Вбивство Катерини Гандзюк в суспільстві викликало хвилю гніву і критики влади. Знову на порядку денному опинилося головне питання: чому в постмайданній Україні можливий напад і вбивство активістів. Такі історії відкидають нашу країну в 90-і роки і шокують суспільство. Активісти ж вимагають негайного справедливого розслідування. Про гучні напади і вбивства говорять на всіх телеканалах країни. До певного часу. Потім в якийсь момент про них забувають і переключаються на соціально-політичні питання. Теж саме спостерігається і з розслідуваннями: їх відкладають все далі в ящик. Чому так відбувається, і чи можливо це подолати, розбирався "Апостроф".
Активістів вбивають тихо
Юрист Ірина Ноздровська зникла 29 грудня 2017 року. Після тривалих пошуків у новорічне свято її тіло знайшли в річці у Вишгородському районі Києві. Експертиза показала: жінка померла в результаті завданих їй множинних колото-різаних ран. Це вбивство стало неприємною звісткою для багатьох громадян. Громадські працівники почали коментувати те, що трапилося, закликаючи правоохоронні органи до негайного розслідування. У силовиків, у свою чергу, заявляли, що все зроблять за законом.
Вже 8 січня біля Нацполіції був перший підозрюваний у цій справі. Ним став Юрій Россошанський, батько Дмитра, який за два роки до цього на смерть збив сестру Ірини. За інформацією слідства, він нібито після сварки завдав Ноздровській удари ножем, а потім тіло скинув у річку. Його ДНК виявили на тілі вбитої. Пізніше генпрокурор Юрій Луценко заявив, що насправді слідство виявило не тільки ДНК Россашанского. Але більше інформації про тих, хто був співучасником цього страшного злочину, немає. Більш того, історія "вивітрилася" зі ЗМІ.
Акція у Києві з вимогою знайти вбивць Ірини Ноздровської, 2 січня 2018 року
На 23 листопада призначено чергове засідання суду у цьому вбивстві. Вирок вбивці не винесено, та й є багато запитань до самого слідства і обвинуваченого. Адвокати дочки Ноздровської Анастасії звинуватили слідство у відмові надати доступ до всіх матеріалів кримінальної справи. За цей рік інтерес до справи пропав у всіх - і у громадськості, і у політиків. Про розслідування вбивства говорити перестали.
Затихли розмови про декілька замахів на життя одеського активіста Сергія Стерненка. Тільки в травні цього року на нього нападали двічі - 1 травня в нього стріляли, а вже вночі з 24 на 25 травня - намагалися зарізати. У результаті Стерненку вдалося відбитися, при цьому він убив одного з нападників. У ЗМІ деякий час погомоніли, представники правоохоронних відомств заявили про розслідування - і знову тиша. Як і щодо інших аналогічних історій. В Одесі 5 червня двоє невідомих напали з ножем і поранили Віталія Устименка. Увечері 22 вересня в Одесі у дворі будинку стріляли в Олега Михайлика - громадського активіста, лідера одеського осередку партії "Сила Людей". Незважаючи на заяви місцевих активістів про можливу причетність до нападів мера Одеси Геннадія Труханова, всі ці історії потроху сходили нанівець.
Піар на вбивствах
Ці приклади свідчать і про те, як в українців з пам'яті поступово "вимиваються" резонансні злочини, скоєні проти громадських діячів. Причому якщо напади закінчувалися не вбивством активіста, а "лише" побиттям, з порядку денного вони зникали протягом лічених днів.
Вбивство херсонської активістки Катерини Гандзюк, яку облили кислотою, після чого вона через кілька місяців померла в столичній лікарні, теж поступово згасає, хоча, здавалося б, ця трагедія мала заново "перезапустити" в медіа-полі численні напади на активістів, що відбуваються з регулярною періодичністю. Суспільство в черговий раз вимагає від правоохоронних органів робити свою роботу, а не покривати винних.
Мітинг-реквієм за Катериною Гандзюк "Її вбили"
Утім, така вибухова активність пов'язана з втручанням в цю історію політиків. Їх можна зрозуміти: за свою "активність" політики отримують бонуси у вигляді впізнаваності в електорату, цитування в ЗМІ і залученість в процеси щодо подібних справ. До того ж будь-яка подібна діяльність створює видимість роботи політика. Зауважимо, що на місці політиків також можуть бути і представники громадських організацій, у яких є політичні амбіції.
Чи допомагає це досягти якогось результату постраждалим? Ні...
Метод Лінча
Навіть тимчасова слідча комісія Верховної Ради для проведення розслідування щодо нападів на Гандзюк та інших активістів, створена нещодавно, несе в собі піар-складову. Особливо з урахуванням того, що незабаром країна зануриться в підготовку до новорічних свят, думати про вбивство Гандзюк мало кому захочеться. І не під запис "Апострофу" у цьому зізналися кілька членів комісії.
"Все одно нікого не покарають", - не під запис говорить "Апострофу" один із депутатів-представників ТСК.
На законодавчому рівні серйозних повноважень комісії не передбачено. Вона несе в собі скоріше "шумовий" характер, дозволяючи зберігати інтерес до резонансних справ на політичному рівні. Депутати можуть спілкуватися зі свідками і підозрюваними. А потім результати своєї роботи вони зобов'язані представити в звіті. Але на слідство ці підсумки роботи ТСК не впливають, правоохоронні органи на свій розсуд вирішують, потрібні їм напрацювання комісії чи ні.
"Висновок комісії не буде розгромним. Це буде компромісне рішення, тому що більшість представників [в ТСК] буде від влади. Але в будь-якому випадку можна буде деяких персонажів потримати за горло", - раніше заявив в коментарі "Апострофу" нардеп Ігор Луценко від "Батьківщини".
Саме цього чекають ті, хто не зацікавлений у чесному розслідуванні нападів і вбивств, за якими можуть стояти люди зі зв'язками у вищих ешелонах влади.
"У них проста тактика: дочекатися, коли про справу забудуть, і робити те, що хочеш", - сказав "Апострофу" політолог Петро Олещук.
І так може відбуватися довго. Зараз у суспільства поступово формується думка, що відсутність розслідувань - цілком нормальна річ, і чекати чогось від нової поліції, недореформованої генпрокуратури, антикорупціонерів з НАБУ або САП немає ніякого сенсу.
До чого це може призвести? Є небезпека, що самосуди і лінчування без наявності ефективних правоохоронців стануть нормою і будуть сприйматися в суспільстві як ефективний метод боротьби з несправедливістю. У той же час без постійного тиску на правоохоронні органи з боку активістів і політиків вирішити дану проблему не вийде. "Поки не буде потужного ядра громадянського суспільства, яке буде постійно чинити тиск, нічого не зміниться", - упевнений Олещук.
