Військових в Україні судять за звинуваченнями із Донецька: про гучний вирок прикордоннику

Справа старшого солдата прикордонної служби Сергія Колмогорова, якого засудили до 13 років ув’язнення за вбивство під час виконання службових обов’язків, сколихнула Україну. Бо у цій справі йдеться не тільки про долю конкретної людини, а про створення прецеденту, який може відбити у військових бажання дотримуватися статуту.

Сергія Колмогорова звинувачують у тому, що у вересні 2014 року під Маріуполем він, виконуючи наказ керівництва затримати автомобіль з можливими диверсантами, відкрив вогонь, коли водій машини пішов на прорив – і влучив у пасажирку авто. Від отриманого поранення жінка померла. Водій автомобіля нині знаходиться в Росії – і звідти свідчить проти прикордонника, який вже три роки перебуває в ув'язненні.

Суд першої інстанції визнав Колмогорова винним в умисному вбивстві і засудив до 13 років позбавлення волі. Апеляційний суд цей вирок підтримав. На етапі касації в справу втрутилась громадськість, яка домоглася того, аби на історію старшого солдата Колмогорова, а також на невідповідності у матеріалах справи, "білі плями" у розслідуванні та допущені процесуальні порушення звернули увагу у вищому керівництві держави. Замість судового засідання у Вищому спеціалізованому суді України, яке мало відбутися 2 листопада в Києві, відбулася зустріч громадських активістів, військових, волонтерів і народних депутатів з генеральним прокурором Юрієм Луценком. Про цю зустріч, а також про те, що не так зі справою Колмогорова і чому вона може відбити у військовослужбовців бажання боронити державні кордони, в інтерв’ю "Апострофу" розповів один з учасників розмови з Луценком, голова благодійного фонду "Мир і Ко", екс-учасник АТО МИРОСЛАВ ГАЙ.

- Насамперед, давайте пригадаємо, в чому суть нашумілої "справи Колмогорова". В чому звинувачують цього прикордонника?

- Події розгорталися в 2014 році, у розпал агресії Російської Федерації щодо України, коли сусідня держава вела активні бойові дії. Тоді якраз відбувався танковий наступ і було захоплене місто Новоазовськ. Колони техніки почали рух в напрямку Маріуполя – і були героїчно зупинені Збройними силами та добровольцями. Тоді був час, коли підривалися мости, мінувалися поля… Ситуація була дуже напружена, нервова, бо росіяни наступали за підтримки артилерії і вже захопили стратегічне місто на кордоні.

От в такій ситуації група старшого солдата Колмогорова разом зі ще однією групою прикордонників 9 вересня 2014 року патрулювала територію в десяти кілометрах від лінії розмежування, не в Маріуполі безпосередньо, а біля водосховища. Тоді прикордонникам надійшла оперативна інформація, що на березі моря знаходиться автомобіль, який блимає фарами в бік моря. І водій цього автомобіля активно про щось розмовляє з кимось по телефону.

Я ще раз підкреслюю: на той момент точилися активні бойові дії, працювала артилерія – і було зовсім незрозуміло, що на цій території, поза містом, робить цивільний автомобіль, коли зовсім неподалік працює артилерія, лунають вибухи. Тому групи отримали наказ зупинити цю машину, перевірити, чи не знаходяться в ній корегувальники.

На виконання наказу висунулася група погранців. Але водій автомобіля не зупинився, а почав тікати. Тоді наказ зупинити цю машину отримала група, в якій був Колмогоров. Прикордонники зайняли позиції – і машина виїхала прямо на них. Але водій знову проігнорував накази прикордонників зупинитися. Як він потім пояснював у показах – через те, що в салоні машини грала музика, і вони не чули тих наказів. Хоча тут теж є дивний момент. Водій також казав, що злякався військових, які бігли до нього з берега. Дещо дивно, що він тікав від військових з гучною музикою у салоні, правда? Втім, ці незрозумілі моменти в показах постраждалого уточнити досить складно, бо він нині перебуває в Російській Федерації. Останні свідчення, які він давав прокуратурі, він давав дистанційно, з Петербурга.

Коротше кажучи, ця машина вискакує на групу Колмогорова, не зупиняється – і група відкриває вогонь. За свідченнями Колмогорова, він стріляв по колесах. Але кулі влучили в пасажира – в жінку, дружину водія, місцеву мешканку. Сам водій був з Донецька, але мав бізнес у Києві. І, як він потім пояснював, вони з дружиною поїхали до моря, так близько від місця, де йшли бойові дії, щоб зайнятися коханням.

В результаті машину було зупинено. Звісно, Колмогоров не міг знати, хто знаходиться в машині. Він цього просто не бачив. Він не стріляв по водію однозначно – цілився в колеса з боку пасажирського сидіння. Але попри це інкримінували Колмогорову навмисне вбивство. Хоча, наскільки я знаю, погранці, коли автомобіль зупинився, одразу надали допомогу, викликали швидку і міліцію. І жінка померла за 5 годин, вже у шпиталі, після операції. Тобто, на місці пригоди ніхто нікого не катував, не добивав. Прикордонники зреагували, як на мене, адекватно.

- Що було далі?

- Далі відбулося внутрішнє розслідування, розслідування СБУ. А після того вже, як я розумію, сам потерпілий – водій – подав до суду на групу прикордонників. А Колмогорова – єдиного з 9 осіб, які там були присутні – зробили винним у тому, що трапилось.

- Стріляв тільки він – один з групи?

- Ні, стріляв не тільки Колмогоров. Стріляла група. Справа будувалася, в тому числі, на результатах балістичної експертизи. Хоча насправді, до того, як проводилося досудове слідство, нині виникає багато питань. І щодо доказів, і щодо схеми руху автомобіля, і щодо результатів балістики. Питання є щодо того, що кулі не знайшли, і щодо вилучення гільз… Дуже багато питань. І всі вони озвучені захистом у суді.

Річ у тім, що на суді першої інстанції захист працював дуже погано. Його, я думаю, чи не було взагалі, чи був якийсь державний адвокат – от цього достовірно не знаю. Знаю, що судили Колмогорова у донецькому суді, який зараз знаходиться в Маріуполі. І знаю також, що є маса питань до виконання всіх процедур.

Після того була ще апеляція. Знову ж таки, з вини захисту, тобто через те, що його практично не було, повноцінне судове розслідування не проводилося. І зрештою все дійшло, куди дійшло.

- До Вищого спеціалізованого суду в Києві, серйозного резонансу на всіх рівнях і десятків, чи то й сотень людей під будівлею, де мала розглядатися касація…

- Так, зараз це питання підняли громадськість, адвокат Колмогорова і його родина – що, вибачте, друзі, але треба додати до матеріалів справи бойові накази, треба розглянути багато питань і врахувати процесуальні порушення, які були допущені… Відповідно, справа дійшла до Юрія Віталійовича Луценка. І він у четвер запропонував провести зустріч. А також попросив спеціально перенести суд на понеділок, щоб ознайомитися з цією справою. Він же ж не контролює хід всіх справ в країні! А генпрокурор розуміє, що ця справа – неординарна і дуже вагома, як через те, що громадськість таку пильну увагу звернула на цю історію, так і через те, що справа військовослужбовця з 2014 року - це прецедент, що тут ідеться взагалі про оцінку дій військовослужбовців в умовах неоголошеної війни. Тому треба розбиратися і знаходити істину.

Саме тому і відбулася ця зустріч.

- Кого запросив на розмову Юрій Луценко? Як на цю зустріч потрапили ви?

- Були присутні два народні депутати, зокрема, Борислав Береза. Були представники громадськості. Мене і (волонтера, - "Апостроф") Семена Кабакаєва запросили як людей, що вже, по-перше, піднімали перед генпрокурором питання щодо різних військовослужбовців, які потрапили під слідство внаслідок звинувачень з боку, на нашу думку, донецьких сепаратистів. Маю на увазі, після звинувачень з того боку. Плюс – ми були перед судом. Писали про цю справу. Тому нас і запросили.

Крім того, на зустріч були запрошені військові. Була Маруся Звіробій, був командир Колмогорова, його бойовий побратим був, мама Сергія...

Ми поставили питання, які нас турбували. Поділилися своїми міркуваннями і вислухали аргументи прокуратури. Все це почув пан Луценко.

- І..?

- І всі дійшли згоди, що треба більш ретельно провести судове слідство, що треба повертати справу на дорозслідування і що прокуратура, за умови, що адвокати доведуть, що були допущені процесуальні порушення, не буде заперечувати проти повернення цієї справи до апеляційної інстанції.

- А потім Юрій Віталійович почав активно писати в Facebook про те, що, наприклад, Колмогоров начебто не зробив попереджувальний постріл в повітря, а відразу відкрив вогонь на ураження...

- Дійсно, кажуть, що попереджувального пострілу з боку Колмогорова не було. Але там було 9 осіб, він же не сам був і не сам стріляв! Всі ці питання треба розглядати. А річ у тім, що свідчення інших осіб і командира Колмогорова – вони ж навіть не були додані до справи.

- До уваги взяли покази лише одного колеги по службі, вірно?

- Так. Обвинувачення базується на показах того колеги Колмогорова по службі, який єдиний дав свідчення, що не співпадають зі свідченнями решти учасників тих подій. Він теж проходив як обвинувачений, а зараз проходить як свідок. Тому з цією ситуацією теж не все зрозуміло.

Що ж стосується Юрія Віталійовича, то він не може озвучувати іншу інформацію, ніж та, яку він, власне, і озвучує. Тому що Луценко керується матеріалами справи. На відміну від нас, від громадськості, він не може робити припущень. Тому він і говорить виключно про те, що, згідно з матеріалами слідства, зі свідченнями, пострілу в повітря не було.

Але - вибачте мене, все це відбувалося в умовах, коли вже загинули цивільні, коли гинули вже військові, коли колони танків просувалися в напрямку найбільшого на підконтрольних територіях Донбасу міста, коли ситуація була дуже і дуже напружена. І уявіть, що в таких умовах на вас вилітає автомобіль, в якому, за орієнтуванням, перебуває ДРГ або корегувальник, коли цей автомобіль несеться на вас – то тут вже, вибачте, можлива яка завгодно реакція. За таких обставин військовослужбовці діють по різному. Але те, що тут мова не йде про умисне вбивство, як наполягало обвинувачення, то про це говорить навіть елементарна логіка. Вам це скаже будь-який юрист. Ну і на додачу - до цієї справи є дуже багато питань.

- Так а захист чого домагається? Аби справу було перекваліфіковано з умисного вбивства на вбивство з необережності? Чи мова йде про повне виправдання підсудного?

- Ні. Захист домагається, по-перше, перекваліфікації. По-друге, захист дуже хоче, щоб справу було повернено до апеляційної інстанції, щоб було проведене дорозслідування. Цього всі сторони хочуть. Необхідно врахувати нові докази і факти, зокрема, бойові накази, свідчення очевидців, щоб була перероблена балістична експертиза… Багато питань.

В принципі, всі сторони зацікавлені в тому, щоб істина була встановлена. І всі розуміють, що це – прецедент. Що це важлива справа. Що за її ходом слідкують і громадськість, і військовослужбовці, які зараз несуть бойову службу і можуть опинитися в такій же ситуації. Важливо те, як буде вирішена ця справа, і для інших чимось схожих історій, по яких люди сидять в СІЗО і чекають судів – і по яких є теж чимало запитань…Всі ці запитання виникають тільки через недосконалість законодавства. І через те, що в 2014-му більшості людей взагалі було незрозуміло, що відбувається. У нас же в 2014-му в бойових статутах абревіатури АТО не було взагалі. Хоча у нас тоді не було ні президента, ні генпрокурора нового, не було проведено реформи міліції і прокуратури… Все залежало від старих кадрів, дуже часто – на 100% лояльних до РФ. Тому так багато питань виникає до того, що робилося тоді.

Але будемо сподіватися, що все пройде нормально, в межах закону. Ми будемо слідкувати за ходом справи, підтримуватимемо Колмогорова, його адвокатів і родину. І зробимо все, що в наших силах, аби цю справу довести до справедливого вирішення. Бо хто би мені зараз що не казав про те, що керуватися треба виключно законами – я з цим погоджуюсь лише частково. Так, безумовно, треба керуватися законодавством – але при цьому треба враховувати також, що є ще питання справедливості, подієвого контексту і недосконалості законодавчої бази в умовах тієї загрозливої ситуації, яка склалася в 2014 році. Коли люди перебували у стані колосальної психологічної напруги, викликаної проблемами із забезпеченням, з відсутністю алгоритму дій у тих страшних обставинах, що склалися.

Я ж сам – військовослужбовець. Сам 2014-го ніс службу, був під мінометними обстрілами, наші колони блокували цивільні, а потім російські спецпризначенці та найманці РФ нас обстрілювали… Тому я знаю прекрасно, в якій ситуації опинився Колмогоров. В такій ситуації опинялися багато наших військових. І всі по-різному виходили з неї. Колмогорову просто не пощастило, тому що він застрелив цю жінку. Але я впевнений, що він не хотів цього робити. І йому жити з цим все життя. І три роки, вибачте мені, людина вже відсиділа в СІЗО, а на додачу ще й була позбавлена звання старшого солдата. Я вважаю, що це тотально несправедливо.

Тому я дуже радий, що на цю історію звернули увагу. І що президент дав наказ ретельно розібратися у цій справі, що Юрій Віталійович Луценко повністю пішов назустріч і допоміг, надавши всі засоби – маю на увазі і справу, і доповідь. І прокурори пішли назустріч… Сподіваюсь, що все буде таки по-справедливості вирішено. Хоча – подивимося. У нас же така країна, що все в будь-яку мить може кардинально змінитися.

- Так, на жаль… Може, ви допоможете мені прояснити один момент? Натикаюся часто на закиди, що при проведенні слідства навіть ніхто не перевіряв можливі зв’язки потерпілих з терористичними організаціями – самопроголошеними "республіками". Це правда?

- Послухайте, я не хочу вішати ніяких ярликів на постраждалих і, тим більше, на мешканців Донецької області чи міста Маріуполь. Там дуже велика кількість патріотів серед звичайних людей, тих, хто ніколи не підтримував колаборантів чи російську агресію.

Але саме в цьому випадку, коли люди незрозуміло для чого поїхали на лінію розмежування - нібито займатися коханням у місці, дуже недалеко від якого точилися бойові дії – у мене виникає велика кількість питань. А у слідства їх не виникло.

По-перше, не було проведено обшук помешкання водія. Немає розшифровок його переговорів по телефону – за кілька годин до і після того, що трапилося, а також безпосередньо під час подій. Ніхто не поцікавився отриманням характеристики потерпілих – звідки вони приїхали, з якою метою, чи мали вони якісь контакти з ДНР, тим більше, що чоловік – з Донецька, куди він і повернувся, щойно написав заяву. А зараз, нагадаю, він у Росії перебуває. Тому питання, чи мали ці люди якісь контакти з тією стороною, залишається відкритим.

Але я зовсім не хочу, аби починалася маргіналізація людей, які мешкають на Донбасі.

- Та ні! Тут же мова не про те, звідки вони родом чи де живуть, а про те, що люди опинилися там, де вони не мали би бути в принципі…

- Абсолютно вірно. І ця перевірка не проводилась. Відповідно, ми не можемо знати, наскільки адекватною була підозра і чому був відданий такий наказ. Це ж не просто так, розумієте? Нагадаю, що тоді наступ з моря вважався дуже імовірним. Тому і мінувалося все, аби унеможливити підходи російського спецназу чи десанту з води. Тому що вони там робили, кому вони блимали фарами і про що та з ким розмовляв водій автомобіля в той момент, коли танкові колони РФ рухалися в бік Маріуполя - це загадка. Питання, відповіді на яке, ми, можливо, не дізнаємося ніколи.

- Чи має стати, на вашу думку, справа Колмогорова тим поштовхом, який би спонукав до збільшення повноважень військових в зоні АТО? Який би посилив відповідальність за порушення їх вимог? Спонукав до впровадження більш жорстких правил проходження блокпостів і КПВВ, приміром?

- Ну, я давно вважаю, що в зоні АТО влада, умовно кажучи, має перейти до військових. Що всі планування операцій, дії щодо розміщення особового складу і все-все-все має, в першу чергу, вирішуватися відповідно до потреб військових.

- Ми говоримо зараз про особливий стан чи щось подібне?

- Можливо, це не має бути саме особливий стан. Але те, що зараз намагаються законодавство поміняти так, що операцією на Донбасі будуть керувати саме військові, я вважаю дуже грамотним і правильним рішенням. Це треба було зробити вже давно – на тих територіях, де точаться бойові дії.

Ну і знову наголошу на тому, що справа Колмогорова, якщо вона добіжить свого позитивного, справедливого фіналу – а до цього, сподіваюся, докладемо зусиль ми всі, і громадськість, і Адміністрація президента, і Верховна Рада, і прокуратура, і суд – ця справа стане прецедентом для вирішення схожих проблем. Тому що вони є – і чимало.

- А чи наблизить ця справа нарешті зрушення з мертвої точки процесу створення військових судів, про які ми стільки – і тільки – говоримо?

- Про військові суди дійсно говориться вже давно. Я не експерт, але я розмовляв з багатьма експертами, з військовими, представниками військової прокуратури, прокурорами. І всі вони кажуть, що в умовах неоголошеної гібридної війни, в умовах, коли на Сході противник застосовує важке озброєння, коли те, що там відбувається – це далеко не АТО, бо на Донбасі щодня ризикують життям і гинуть військовослужбовці, які перебувають в шалених психологічних і фізичних умовах – неправильно, коли слідство щодо них проводить військова прокуратура, а висновки і вироки виносить цивільний суд.

- Та ще й донецький…

- Так, суд з території, де ризик контактів з ворожою стороною вищий. Це неприпустимо. Мають бути спеціалізовані військові суди для таких питань. Діям військових мають давати оцінку військові. Це не означає, що там не може бути цивільних. Але це має бути інша форма суду.

Це дуже складно, це суперечливо, це складно вирішити і провести законодавчо – але рано чи пізно це має бути зроблено. Війна триває вже понад три роки. І є велика ймовірність, що вона триватиме якийсь час і надалі. Принаймні, я не думаю, що ми аж так швидко заберемо Крим назад. Ну, і цього сусіда ми маємо надовго. Тому нам потрібно вирішити, в тому числі, й питання військових судів. Бо не можна людей, які ризикують своїм життям, які пожертвували майбутнім своїх сімей і відправилися на фронт захищати свою країну, ставити в ситуацію, коли їхні долі вирішують люди, які ніколи не були на війні, які не знають бойових статутів, не мають уявлення про правила поведінки на фронті, не орієнтуються в бойовій ситуації і не можуть оцінювати ні ситуацію, ні дії військових у ній.

- Будемо сподіватися, що цей перекіс нарешті буде виправлено.

- Так, хотілося б, аби ця ситуація змінилася.

- Ви говорите про те, що є певне порозуміння між активістами і владою по справі Колмогорова. Чи потрібна, зважаючи на це, підтримка громадськості у суді в понеділок?

- Підтримка громадськості потрібна обов’язково. І не тільки в справі Колмогорова, а взагалі чи не в усіх процесах, які нині відбуваються в нашій країні. Взагалі справа Колмогорова змогла вийти на такий рівень тільки завдяки підтримці людей. І це дуже важливо. Якщо ми хочемо швидких змін в державі, то маємо своїми діями, своїми вимогами тиснути, вимагати, звертати увагу владних структур на те, що ці реформи чи ці вимоги потрібні державі в поточній ситуації. Громадський тиск – це нормально, якщо ми хочемо бути демократичною країною, такою, як країни Європи чи США. В такому разі ми маємо звикнути до думки, що тільки ті країни стають розвинутими, тільки ті країни заможні, процвітаючі і щасливі, в яких громадянське суспільство має високий рівень розвитку.

Тому будь-яка така підтримка - це плюс. В тому числі, і на судовому засіданні, яке відбудеться 6 листопада о 10:00 на Пилипа Орлика, 4.