З кожним роком війни Україна стає все далі від Росії, в тому числі ментально. Один з основних факторів – власне путінська агресія. При цьому в 2017 році владою було прийнято ряд рішень, спрямованих на заміну російської мови українською в публічній площині. Деякі кроки можна вважати успішними, але були й серйозні промахи. Якою має бути ефективна боротьба з "русским миром" і чого варто остерігатися, розбирався заступник головного редактора "Апострофа" Ярослав Жаренов.
Введення квот на ТБ і радіо
Багато дебатів викликало обов'язкове використання української мови на радіо і телебаченні, проте медіахолдинги, скрегочучи зубами, виконують закон. При цьому, за останніми даними, обсяги української мови ще й перевищують квоти. З ефіру зникли російські групи типу "Любе", стало менше Лоліти та Філіпа Кіркорова, а Стаса Михайлова органічно замінив Олег Винник, який, до слова, співає двома мовами і категорично відмовляється їздити з концертами в РФ.
Що важливо, навряд чи можна говорити про зменшення аудиторії ТБ-каналів або радіостанцій. Знаменита фраза каже: "Жінки люблять вухами". Тут, ймовірно, підхід аналогічний – постійне звучання української мови спершу може викликати роздратування серед російськомовного населення, потім люди вивчають нові слова і вже без перекладу розуміють українською. Я не кажу про любов і постійне використання української мови, проте вже набагато рідше зустрічатиметься повне її нерозуміння. І це – переломний момент.
В контексті введення квот не відбулося того, про що з піною у рота кричали противники законопроекту. В ефірі радіостанцій звучить не тільки "Океан Ельзи", свій шанс отримали ряд молодих перспективних гуртів та виконавців. Навіть радіо "Шансон" спробувало викручуватися, однак після україномовної версії "Мурки" відпадає навіть найменше бажання слухати цю хвилю.
Культурна "зачистка" відбувалася не тільки на телеекранах чи радіо. Протягом трьох останніх років силами активістів, журналістів і влади був заборонений в'їзд в Україну багатьом зіркам російського кіно і шоу-бізнесу. Безумовно, у великої кількості шанувальників їхньої творчості це викликало обурення, проте за декілька днів гнівні розмови закінчувалися, а артист втрачав український майданчик для заробітку на найближчі 3-5 років. Вважаю це справедливим покаранням, адже багато хто з російських артистів потрапив у "чорні списки" через незаконне відвідування окупованого Криму. Вони прилітали на півострів з Росії, не проходячи прикордонний контроль в пунктах пропуску на адмінкордоні між Херсонською областю й АРК. Так, у багатьох випадках мені особисто доводилося штурхати СБУ і вказувати на докази порушень з боку публічних персон, однак важливий результат - і в підсумку сотні громадян РФ не зможуть приїхати в Україну. І це теж важлива перемога.
Примітно, що в 2014-2015 роках російські зірки масово їхали з концертами в Крим, проте вже в 2016-2017 роках ситуація трохи змінилася: деякі артисти почали відмовлятися їхати на півострів, побоюючись потрапляння в "чорні списки". Безумовно, навіть зараз право приїхати в Україну мають багато з тих, хто гастролював на анексованому півострові (група "Ленінград" – яскравий тому приклад), проте не так давно приїзд всіх російських зірок почав погоджуватися з СБУ. Саме спецслужба повинна визначити, чи порушував той чи інший артист закон України, чи підтримував сепаратистів тощо. Є побоювання, що співробітники СБУ за невеликий "відкат" можуть закрити очі і пропустити деяких зірок, але тут вже сподіваюся на свідомість організаторів концертів та тиск преси.
Заборона ВК і Однокласників
У травні 2017 року в Україні вирішили обмежити доступ до російських соціальних мереж ВКонтакте і Одноклассники. Ще до введення закону в дію проросійські активісти розповідали про складнощі технічної реалізації, небажання громадян залишати ці соцмережі тощо. У реальності все було зовсім по-іншому: провайдери в задані терміни заблокували доступ до ВК і ОК, після чого їх залишили мільйони українських користувачів, перемістившись у більш сучасні соцмережі. Тут зазначу цікавий момент: причиною "відходу" з ВК і ОК стало не фактичне блокування (обійти його за допомогою VPN не становить труднощів), а той факт, що там просто не залишилося аудиторії. Багато френдів стали або рідше туди заходити, або змінили їх на інші соцмережі (переважно - Facebook). Суджу по собі: до заборони я активно користувався і Facebook, і ВКонтакте, однак зараз ВК відвідую всі рідше. З більш ніж 1000 френдів онлайн зазвичай не більше півсотні. Дуже показова цифра.
16 травня 2017 року президент України підписав указ, який передбачає блокування російських сайтів і соціальних мереж
Так, можна говорити про якісь ознаки цензури та "дурні" заборони, але насправді в соцмережі ВКонтакте під час Євромайдану, анексії Криму і початку війни на Донбасі активно поширювалися фейки і вкидання про ці події. Були скуплені і перейменовані ряд спільнот типу "Антимайдан", "Союз громадян Росії і України", "Зведення ополчення "Новоросії" тощо. І таких груп, через які в стрічку ВК потрапляли завідомо неправдиві відомості, тисячі. Активність українських користувачів різко впала, а значить, і кремлівська пропаганда втратила значну частину своєї аудиторії.
При цьому все частіше громадяни стали переходити на українську мову в побутовому спілкуванні. Про такі випадки нерідко розповідають жителі Харкова, Херсона, Дніпра, Києва та інших міст. Мова звучить в магазинах, на вулицях, в транспорті і вже не зустрічає здивованих питань серед місцевого населення. І це не означає, що в Україні утискають російську мову, як про це продовжують розповідати пропагандистські ресурси Кремля. Просто агресія РФ допомогла багатьом людям з категорії "а яка різниця?" зрозуміти, що там, де "русский мир", можуть завтра несподівано з'явитися "захисники" на танках. Українська мова виступила певної бронею, яка частково врятувала Україну від реалізації плану "Новоросія" з окупацією восьми східних і південних областей країни.
Навіть у Верховній Раді, з якою б антипатією я не ставився до народних обранців, припиняють спроби виступів депутатів російською мовою. Чи правильно це – нехай кожен робить висновок для себе. Парламент – обличчя держави, і, як на мене, досить дивними виглядають виступи з головної трибуни країни не державною мовою. Винятками можуть бути хіба що високопоставлені закордонні гості, як це було з Джо Байденом і його феєричним спічем.
Разом з тим, далеко не кожен крок влади мав позитивні наслідки. Показовим є закон про освіту який викликав гучний дипломатичний конфлікт між Україною і Угорщиною. Особисто у мене склалося враження, що українська влада вирішила просто "забити" на Угорщину і етнічних угорців, що живуть на Закарпатті. І правда, що може зробити 43-мільйонній Україні країна з населенням менше 10 мільйонів? А виявилося, що примусова і непродумана українізація показала реальний рівень дипломатії Павла Клімкіна – ми не змогли тихо залагодити питання із західним сусідом, отримавши до того ж ляпас у вигляді приїзду глави МЗС Угорщини в Ужгород (Петер Сіярто побував на Закарпатті на початку жовтня, - "Апостроф"), який на українській землі відмовився зустрічатися з міністром закордонних справ України. Шикарно звучить, чи не так?
У зв'язку з цим хочу нагадати владі, що мова – потужна зброя, і її потрібно вдумливо використовувати. Під час гібридної війни саме мова може стати фактором самовизначення для багатьох українців. Говорячи про використання української мови, важливо пам'ятати: російськомовні автоматично не "працюють" на Кремль, а україномовність не може бути 100-відсотковим доказом патріотизму. В умовах, що склалися, потрібно не забувати про тих, хто їхав захищати свою Батьківщину, починаючи з 2014 року. Адже на війні особливо не грало ролі, якою мовою розмовляли волонтери, бійці або медики. Головною метою став захист власної землі від агресора. Хочеться, щоб наші політики щоразу пам'ятали і про це, і про більш ніж 10 тисяч загиблих, якщо раптом у них виникне спокуса пограти на почуттях громадян мовним питанням. Не тільки слова, але й кроки влади в цьому контексті мають бути дуже обережними і продуманими.
Жорстка примусова українізація не дасть потрібного ефекту, а, радше, викликає хвилю обурення. Тут як приклад можна згадати заяву Олега Скрипки про створення гетто для тих, хто не здатен вивчити українську мову. У той же час можна впевнено говорити, що кроки з м'якої українізації в середньостроковій перспективі дійсно збільшили число людей, які почали використовувати державну мову навіть на побутовому рівні. Вже створена ситуація, в якій нехай не знання, то хоча б розуміння української мови стало потребою. Так, поки не обов'язком, але все ж... І, що важливо, за ці кілька років розмовляти українською мовою стало не соромно, а увійшло в норму.
