Захід не знищуватиме Росію, там зрозуміли, що з нею робити - військовий експерт

Військовий експерт, блогер ОЛЕКСІЙ АРЕСТОВИЧ у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про вплив антиросійських санкцій на політику Кремля, перспективи військ Путіна в прямому військовому зіткненні з Заходом і взаємозв'язок між конфліктами в Сирії і на Донбасі.

Першу частину читайте тут: У Путіна є три варіанти для України, загострення може бути вже восени - Олексій Арестович

- Ви говорили, що єдина людина, яка може припинити війну на Донбасі – це сам Путін. На нього зараз всіляко намагаються впливати за допомогою санкцій. Останні американські санкції дійсно сильно вдарили по економіці Росії. Як довго протримається Кремль в умовах постійного тиску Заходу? Є думка, що Росії має ресурси, щоб ще багато років терпіти ось це.

- Це правильна думка. Давайте подивимося на Іран, який менше Росії і з куди меншими ресурсами, з куди меншим впливом у світі. І з 1979 року він під санкціями, які більш тяжкі, ніж у Росії, йому навіть нафту і газ забороняли продавати. І при цьому він живий-здоровий і своїм "шиїтським світом" дістав вже півсвіту. Фактично Іран виграв в Іраку у Штатів. Саудівська Аравія, Ізраїль не знають, куди подітися від Ірану. Іран дуже активно грає в Африці, Південній Америці, крутить між Сирією і Росією свою волинку. І все це під санкціями.

А Росія чай більше й сильніше Ірану буде. Отож, якщо вже Іран тримається 40 років під санкціями, то Росія теж протримається спокійно. Більш того, якщо в Ірані є істотний прошарок, незадоволений теократичною владою аятол, який недавно бунтував, то в Росії 60-70% населення точно за Путіна. Вони готові затягнути пояси, пити глід, їсти кору, але протистояти проклятому Заходу. Російську верхівку санкції, чесно кажучи, не дуже лякають, вони цілком здатні триматися під санкціями десятиліттями. На санкції розраховувати складно. З їх допомогою Захід вирішує зовсім іншу задачу.

- Крім санкцій, які у Заходу є ще інструменти впливу на Росію?

- Захід знаходиться в пастці. Захід входить у той же період, в який колективна Європа входила в 16 столітті, коли була Реформація. Йому потрібно глобально перебудуватися на новий технологічний уклад, повністю поміняти систему виробництва, управління тощо. Вони вперше до цього свідомо йдуть і хочуть виконати це завдання з меншими витратами, тому що століття релігійних, промислових або колоніальних воєн нікому не потрібні на Заході.

І тут Росія б'є горщики. Росію в 90-і роки взяли в "вісімку", "двадцятку", взагалі вважали демократичною країною, почали серйозно говорити з нею. Минуло 10 років, до влади прийшов Путін, у Росії відкотилися назад, знову стали з імперськими претензіями. Демократичної країни з Росії не вийшло.

А тепер давайте рахувати реальні варіанти для Заходу. Знищити Росію в ядерній війні? Нереально. Загине все людство. Демократизувати Росію? Вони намагалися демократизувати, кинули туди десятки мільярдів доларів на демократизацію (починаючи від "ніжок Буша"), підтримували демократичні інститути. Але Росія – це все одно імперія, яка лізе і воює. Позбавити її ядерної зброї або істотно ослабити? Це означає різкий підйом Китаю. І знову різко зміниться становище в світі, чого не хоче Захід і до чого він не готовий. Розвалити Росію? Це 20 кадирових зі зброєю, які сваряться між собою.

Жоден з існуючих варіантів щодо Росії неприйнятний. Захід, всупереч страшним розповідям російських аналітиків, не намагається знищити Росію, тому що у Заходу немає зараз рішення щодо Росії. Росія пре вперед, Путін намагається відігратися за поразку у Холодній війні, а Захід грає на контрходах. Вони окреслили подумки коло, за яке Росія не повинна зайти. Як тільки заходить – вони б'ють її. То санкціями, то "Томагавками" ставлять на місце і не пускають далі. Наприклад, зараз в Сирії вони чітко продемонстрували, що Росії не вдасться говорити з Заходом мовою сили і ультиматумів, є межі, за які не можна заходити.

Олексій Арестович в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Політика Заходу щодо Росії – це: а) забезпечити свої інтереси, зокрема, наприклад, провести "Північний потік-2", як Німеччина; б) не дозволити їй перейти деякі червоні лінії, які гласно або негласно встановлені. Усе.

Цілеспрямованої програми щодо Росії у Заходу немає. Всією своєю 2000-річною історією Захід довів, що вміє дуже добре вирішувати проблеми, коли чітко визначена мета. Як у випадку зі Скрипалем (колишнім російським шпигуном, якого отруїли у Великобританії, - "Апостроф"), вони вмить зібралися – і вислали [російських] дипломатів. Коли вони відчувають колективну загрозу, вони чудово діють. Наприклад, чудово вімоніторили білоруську кризу, на відміну від кримської. Але у них немає єдиної позиції.

А є ще така історична тенденція, з 15 століття: Росія, будучи тінню Заходу в юнгіанському сенсі, весь час приносить себе в жертву Заходу. Усяка спроба російських реформ – Грозного, Петра, Сталіна, от зараз Путіна – чи російського ривка завжди закінчується жертвою Росії щодо Заходу. Захід, вдивляючись в це темне дзеркало жахів, які відбуваються в Росії, депресії, спроб завоювати весь світ, вчергове приходить до тями. Адже Захід теж любить крайні тенденції: сьогодні у них ескапізм, завтра у них колоніалізм, післязавтра у них каяття, потім запуск біженців, потім знову правий розворот. Це ж Захід: він прикладає кермо тільки вправо-вліво, він по-іншому не вміє. Різко вправо, різко вліво. Спробували крайній правий розворот у 20-30-ті роки, зараз спробуємо крайній лівий. Потім ще щось придумаємо. А Росія – це таке темне дзеркало, дивлячись в яке, Захід приходить у себе, стабілізується і реформується. У цьому сенсі Росія приносить себе в жертву. І вона вкотре принесе себе в жертву Заходу.

Але це ж означає і сакральний зв'язок. Для Заходу знищити Росію – це все одно, що для нас з вами знищити свою підсвідомість, власну тінь. По-перше, це ніколи не вдається, а по-друге, це органічна частина нас, тому це неможливо технічно. Захід це достатньо відрефлексував. Тим більше що на Заході безперервна інтелектуальна традиція, вони не переписували історію. Інтелектуальна еліта на Заході вже давно зрозуміла, що таке Росія і як з нею мати справу. Тому вони ніколи не будуть знищувати Росію. Максимально можлива політика Заходу щодо Росії – це не дати перейти червону лінію. Інша справа, що розпізнання цих намірів і виставлення правильних ліній – це дуже нетривіальне завдання зараз, коли все набуло гібридних форм. Втім, навіть з цим вони відносно спритно справляються. Це те, що називається в англійській мові tensions, воно буде тривати кілька десятиліть, не менше, на нашій території зокрема.

- Заподіяний Заходом удар по Сирії був очікуваним для Росії? Що відбуватиметься далі?

- Очікували, навіть грізні окрики якісь собі дозволяли. Але потім сіли в бункері і не відсвічували, тому що розуміли, що стануть жертвою західного удару.

Два головних меседжі на сьогодні. Перший: Захід не дозволив Росії розмовляти із собою мовою сили і при переході червоної лінії негайно відреагував, чого, наприклад, ще три роки тому не можна було очікувати. Другий: Захід дав чітко зрозуміти через групу Вагнера, що не зупиниться перед ударами по російським військам. А пряме військове зіткнення з Заходом Росії точно не потрібне. Тому що воно закінчиться за 45 хвилин поразкою Росії – на окремому театрі військових дій. Якщо брати в цілому на європейському, там довше будуть битися, з великими жертвами для обох сторін. Наприклад, якщо Росія піде відразу на Прибалтику, Україну і Білорусь, то вона не програє за 45 хвилин, війна триватиме місяць-два. Врешті-решт Росія програє, але жертви будуть такі, на які Захід не хоче йти. Але на обмеженому театрі військових дій, який Росії важко забезпечити, куди складно перекидати війська, вона програє з тріском протягом 45 хвилин. Росіяни це чудово знають, тому не відсвічують, тому ніхто нічого не збиває. І Захід точно знав, що ніякої реакції не буде, інакше не піднімав би літаки в першій хвилі.

Олексій Арестович в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Адже спочатку з боку РФ були заяви, мовляв, якщо ми побачимо ваші ракети, вони моментально будуть збиті.

- Так, це все були казки віденського лісу. По ним би завдали удару відразу. Військовий course of action (порядок дій) на Заході передбачає, що літаки в першій хвилі не літають. Йде удар крилатими ракетами по ППО, засобам радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби. Усе це в Сирії забезпечують росіяни. Якщо б Захід діяв за військовим протоколом, він би вибив спочатку росіян, потім підняв літаки і бив би по сирійським об'єктам. Те, що вони відразу підняли літаки, означає, що вони точно знали, що росіяни не будуть протидіяти, і мали як формальне, так і неформальне підтвердження, бачили, що російські засоби ППО не працюють, там всі сидять по бункерах і не відсвічують. Що зайвий раз показало справжні перспективи Путіна в серйозному прямому військовому протистоянні з Заходом.

- Ситуація в Сирії впливає безпосередньо на поведінку росіян в Україні?

- Ні. Ці конфлікти пов'язані, але незалежні при цьому, що найцікавіше. Але вони не пов'язані так, що успіхи або провали на сирійському театрі прямо позначаються на українському. Це не так.

- Є думка, мовляв, якщо Росія програє західній коаліції в Сирії, то вона піде на компроміси або навіть відступ на Донбасі?

- Є й інша думка, що Росія посилить вплив і буде відіграватися на Україні. Бачите, це прогностика на рівні "або так, або так". Або зустрінемо рожевого бегемота, або не зустрінемо. Це означає, що ми – я маю на увазі всю експертну спільноту – не можемо прорахувати точні зв'язки між сирійським і українським театром. Я знаю, що вони є, хоча б на рівні людей, тому що дуже багато людей з Донбасу воює в Сирії, катається у відрядження. Як кадрові російські військові, так і найманці. Тобто ці конфлікти так чи інакше пов'язані. Але це не той зв'язок, щоб зміни не одразу позначалися тут. Це не лінійні і дуже опосередковані речі, що залежать від факторів, які насилу обраховуються. Тому ми можемо констатувати, що залежність дуже слабка.