Громадська спілка "Творче патріотичне об’єднання "Музичний Батальйон" організувала концертну поїздку містами Донбаса, які розташовані поблизу лінії розмежування. Кореспондент "Апострофу" побував в цьому турне, яке було присвячене святкуванню Дня незалежності, та переконався, що настрої багатьох місцевих мешканців вельми далекі від проукраїнських....
Лисичанськ
Вітати українських військових їдуть Леся Рой та її гурт "Телері", артист Національного симфонічного оркестру та лідер гурту "Сонячна Машина" Орест Криса та народний артист України, лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа. Артистів везуть та супроводжують українські прикордонники. Проїхавши увесь день, близько восьмої вечора, музиканти добралися до Лисичанська.
Їх розселяють у будівлі прикордонного загону - у кімнатах відпочинку сауни. Подорожніх уже чекають різні сорти чаю, печиво, пізніше військові приносять піцу. Солдати зізнаються, що не топлять сауну, а перед самим приїздом музикантів комунальники взагалі відключали воду. Таке тут іноді трапляється. На дні басейну, заповненого водою – щільний шар іржавого осаду. На двох душових кабінках бракує шторок.
Вранці комунальники знову відключають воду. Військові – всі озброєні – супроводжують артистів до холу, де відбувається концерт. Актового залу немає – лише трибуна, невисока сцена, а на ній - зображення оздобленого калиною Герба України. Військові слухають стримано, по завершенню вручають артистам грамоту; Леся Рой – єдина жінка серед приїжджих отримала букет квітів.
23 серпня – на День прапора музиканти виступають також у Золотому та Новоохтирці.
На вулицях міст не видно державних синьо-жовтих прапорів, бігборди з привітаннями до Дня незалежності помітили лише на окраїні Сєвєродонецька. Натомість місцева громадська організація розвісила бігборди "Украина превыше всего" и "Україна понад усе". Подекуди видніються пошарпані, давно пофарбовані у синьо-жовтий колір зупинки, паркани і перила. Без святкового вбрання, міста під палючим сонцем справляють гнітюче враження.
Без святкового вбрання, міста під палючим сонцем справляють гнітюче враження
Золоте
У Золотому концерт відбувається у їдальні місцевої школі. Це світла будівля з новим євроремонтом і розкішним яблуневим садом на подвір'ї. Їй 83 роки і весь цей час вона була україномовною, розповідає заступник директора з виховної роботи Лариса Миколаївна.
"У нас тепер новий статус – ми виграли грант і стали опорним навчальним закладом - 14-а і 7-а золотівські школи, які знаходяться на "червоній лінії", відносяться до нас. Діти навчаються там, але за бажанням можуть перевестися до нас. Цього року такою можливістю скористалися 8 учнів. У нас тут набагато спокійніше, хоча 17 травня уламки були у нас у дворі. На щастя, нікого не поранило", - говорить жінка.
Читайте: Перше вересня на Донбасі: як виглядають школи-примари в Широкиному і Зайцевому
"Найважче було 2015-го. У школі немає сховища і коли починалися обстріли, всі стояли у фойє на першому поверсі та чекали. Комусь зателефонувати, аби машиною нас вивезли у безпечне місце, ми не могли – внаслідок вибухів перервало зв'язок", - пригадує Лариса Миколаївна.
Багато дітей спілкуються українською, носять вишиванки. Але дорослі злі на Україну, проклинають її, а старші школярі хоч і переказують те, що чують від батьків, але злості не виявляють.
Після концерту військові везуть артистів сфотографуватися біля патріотичного мурала у центрі міста – його намалював місцевий військовий.
Патріотичний мурал в центрі міста намальований місцевим військовим
"80% місцевих як послухаєш, то вуха в трубочку завертаються. Ну, хто би вже говорив! Здавалось би, ви самі на собі це відчули – але знову те ж саме! Люди з самого початку були так налаштовані. Вони між собою товаришують, спілкуються, і їм здається, що Росія тут справді не воює, що тут ополченці. А українцям кажуть - для чого ви сюди приїхали?", - розповідає жінка на вулиці у червоній кофті у чорний дрібний "горошок". Ім'я просить не називати.
"Про перемогу Володимира Зеленського не кажуть, що це класно. Немає такого, щоб за ним усі прямо помирали. В основному кажуть, що голосували проти Порошенка. Аби змінилося щось. Але є і прихильники Зеленського, мовляв, молодий, усі діла. Хочуть, щоб він війну закінчив", - завершує жінка.
Читайте: Тиша крізь гуркіт мін: що не так з планом Зеленського на Донбасі
Новоохтирка
"МузБат" вирушає до Новоохтирки. Там на святкування Дня прапора біля сільради збираються військові та місцеві. Під час виступу, дітям роздають жовто-сині прапорці. Гурт "Телері" традиційно запрошує дітей на сцену і дає можливість долучитися до виступу. На заключній пісні "Як ти підеш на війну", приспів якої ліг на мотив відомої бретонської пісні "Evchistr 'ta, Laou!" (також відома як "Waswollenwirtrinken?"), зал пританцьовує і розмахує прапорцями.
Наприкінці артистам вручають дерев'яну фігурку БТР-а.
"Я їздив, хотів вибрати сувенір. Нічого не знайшов. Уже поїхав, як внутрішній голос мені каже – повертайся", - розповідає артистам начальник штабу за вечерею.
Він зізнається, що є фанатом Лесі Рой, але минулого разу її виступу не застав. "Сьогодні мене не те що лизнула священна корова, вона на мене впала!" – сміється військовий. До ночі вони слухають пісні у виконанні Лесі, а наостанок дискутують із лідеркою гурту "Телері" про різницю між панками і хіпі. Під час бесіди військовий бере серветку, скручує із неї паперову трояндочку і дарує Лесі Рой.
"Коли у нас було командування, то дуже здивувалося, що у нас є серветки", - говорить начальник штабу.
Ранок розпочався з музики – допоки музиканти підкріпляються чаєм та хлібом із шоколадно-горіховою пастою, перед сільрадою місцеві святкують День незалежності. У тій же будівлі знаходиться пошта. На дверях відділення напис – "Місце підвищеної ймовірності ураження струмом".
Перед сільрадою місцеві святкують День незалежності
Хор жінок у народному вбранні знаходить час поспілкуватися перед виступом. Хвалять Василя Нечепу. "Такий голос! Така махіна! Без мікрофона може співати! Академіст!" – захоплюються жінки. Одна із них зізнається, що займається народними співами 35 років. Раніше було 22 чоловіки, тепер залишилося не більше 10 – повмирали, повиростали, повиїжджали – навперебій розповідають співачки. Молоді немає, а ті хто є або не вміють співати, або не хочуть. Адже хор збирається двічі на тиждень і йти треба в будь-яку погоду – по снігу, дощу й ожеледі. Репетирувати доводиться у приміщенні сільради, а виступати – на сходах на вулиці навіть у мороз.
"Глотку деремо, а потім хвораємо по місяцю. Але треба культуру хоч трохи підтримувати, бо зовсім вимремо", - каже одна із жінок.
"Коли в нас був клуб, то і діти ходили, і нас було багато. Клуб був найбільшим у районі, у нас була найбільша сцена. Як розвалився, ремонтувати ніхто не хоче", - бідкається одна із учасниць.
"А село в нас яке було! Бомба!" – говорить одна із хористок.
"Ми з Троїцького району, то у нас всі села вимерли", - доповнює інша.
На сцену виходить сільський голова Лаптєв Іван Кіндратович – сивий чоловік літнього віку. Виступає російською. Оголошує, що на наступний рік клуб будуть ремонтувати – гроші на це виділять область, район і сільрада.
"Такий сонячний день. Але на жаль, війна продовжується. Хоча можу сперечатися хоч на літр коньяку, що наступного року вона закінчиться", - говорить він.
Після обнадійливих слів сільського голови лунає народна музика і виступає дитячий шумовий ансамбль.
Муратове
Тим часом "МузБат" вирушає до Муратового. Дорога пролягає через розкішні соснові і мішані ліси, які так і кличуть прогулятися. Але цього робити не можна – там стоять "розтяжки". "Сказати, що територія повністю розмінована, ніколи не можна", - говорить сапер, який супроводжує артистів. Розповідає, що коли сам мінує, то часто робить "розтяжку" із сюрпризом: під кілочок можна встановити протипіхотну міну, ще одну гранату, прив'язати до кілочка міну від міномета.
"У світі нема такої речі, якої не можна замінувати. Я можу замінувати все – від персня до літака. Є зараз такі детонатори, що їх видно лише під мікроскопом. Береш золоту печатку – пластид і такий собі міні-детонатор. Він спрацьовує дистанційно. Але таке мінування не є ефективним – хіба що пальця відірве або на крайній випадок руку", - каже військовий.
У степу за лісом простягається озеро із посохлими покрученими, наче у фільмах жахів, деревами. У небі кружляє біла чапля.
"Близько 80% тут – "Путін, прийди!" Важко з ними боротися. Але діти тут – патріоти до мозку кісток. Школа виховує. Аби ще батьки допомагали",– розповідає жінка біля сільради у Муратовому. На свято вона прийшла у білій сорочці із вишитими великими яскравими квітами на грудях. У Муратовому мешкає близько 400 людей, ще 200 – у сусідньому селі. Але на концерти люди не ходять. "Коли запрошуєш, кажуть – ми коли будемо на городі працювати, послухаємо, нам чути", - бідкається жінка.
На концерти люди не ходять
Тим часом до сільради стягується народ. Першими приходять військові, купують морозиво та газовані напої у лавці, яка розташована у тій же будівлі, що й сільрада. Жінка з непривітним обличчям та нафарбованими бровами сухо відповідає на їхні питання. В асортименті – крупи, консерви, м'ясні вироби, місцеве печиво і фасований трикутниками вафельний торт зі збираним молоком. До слова, плитка чорного шоколаду "Рошен" коштує близько 32 грн – у київських супермаркетах її ціна - близько 24 грн. Також лавка продає футболки, побутову хімію й алкоголь.
В числі найперших цивільних приходить літня жінка у синьому смугастому халаті та рожевій кофті під ним. Вона терпляче чекає на виступ на сонці.
Наприкінці виступу місцевий художній керівник Василь говорить, що теж може заспівати. Разом з гуртом "Телері" та Орестом Крисою вони виконують "Червону руту". Зал аплодує.
"Що, мало людей прийшло на концерт? Та тут сепарні повно. Аби влаштували 2014-го комендантську годину, то може зараз би ситуація була б кращою", - говорить артистами один із військових, допомагаючи повантажити речі в багажник автомобіля.
Читайте: Стріляють у все, що рухається: як бойовики лякають жителів Донбасу
В район Нижнього артистів везуть двома автомобілями, один із яких – військова "швидка". Авто доволі нове, вздовж лівого борту у прозорих пакетах висять засоби першої допомоги. Представник "МузБату" Ярослав Гулій дискутує з його водієм про значення української культури. Військовий скаржиться, що на радіо крутять лише російську "попсу", на телебаченні – лише російські телеканали.
Військовий скаржиться, що по радіо крутять тільки російську "попсу", а по телебаченню - тільки російські телеканали
"Бо це теж частина російської війни, спосіб затягнути у "руській мір". І вони вбухують у це величезні кошти. А Україна таких коштів не має", - пояснює Ярослав і обіцяє передати військовим диски з українськими піснями. "За це й воюємо", - каже активіст.
"За що ми воюємо, спитайте краще у нашого президента (у голосі звучать нотки чи то роздратування, чи то презирства). Що це за війна, що аби вистрілити у ціль, треба питати дозволу у Києва. Поки дозвіл отримав, та ціль уже втекла!",- обурюється військовий.
Аби доїхати до військової бази, треба перебратися через Сіверський Донець переправою "Грязеві ворота" (за аналогією до "Грозових воріт" – фільму про бої в Чечні).
Інша "точка" під Нижнім – останній пункт волонтерської мандрівки - мало чим відрізняється від попередньої. На вечерю до Дня незалежності дають кашу, копчене м'ясо, картопляне пюре і салат із м'ясом. На стіні у їдальні висять дитячі малюнки. Під стелею на сволоках юрмляться ластівки – поруч на вулиці у них гнізда.
З-під Нижнього артистів везуть переправою "Високий замок" – так її назвали, бо поруч стояли десантники зі Львова.
"Назад будемо повертатися через Новоохтирку?" – питають артисти із у водія.
"А що, ми там щось забули?", - жартує Ярослав Гулій.
"Я забув. Рушник, - відповідає Орест Криса. – Я взагалі під час кожної поїздки щось залишаю на Донбасі. Наче монетку у фонтані, щоб повернутися. Одного разу забув контейнер на блокпосту. А там якраз стояв "Беркут". Я на зворотній дорозі забігаю на блокпост, швидко порпаюся, шукаючи контейнер. Питають мене – ти хто. Я кажу – "я за судочком". Можете уявити, якими очима вони на мене дивилися. Ну а що – я з ним уже 10 років їжджу. Він лопнув, я вже не вожу в ньому їжу, але все рівно не викидаю", - усміхається артист. Інші учасники поїздки вибухають реготом.
