27 грудня відбувся довгоочікуваний обмін полоненими, якого не було більше року. З підвалів і в'язниць бойовиків самопроголошених ДНР-ЛНР було звільнено 73 українця. Як зустрічали героїв на вільній землі і хто так і не дочекався своїх рідних і близьких, бачив "Апостроф".
Зустріч звільнених полонених у столиці на військовому майданчику аеродрому "Бориспіль" була анонсована увечері 26 грудня, коли сам обмін ще не відбувся. В цей же день активісти і волонтери оголосили про проведення акції "Зустрінь своїх": небайдужим киянам пропонувалося приїхати в "Бориспіль" і влаштувати звільненим теплий прийом. Для цього 27 грудня навіть запустили кілька безкоштовних автобусів, які курсували від метро прямо до військового сектору аеропорту.
Однак найпершими до місця зустрічі приїхали журналісти та співробітники державної служби охорони, які стали вивантажувати зі службових автомобілів елементи рамок металошукачів і монтувати їх біля воріт КПП. Такі підвищені заходи безпеки виправдовувалися візитом президента Петра Порошенка, який полетів зустрічати колишніх полонених на Донбас, щоб тріумфально разом з ними повернутися до Києва.
Несподівано зі стоянки біля аеропорту почулися гучні радісні крики. Це почали з'їжджатися родичі полонених з оберемками квітів і вітальними плакатами.
"Я три з половиною роки не бачила дитину, - зізналася "Апострофу" мати військовополоненого Олександра Олійника Тетяна Марківна. - Півтора року я не чула його голосу, а коли, нарешті, почула, то просто знепритомніла. У сина були секунди, коли одні бойовики кричали: "Добий його", а інші кричали: "Не треба". Його залишили в живих, це було Боже благословення на ньому".
Мати військовополоненого Олександра Олійника Тетяна Марківна
Крім родичів і бойових побратимів звільнених, до "Борисполя" почали прибувати десятки простих киян, у яких немає знайомих у полоні.
"Я приїхав зустріти наших солдатів. Це моя душевна необхідність, - сказав "Апострофу" пенсіонер Микола Пінчук, методично розгортаючи прапор України і приладжуючи його на вудку. - Випадково по радіо я почув, що курсуватимуть автобуси, і ось я тут. А як інакше? Хлопці ж, вважай, вдруге народилися".
Але в "Бориспіль" приїхали й ті, хто на сто відсотків не був упевнений, що їх близька людина звільнена. Біля зачинених воріт КПП з невеликою дорожньою сумкою мовчки стоїть дружина молодшого сержанта Романа Фурсова Надія разом з матір'ю полоненого.
"Ми приїхали його зустрічати в Київ з Харкова просто навмання. Чиновники... нам ніхто нічого не сказав, але його друзі бачили, що він сидить в автобусі, розумієте? Він поранений, у нього поранення голови, плеча, запалення легенів... Ми чекаємо, що його першим і віддадуть. Лунала ж формула "всіх на всіх". Йому необхідне серйозне лікування. Ми дуже сподіваємося, що зустрінемо його сьогодні. Обов'язково зустрінемо", - сказала "Апострофу" Надія Фурсова.
Після кількох годин очікування ворота КПП відкриваються і зустрічаючих разом з журналістами, всього близько тисячі людей, починають пропускати через рамки на територію військового сектора "Борисполя". Тут на людей чекає намет із теплим чаєм і солодощами, щоб підсолодити тривале перебування на холоді та вітру. Втім, ейфорія від передчуття зустрічі зі звільненими заручниками затьмарює несприятливі погодні умови.
"Дру-у-узі. Хви-и-и-и-линка уваги. А давайте підпишемо прапори. Всі сюди, давайте підписувати прапори, - зазиває один з активістів. - Хлопці прилетять, ми подаруємо, їм приємно буде".
Хвилина-дві, й кілька десятків прапорів України покриваються різнокаліберними написами: "З поверненням", "Вітаємо на вільній землі", "Слава Україні".
А між тим виліт колишніх полонених із Харкова, куди їх доставили вертольотами, істотно затримується.
"Мені сказали, що вже вилетіли", - говорить один із присутніх своєму співрозмовнику. "Та яке... Це вони з Краматорська тільки вилетіли вертольотами, а поки в Харкові на літаки пересядуть...", - сперечається інший у відповідь.
Дивіться також: Як в Києві зі сльозами зустрічали Героїв, звільнених з полону бойовиків: яскраві фото
Деякі люди починають залишати територію аеропорту: хтось йде погрітися в припаркований автомобіль, а хтось і зовсім - на автобус і додому, не дочекавшися звільнених.
"Шкода, а що робити? Транспорт звідси не ходить, а вже майже 12 ночі, як я потім доберуся додому?" - скаржиться "Апострофу" пенсіонер Сергій В'ячеславович.
Тим, хто не має можливості сховатися у власному авто, а все ж хоче дочекатися екс-заручників, чергові медики пропонують погрітися в каретах швидкої допомоги. Коли службовий транспорт забивається вщерть, медики починають роздавати всім бажаючим термоковдри з фольги. На тлі щільного туману, який опустився на "Бориспіль", натовп у блискучих ковдрах нагадує марсіанську експедицію.
"Вони точно цього не забудуть. Це буде блискуча зустріч", - жартує хтось із зустрічаючих.
Минає ще година очікування, потім друга, і, нарешті, правоохоронці повідомляють, що літаки ось-ось приземляться в Києві. Раптом рев реактивних двигунів заглушає всі голоси і звуки навколо, а з густої перини туману на злітно-посадкову смугу виринають два літаки - президентський і борт із заручниками.
"Сьогодні ми з вами зробили диво: 73 українці повернулися додому. Велике спасибі тобі, Україно, за те, що ми єдині. За те, що ми вміємо боротися і вміємо перемагати", - додав пару ноток пафосу Петро Порошенко, після чого рідні, друзі, побратими, дружини, матері, сестри побігли в обійми своїх героїв.
"Я пробув у полоні рік і вісім місяців, - розповідає "Апострофу" військовослужбовець Олег Якунін. - Звичайно, сподівався, що буду звільнений, але все було незрозуміло до останнього моменту. В нас було радіо, ми слухали українські новини і луганські. Спочатку оголошували обміни, потім скасовували їх, і ситуація була вкрай незрозуміла. За рік і вісім місяців лише двічі можна було зателефонувати рідним і кілька разів відправити лист".
Серед звільнених не тільки військові, але й багато цивільних.
"Мене взагалі з дому забрали разом з братом. Я в Донецьку жив, - згадує Ігор Кононенко. - Приїхали взагалі за моїм братом, але оскільки нас було двоє, то й мене забрали. Накрутили шпигунство, і все. Пришили лист якийсь... До речі, навіть провели експертизу, яка показала, що ні з комп'ютера, ні з будь-яких інших гаджетів я листів не відправляв, але термін все одно дали. Там все просто. Сиділи ми в камерах для довічно засуджених. Камера 2 метри на 4,5, в ній сидить дві людини. Стіл по коліно, стільчик нижче коліна. Там дуже багато таких історій, як у мене. Доноси ж теж практикуються. Забирають всіх, наприклад, водіїв маршруток, які їздять через лінію розмежування. Загалом, причина для порушення кримінальної справи - наявність автомобіля, квартири і просто грошей".
За словами ще одного звільненого, який побажав не називати своє ім'я, оскільки його родичі продовжують жити в окупації, іноді для того, щоб потрапити "на підвал" до бойовиків, не потрібно практично ніякого приводу.
"Я пісню українську гурту "Океан Ельзи" заспівав у Луганську, і мене зробили шпигуном. І це все на повному серйозі. Потім на 45 днів я взагалі зник з поля зору родичів. Вони не знали що зі мною, а потім їх викликали в "МДБ" і сказали, що мене звинуватили в шпигунстві. Засудили до 12 років суворого режиму", - говорить екс-заручник бойовиків.
Вийшов на свободу і вчений-релігієзнавець Ігор Козловський, флешмоб за звільнення якого розгорнули, серед інших, українські зірки шоу-бізнесу: Джамала, Дмитро Шуров, Юрій Хусточка, Женя Галич, Андрій Хливнюк.
"Звичайно, я знав про цю підтримку, - розповідає "Апострофу" сам Козловський. - Інформація доходила до мене за допомогою тюремної пошти, навіть охорона приходила і казала мені, що бачила в інтернеті, як мене підтримують. Така підтримка була дуже важлива. Один ФСБшник мені навіть сказав: "Нам здається, що ви глибоко законспірований розвідник, тому що занадто багато людей вас підтримує". Якщо брати людей, які залишаються в полоні, їм потрібна така ж підтримка, щоб про них було всім відомо".
Вчений-релігієзнавець Ігор Козловський
Дивіться також: З'явилося відео з потужною промовою вченого Козловського після звільнення з полону
А ось говорити про умови утримання в полоні бойовиків Козловський докладно не став. "З самого початку були тортури. Я цілий місяць спочатку вчився ходити", - зазначив учений.
Після тривалих обіймів, поцілунків і численних інтерв'ю для ЗМІ злітно-посадкова смуга потихеньку стала порожніти.
"Де мама вже поділася? Я в автобус. Нас же автобусами розвозять", - кричав братові екс-заручник Олександр Олійник, обтяжений мирними клопотами, які з'явилися зненацька.
Не поспішала покидати аеродром тільки Надія Фурсова: "Чоловіка серед звільнених немає... Я не знаю, що робити..."
