічатися, аби просто "перетерти за життя". З огляду на це навіть часто необґрунтовано оптимістична українська влада висловлює невпевнені заяви. Зокрема, під сумнів можливість проведення зустрічі "нормандського формату" ставив очільник МЗС Вадим Пристайко, і навіть сам Зеленський під час українського сніданку на Мюнхенській безпековій конференції.
В цілому, якоїсь величезної несподіванки в тому, що зустріч "нормандського формату" відкладається на невизначений час, немає. Тим паче, що сам по собі факт невиконання попередніх домовленостей не може бути єдиною причиною скасування зустрічі "четвірки", і радше потрібно звертати увагу на цілі і поведінку Росії, аніж на прогрес у реалізації положень комюніке з попередньої зустрічі. "Досягнуті попередньо домовленості з Україною Росія дійсно не виконує. Але зустріч "нормандської четвірки" не може бути прив'язаною лише до виконання вже поставлених завдань, адже вона покликана обговорити інші проблеми. Тому, враховуючи, що схилити Україну до виконання своїх вимог Росії вочевидь не вдається, ця нова зустріч втратила для неї сенс", - пояснив "Апострофу" політолог, директор Єдиного координаційного центру "Донбас" Олег Саакян.
Старі-нові вимоги Кремля
Хоча на паризькій зустрічі в грудні і були озвучені цілком конкретні домовленості та умови щодо проведення нового засідання "нормандського формату", Росія не була б Росією, якби врешті-решт не повернулася до своїх старих вимог, які визначає як умову своєї згоди на подальші переговори. І саме від цих вимог, а не від виконання Паризького комюніке, вочевидь, і залежить майбутнє Нормандського формату. "Рішення про те, чи відбудеться зустріч приймає Москва. І Кремль вимагатиме, щоб Україна внесла зміни до Конституції та перейшла до прямих перемовин з так званими Л-ДНР. Я не бачу можливостей, щоб Київ в односторонньому порядку виконував російський сценарій, тим паче що на попередній зустрічі домовлялися про інші речі. Тому перспективи нової зустрічі дуже туманні", - зазначила у розмові з "Апострофом" експерт-міжнародник, кандидат політичних наук Олена Снігир.
Таким чином, сьогодні ми повернулися до ситуації, яка передувала грудневій зустрічі "нормандської четвірки", коли росіяни бачили зустріч не як змогу домовитися, а своєрідну "винагороду" Україні за старанне виконання російських вимог. І доки ми знову не продемонструємо готовність виконувати забаганки Кремля, ні на які переговори із Зеленським Путін не поїде. "Перспектива проведення "нормандської зустрічі" - нульова, про це прямо заявляють російські високопосадовці. Більш того, в цих заявах звучать конкретні вимоги росіян, які є передумовою проведення зустрічі. Зокрема, реалізація положень "формули Штайнмаєра" і прямі перемовини з представниками так званих ЛНР та ДНР. І без виконання цих вимог Україною росіяни не бачать сенсу збиратися. А ми чудово розуміємо, що без згоди російської сторони ніякої зустрічі не буде", - поділився міркуваннями з "Апострофом" директор Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорій Перепелиця.
Катастрофа для України чи логічний результат?
Та чи буде такою великою катастрофою для України те, що зустріч Зеленського і Путіна не відбудеться? Враховуючи заяви, в яких лунали явно завищені надії команди Зеленського, провал підготовки нової зустрічі є неприємною несподіванкою для Банкової. "Те, що нормандська зустріч не відбудеться, є негативним моментом. Адже певні сподівання на те, що українсько-російську війну вдасться завершити дипломатичним шляхом, існують. Але це не більше, ніж сподівання, бо раціональних аргументів того, що це відбудеться, немає. Тому провал організації зустрічі зменшує рівень надії в українському суспільстві та елітах. Втім, з практичної точки зору це не змінює як дипломатичні позиції України, так і реалії позиційної війни на Сході", - повідомив Олег Саакян.
Не варто забувати, що переговорні зусилля Києва не обмежуються лише "нормандією". "Далеко не все зациклено на Нормандському форматі. Він звісно важливий, адже на ньому присутній особисто президент Росії, що значно підвищує вірогідність реалізації досягнутих домовленостей. Але це далеко не єдине вікно можливостей для України просуватися по запланованому треку "мирного врегулювання". Зокрема, варто звернути увагу, що буде відбуватися на лінії контакту Єрмак-Козак (про підйом Дмитра Козака по владній драбині російської політики читайте в матеріалі "Апострофа")", - розповіла Олена Снігир.
Головне питання до "мирного врегулювання"
Таким чином, те, що Зеленський, Макрон, Меркель і Путін не поспілкуються за одним столом в квітні, не є поворотним моментом для української дипломатії. Але питання, яке варто задати українському суспільству, стосується навіть не нормандського формату, а самих основ "мирного врегулювання". З одного боку, влада обіцяє нам прорив і швидке завершення війни. І навіть готова проводити чергові місцеві вибори на окупованих територіях. Водночас логіка розвитку подій і поведінка Кремля свідчить про те, що досягти якогось стратегічного зрушення Зеленському і соратникам - що б вони там не бачили в очах у Путіна - так і не вдалося.
"Російська Федерація як творила дезінтеграційні процеси на окупованих територіях — та ж роздача паспортів і введення "рублевої зони" - так і продовжує цим займатися. І немає свідчень того, що вона буде переглядати свою стратегію. Більш того, якщо придивитися до останніх призначень в Кремлі, до того ж Козака, який буде займатися "інтеграційними процесами та українським питанням", то стає зрозумілим що від свого головного завдання — інтеграції пострадянських територій, Москва і не думає відмовлятися. Змінюються лише інструменти. Жодні стратегічні обставини не змінилися, і тому діагностувати, що ми наблизилися чи навпаки, віддалилися від "мирного врегулювання", немає змоги", - зазначив Олег Саакян.
Більш того, сам курс на продовження парадигми Мінського і Нормандського формату, започаткований Порошенком і продовжений вже Зеленським, важко назвати ефективним засобом вирішення причини "конфлікту" - фактичної українсько-російської війни. Адже такий формат переговорів та домовленостей пристосований радше для вирішення внутрішнього конфлікту, а не війни двох держав.
"Останні 6 років показали, що стратегія "мирного врегулювання" немає чітких перспектив. В той же час, Зеленський дотримується тактики "малих кроків". Чи вдасться цим шляхом завершити війну? Сумнівно. Зараз не вдалося навіть досягти перемир’я, а війни закінчуються не перемир’ям, а підписанням мирного договору між воюючими сторонами. Росія в міжнародному праві закріплена як посередник у внутрішньому конфлікті, і ми самі цьому посприяли. І Мінський формат, і Нормандський формат є майданчиками для врегулювання "внутрішнього конфлікту", і не можуть бути засобом для закінчення українсько-російської війни. Тому намагання завершити війну в такому форматі не мають жодних перспектив. І в тому числі через те, що для Путіна війна - надзвичайно продуктивна", - заявив Григорій Перепелиця.
Чи вдасться Зеленському вийти з цього замкнутого кола, в якому не прослідковується жодної стежини, яка веде до реального вирішення українсько-російського конфлікту? Перший рік президентства демонструє, що нинішній хазяїн Банкової все ж таки вірить в те, що йому вдасться знайти шлях для умиротворення ворога. Власне, це демонструють заяви президента про "провокації" у Золотому, які, втім, "не змінюють курс на припинення війни". Коли може змінитися риторика і - головне - позиція Зеленського? Дехто з експертів вважає, що це може статися вже восени - коли стане зрозуміло, що жодних місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу провести Київ буде не в змозі.
