У грудні минулого року, напередодні зустрічі лідерів країн "нормандської четвірки", президент Володимир Зеленський заявив, що він за півроку свого президенства зрозумів, що "політика любить мовчання". Цей принцип Зеленського виявився дещо симптоматичним для його команди, яка ледь встигала гасити одну пожежу в інформаційному просторі, як тут же з’являлася нова. І це порочне коло хибної комунікації - насамперед відсутність реальних публічних консультацій із суспільством з болючих, неоднозначних питань - так і не було розірване. Таку думку виказав "Апострофу"експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Максим Степаненко.
Команді президента слід усвідомити, що ще один рік фейсбучних звернень Володимира Зеленського та малозмістовних прес-марафонів не вирішить системних проблем із комунікацією, що неодмінно позначиться і на підтримці дій влади.
Твердження про те, що "політика любить тишу" дійсно можна вважати справедливим щодо окремих питань геополітики чи національної безпеки, але ніяк не для внутрішньополітичного порядку денного країни. А він виглядає доволі амбітним: стратегія щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій, відкриття ринку землі, закріплення децентралізації у Конституції, легалізація грального бізнесу, новий трудовий та податковий кодекси – все це не може вирішуватися за закритими дверима на Банковій чи Грушевського. Адекватні та ефективні публічні консультації мають розгортатися у трикутнику "влада – стейкхолдери – суспільство".
Читайте: Зима - префекти тріумфують: як Зеленський вирішив зайнятися децентралізацією
Децентралізація
Ігнорування зі сторони влади інтересів груп стейкхолдерів чи суспільства вже дається взнаки. Розробка концепції децентралізації, яка має бути закріплена у Конституції, без урахування інтересів самих громад просто не має сенсу. Ігнорування досвіду роботи місцевих рад в ОТГ має наслідком те, що поточна концепція децентралізації не задовольняє інтересів місцевих громад. Насамперед, це стосується запровадження інституту префектів, які будуть призначатися президентом. Про яку самостійність може бути мова, якщо у регіоні буде watchdog (від англ. - сторожовий пес, - "Апостроф") із правом зупиняти будь-які рішення місцевих громад? Зрозуміло, що це рішення перебуває у діаметрально протилежному боці від справжньої децентралізації, основою якої мають бути самостійні та фінансово спроможні громади.
Право перейменовувати вулиці та населені пункти - це все, звісно, чудово, але який від цього сенс, якщо у громад буде недостатньо коштів на утримання освітньої та медичної інфраструктури? Про це говорять представники ОТГ, їх просто треба почути і врахувати їхні зауваження.
Трудовий кодекс
Очевидно, що розробка нового трудового кодексу просто неможлива без консультацій із профспілками та роботодавцями. Нав’язування згори нових правил не матиме жодного ефекту, якщо вони не будуть влаштовувати всіх гравців. Ба більше, загрожує розгортанням широкого протестного руху та дестабілізацією ситуації у країні. Зрозуміло, що ніхто не буде виконувати нові правила, якщо вони будуть неприйнятними, як це відбувається сьогодні.
Читайте: Турборежим зламався - чому Рада гальмує прийняття важливих законів
Легалізація грального бізнесу
Показовим прикладом є провал голосування за законопроекти щодо легалізації грального бізнесу. Відсутність збалансованого законопроекту, який би влаштовував всіх учасників ринку, призвела до того, що гральні зали почали маскувати під новими вивісками. Цього "підпілля другого рівня" можна було б уникнути, якби парламент не поспішав із винесенням у зал проектів, щодо яких немає консенсусу.
Компроміс або саботаж
Для ефективного вирішення складних завдань просто необхідно проводити повноцінні та ґрунтовні публічні консультації з суспільством та всіма зацікавленими стейкхолдерами. Звичайно, на це потрібен час, чимало якого вже і так було змарновано державою. Але варто розуміти, що питання успіху будь-якої реформи – це знаходження компромісного рішення, яке задовольняє всіх, або ж більшу частину зацікавлених осіб та суспільство. Інакше прийняті рішення просто не будуть виконуватися, або ж будуть саботуватися, що перекреслює доцільність будь-якого прийнятого рішення. Тож, принцип "зійдемося посередині" є справедливим і для внутрішнього споживача української політики.
Здається, Володимир Зеленський занадто швидко адаптувався до реалій української політики, і це зовсім не те, чого від нього очікували в суспільстві, голосуючи за позасистемного кандидата. Виключення суспільства чи стейкхолдерів із трикутника комунікації "здорової людини" буде виглядати в інформаційному просторі як закулісний договорняк влади. Презентація "готових рішень" в умовах інформаційного вакууму є чудовим середовищем для розповсюдження фейків, процвітання "темних лицарів" та конспірологічних теорій на будь-який смак. Все це перетворюється на предмет сварок між "ботами" з різних таборів. У консолідованій країні просто немає місця для поділу на "зеле-" та "поро-", а є "влада - громадянське суспільство - бізнес", які ведуть конструктивний діалог у пошуках найбільш ефективних рішень.
