Так вже склалося, що тварини в усі часи були невід'ємною складовою об'єктивної картинки війни. Документальні архіви, спогади очевидців про те, як брати наші менші рятували життя, здійснювали подвиги, а то й допомагали перемагати в битвах, лягли в основу багатьох досліджень, літературних творів і фільмів. Деякі з особливо прославлених тварин навіть були відзначені спеціальними нагородами, а іноді й справжніми орденами, нарівні з героями-воїнами.
У неоголошеній гібридній війні на Донбасі тварини теж грають свою дуже важливу роль. Правда, зараз вони не підвозять боєприпаси і не витягують поранених з поля бою, як це було під час тієї ж Другої світової. Але без них українським воїнам у суворих степах Донбасу було б куди важче. "Апостроф" дізнався, як живуть тварини в зоні АТО.
"Хочете, ми вам цуценяти підженемо? Або двох?" "Вже краще ми вам пару кішок закинемо"... Подібні напівжартівливі діалоги на фронті не рідкість. Адже практично в кожному підрозділі, на кожному ВОПі або РОПі крім солдатів службу несуть і брати наші менші.
Насправді кого тільки не зустрінеш на позиціях українських військових на Донбасі. Крім звичних котів і собак, на деяких опорних пунктах живуть гуси – військові кажуть, що вони дійсно передчувають обстріли. І навіть долі секунди, виграні завдяки їм, реально рятують життя людей. Досить поширеними, особливо на початку війни, були випадки, коли бійці навіть свиней тримали. Зазвичай по дві. Й називали їх найчастіше "Путіним" та "Лавровим" – мабуть, щоб не так шкода було, коли свинки підростуть і прийде час їх колоти.
Але найпопулярніші в АТО, безумовно, коти та собаки.
Як і в мирному житті, серед військових є умовні "кошатники" і "собачники" – навіть якщо до війни вони й не проявляли особливих симпатій ні до тих, ні до інших. Дивним є інше: самі тварини зі своїм безпомилковим шостим почуттям йдуть саме туди, де їх приймуть і не скривдять. Причому відчутну користь військовим приносять як одні, так й інші: завдяки собакам до позицій ніхто не підбереться непоміченим, а кішки – найдієвіший спосіб боротьби з гризунами, яких в полях, де часто доводиться обладнувати позиції нашим військовим, хоч греблю гати.
У одному з підрозділів 10-ї окремої гірничо-штурмової бригади, наприклад, найкраще приживаються кішки. "Ми пробували їх порахувати, коли вони до кухні збіглися, але, коли дійшли до 25-ти, збилися", – відповідають бійці на питання про те, скільки пухнастих вихованців живуть разом з ними.
Насправді вони вважають своїми всього двох з усього різноманіття, що муркотить і нявкає. Перший – це смугастий кіт-підліток на прізвисько Прапор, який прибився до підрозділу ще кошеням на полігоні та приїхав з військовими в АТО. І відразу ж став загальним улюбленцем. Коли був подрібніше, шлях від кухні до бліндажа долав незмінно на руках у когось із бійців – проходячи повз малюка, вони підхоплювали кошеня і несли його в напрямку, куди, як їм здавалося, він зібрався. Коли Прапор підріс і носити його перестали, він обзавівся новою звичкою: мовчки та без попередження він почав видиратися по нозі й вище, до плеча, де винахідливий кіт вмощується подібно папузі з історій про піратів. Ті, з ким він прокручував подібний фокус під час нічного чергування, визнають: в темряві це іноді відбувається настільки несподівано, що трохи лякає бувалих дорослих чоловіків, яких давно не так-то просто налякати.
Кіт на прізвисько Прапор
Друга улюблениця підрозділу – кошеня Квіточка. Її вже тут, у Луганській області, відшукав десь Прапор. І за їх зворушливими стосунками, що нагадують першу закоханість у людей, з розчуленням спостерігали всі бійці. І Прапора, і Квіточку хлопці обіцяють забрати з собою, коли будуть йти на ротацію.
Улюблениця підрозділа Квіточка
Інші коти, як розповідають військові, з місцевих. Кинуті господарями, що виїхали, вони приходять сюди, аби вижити. І, треба сказати, це в них непогано виходить: різношерста котяча компанія виглядає дуже вгодованою. "Ми переживаємо за них – щоб не луснули", - сміються хлопці.
У подяку за їжу і якийсь дах коти геть позбавили своїх благодійників такої проблеми, як миші й щури. І навіть допомагають нести службу: з вечора до ранку на кожному посту можна застати мінімум 2-3 кішки.
Але найголовнішим серед вихованців підрозділу, без сумніву, є єдиний пес із ефектним ім'ям Прокопій. Безжурний, дуже рухливий і дуже велелюбний Прокопій цілими днями гасає в пошуках рук, які готові його погладити. З численними котами уживається легко. Взимку холод і зовсім змушує забути про споконвічну ворожість між кішками та собаками: разом-то воно як-ніяк тепліше...
Пес з ефектним ім'ям Прокопій
Єдине, чого не розуміє і не приймає Прокопій – це обстріл. Ледь зачувши далеку канонаду артилерії, він миттєво зникає і десь ховається. Ховається настільки ретельно, що його потім іще довго не можуть знайти.
Утім, добродушність Прокопія поширюється й на сусідських собак, які регулярно забігають, щоб доїсти те, що не подужала котяча братія.
Читайте також: На Донбасі собаки рятують людей від обстрілу, а "Гіві" і "Захарченко" вижили після контузії
Незважаючи на численність вихованців, у кожного кота тут є своє прізвисько. В деяких вони підкреслюють забарвлення або інші особливості зовнішнього вигляду. В деяких – цілком собі традиційні котячі прізвиська. Комусь дісталися або дуже екзотичні, або навіть не зовсім цензурні імена. Ось тільки навіть ті військові, які демонстративно показують свою нібито нелюбов до нявкаючих сусідів, ніколи всерйоз їх не скривдять. Можливо, тому, що домашні тварини – це все-таки частинка того, мирного і тимчасово недосяжного, життя. А можливо, тому, що тут дуже загострюється почуття справедливості. А коли страждають ті, хто абсолютно ні в чому не винен і ніяк не може себе захистити, це, погодьтеся, несправедливо.
