Створення Кримської платформи з деокупації півострова має три напрями - невизнання анексії, санкційна політика і сприяння деокупації півострова. Ця платформа може стати важливим елементом у боротьбі за звільнення Криму. Про це в ефірі Апостроф Live розповів представник президента України в Криму у 2017-2018 роках БОРИС БАБІН.
- Еміне Джапарова (перший заступник Міністра закордонних справ) заявила, що Кримська платформа сприятиме зміцненню міжнародної політики невизнання Криму. Припустімо, позиція міжнародна зміцнена – і що далі? Чи зможе ця міцна позиція все ж таки переконати Росію в тому, що вона скоїла злочин, і повернути нам Крим?
- Я не думаю, що Росію варто переконувати. Так само і Кримська платформа створюється не для переконання когось у чомусь, а для більш ефективних дій.
Щодо політики невизнання замаху на анексію - це вірна політика. Основною метою Росії сьогодні на міжнародному рівні є спроби розхитати ситуацію цього невизнання. Знайти держави, які де-юре або де-факто будуть визнавати спробу анексії Криму. Оскільки саме невизнання спроби анексії є обов’язком держав – не їх правом, не їх бажанням, не їх доброю волею, а саме обов’язком держав щодо України і всього світу – саме на цьому вірно акцентує увагу Кримська платформа, яка може бути утворена.
Бо якщо ми й можемо щось вимагати від інших країн, то насамперед вимагаємо і будемо вимагати від них невизнання анексії. Це доволі дієвий фактор, який впливає на Російську Федерацію.
Крім того, ми маємо протидіяти активній політиці Російської Федерації з цих питань.
Читайте: Кримська платформа Зеленського викликає більше питань, ніж відповідей - Костянтин Грищенко
Другий напрям – що можуть інші держави зробити для сприяння деокупації Криму. Основне знаряддя для сприяння деокупації Криму – це санкційна політика. І саме в межах такої платформи буде діяти, я так розумію, цей майданчик.
Поки я не бачу його організаційної структури, а є лише заяви, які, дякувати Богу, підтримані нашими закордонними партнерами на високому рівні. Тому наразі це переговорний майданчик, і основні теми, які можуть виноситися, крім політики невизнання – це якраз санкційна політика. Це і контроль за дотриманням санкційної політики, і синхронізація санкційної політики між державами, які поділяють ці погляди, і посилення санкційної політики в цих сферах. Це все абсолютно реальні речі, які можна робити тут і зараз.
Третій напрям – це вже сприяння деокупації. Зокрема, співпраця України з окремими партнерами, які будуть надавати нашій країні додатково військову, економічну, фінансову та інші допомоги.
- Що ви маєте на увазі, говорячи про сприяння деокупації? Ми можемо піти на Крим військом?
- Якщо ви загалом відкидаєте цю ідею навіть теоретично, то, можливо, у нас у суспільстві сформувався такий дискурс, який вигідний окупантам. На сьогодні ситуація інша. Вона гірша, і ми маємо насамперед захистити себе від тих прямих загроз, які виникають з Кримського півострова. Ми маємо захистити свої інтереси на водних і повітряних просторах навколо Криму, над Чорним і Азовським морями та над узбережжям.
Якщо хтось вважає, що Україна це може зробити самостійно проти ядерної держави - це помилкове твердження. Можливо, в межах Кримської платформи наші партнери зможуть надати нам відповідну допомогу.
Тобто на сьогодні, звісно, є вимір будь-якої підготовки до будь-яких дій. Ситуації можуть бути різними в житті. Ми бачимо, що на Південному Кавказі 30 років Азербайджан чекав на сприятливі умови. Дочекався, і ми маємо результат. Ми бачимо, що там міста і села звільняють не перехідним правосуддям, не якимись там політичними заявами, а насамперед силою і зброєю. Звісно, до того Азербайджан провів величезну роботу - дипломатичну, економічну з сусідами і партнерами - накопичував потенціал і чекав на момент. 30 років чекав і дочекався. Україна також рано чи пізно дочекається.
