У п'ятницю, 29 травня, в школах завершився навчальний рік, останні місяці якого, внаслідок карантину, пройшли в режимі віддаленого навчання. Але Міносвіти, схоже, так полюбили дистанційне навчання, що планують продовжити таку практику і в новому навчальному році. За словами в.о. міністра освіти Любомири Мандзій, з вересня технології дистанційного навчання будуть використовуватися у школах набагато ширше. Тим часом більшість дітей та їхніх батьків, які зіткнулися з дистанційним навчанням по-українськи, виявилися розчаровані якістю такої освіти. Чи потрібна українським дітям школа на дому, розбирався "Апостроф".
Проблеми онлайну
З одного боку, в МОН ніхто не говорить, що вся середня освіта з вересня перейде в онлайн: класно-урочна система збережеться. З іншого боку, за прогнозами епідеміологів, восени весь світ чекає друга хвиля захворюваності, а це значить, що жорсткий карантин має всі шанси повернутися, а разом із ним - і онлайн-освіта.
"В умовах пандемії ми будемо змушені інакше вибудовувати зміст освітньої діяльності, в цьому у мене немає ніяких сумнівів. Життя змусить. Але до цього потрібно готуватися", - говорить "Апострофу" екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук.
Та й в профільному парламентському комітеті впевнені, що українській школі доведеться помінятися.
"Як раніше вже, напевно, не буде. Ми йдемо до змішаного типу освіти: коли частина навчального процесу буде переходити в онлайн-режим", - зазначав глава комітету, нардеп від "Слуги народу" Сергій Бабак.
Однак той формат віддаленого навчання, який практикувався в українських школах цієї весни, багатьох дітей та їхніх батьків не влаштовує, а тому, його камбеку мало хто хоче.
"Ми проводили опитування серед батьків, і виявили три блоки проблем: проблеми змісту дистанційного навчання, психоемоційні проблеми, адже далеко не всі діти й вчителі готові працювати в таких умовах, і є дуже складні технічні проблеми, які включають в себе якісний інтернет і забезпечення технічним обладнанням", - пояснює "Апострофу" освітній омбудсмен Сергій Горбачов.
Технічні проблеми. Наріжний камінь дистанційного навчання - доступ до інтернету, адже якщо його немає, то немає й онлайн-освіти. Відповідно до недавнього дослідження громадської організації "Про.Світ" близько 1% українських вчителів не мають вдома інтернету. Взагалі ніякого. Ще 5,5% можуть користуватися тільки мобільним інтернетом, який далеко не завжди забезпечує стабільну якість з'єднання. За великим рахунком, стандарт мобільного інтернету 4G допоміг би вирішити проблеми зі зв'язком, але, за словами президента Володимира Зеленського, який на початку травня зустрічався з представниками операторів, у країні залишається майже 6 тисяч населених пунктів, де зв'язку немає.
Село в Карпатах
Але мало мати один тільки інтернет. Потрібен ще й девайс, з якого можна вийти в мережу. А за даними дослідження "Про.Світ", у населених пунктах, де проживає від тисячі до двох тисяч осіб, у 23% вчителів взагалі немає в персональному доступі гаджета, через який вони могли б вийти в мережу. Немає його і у дітей.
"Це питання зростання економіки й банальної можливості купити техніку, - коментує ситуацію "Апострофу" експерт напряму "Освіта" "Українського інституту майбутнього" Микола Скиба. - Але тут також свою роль може зіграти держава, стимулюючи національного виробника, який випустить на ринок, наприклад, відносно дешеві планшети. Я спілкувався з виробниками, і вони готові це робити, але хочуть бачити можливості для себе, починаючи хоча б із прозорих тендерів".
Проблеми змісту. Це друга головна трудність на шляху впровадження дистанційного навчання.
"Те, що у нас було, це не було дистанційною освітою. Це було офлайн-навчання, в якому переважало не саме навчання, а надання учням завдань для виконання та їх перевірка, - каже Ігор Лікарчук. - Дистанційна освіта передбачає наявність спеціального навчального контенту, електронних навчальних посібників - не електронний варіант друкованого підручника, а саме електронний підручник як принципово новий підручник для нашої системи освіти, специфічні технологічні засоби донесення матеріалу. Системно у нас цього немає".
Крім того, у країні досі немає і єдиної системи віддаленого навчання. Хтось користується месенджерами, хтось - електронною поштою, хтось - сервісами відеоконференцій. З ідеєю створення "Національної освітньої електронної платформи", де, наприклад, були б зібрані всі електронні підручники та методичні матеріали в МОНі носяться вже другий рік, але досі її так і не реалізували.
Але й не варто забувати, що далеко не всі шкільні предмети можна перевести в дистанційний формат, наприклад, трудове навчання. Цю дисципліну, звичайно, намагалися викладати в умовах карантину, але домашні завдання, здебільшого, доводилося виконувати самим батькам.
За словами Миколи Скиби, необхідно переглянути і модель управління освітнім процесом.
"Є державний стандарт певного рівня освіти і типова навчальна програма. На основі цієї програми можуть розроблятися підручники, але школам надана свобода: вони можуть розробити свою авторську програму, що відрізняється від типової, але вона повинна бути затверджена через державну службу якості освіти. Однак це бюрократично складна процедура, не всі на це підуть. А в онлайн-освіті якраз і потрібно відходити від моделі типової програми до моделі індивідуальних освітніх траєкторій. Це полегшить життя всім", - резюмував Скиба.
Психоемоційні проблеми. Це ще один важливий аспект дистанційки, який включає в себе цілу купу труднощів: не всі учні виходять на зв'язок і беруть участь в онлайн-уроках, зібрати дітей в один час біля моніторів нереально. Значну частину часу вчителям доводиться витрачати на комунікацію з батьками, інакше дитина не почне навчання.
У такому форматі багато вчителів відчувають себе некомфортно, але інакше і бути не могло. По-перше, до такого повороту життя і всілякі районо їх не готували.
"Професійний стандарт сьогоднішнього вчителя передбачає вчителя урокодавця. Так і враховується його робота: за кількістю проведених годин із класом. І за це вчителю сплачується заробітна плата. Але змішана система передбачає зовсім іншу роль вчителя: тьютора, модератора, репетитора, наставника, а не урокодавця. Наскільки наші вчителі готові бути такими педагогами? Їх ніхто ніколи цьому не вчив, жоден педагогічний університет", - зазначає Лікарчук.
По-друге, великі питання до нормування праці вчителя на дистанційці.
"Одна справа, коли ти проводиш урок у класі, де сидить 30-35 учнів. І зовсім інша справа, коли в режимі дистанційної освіти тобі потрібно працювати з кожним із 35 учнів, і, можливо, неодноразово протягом дня", - додав Ігор Лікарчук.
Незадоволені залишаються і батьки. У багатьох сім'ях дітей просто немає з ким залишити вдома (батьки на роботі). Крім того, деякі вчителі не проводять онлайн-уроки, обмежуючись списком домашніх завдань, тому нові теми своїм чадам доводиться пояснювати самостійно.
"Я не маю нічого проти, я буду вчити своїх дітей сама. Але якщо держава надасть мені відпустку і буде платити мені мою середню зарплату. Те, що зараз, - це не дистанційне навчання. Це перекладання роботи вчителів на батьківські плечі", - скаржиться в соцмережах користувач Лілія Андрющенко.
"Я мати трьох дітей і мені потрібно працювати, щоб забезпечити їх благополуччя. І я не зможу бути і вдома, і на роботі одночасно", - додає Олеся Заболотна.
Перспективи
Сама ідея дистанційної освіти "здорової людини" - світовий тренд, який, за словами експертів, опитаних "Апострофом", буде тільки наростати.
"Сьогодні кращі університети світу пропонують дистанційні курси, - запевняє Лікарчук. - Це більш ефективна форма організації навчального процесу, але для тих, хто хоче отримати знання, а не для тих, для кого школа - просто місце тимчасового перебування. У основі системи дистанційної освіти лежить принцип "я хочу отримати знання", а не "я повинен відвідувати школу".
В Україні ж вийшла онлайн-освіта "курця". Чи знають в Міносвіти про ці проблеми? Очевидно, що знають і дуже добре.
"Ми давно говоримо про дистанційне навчання, але поки не припекло, цим особливо ніхто не опікувався. Зараз ця проблема вийшла на перший план, її потрібно вирішувати, але я впевнений, що перспективи є", - зазначає Сергій Горбачов.
Уже припекло, і припікати ще сильніше буде в найближчі три місяці, якщо в Міносвіти всерйоз задумали впровадити з вересня елементи дистанційки. Однак, за словами самих вчителів, зараз (а потрібно було ще вчора), проблеми онлайн-навчання ніким не вирішуються.
"Усе поки лише на рівні припущень і теорій, - говорить "Апострофу" вчителька із Мелітополя Юлія Сидорина. - Ми нічого не знаємо, і міністерство конкретних даних нам не дає. Все дуже розмито. Будуть дивитися по ситуації. Ближче до вересня вже буде зрозуміло, може, в серпні. 11-й клас у цьому році випускається майже 1 серпня, тому ніхто нічого не знає".
