Сьогодні, 14 червня, виповнюється 6 років зі дня катастрофи українського військово-транспортного літака Іл-76МД над Луганськом. Транспортник був збитий ракетами, запущеними за допомогою переносного зенітного ракетного комплексу (ПЗРК). Відповідальність за теракт взяли на себе представники незаконної ЛНР. В результаті трагедії загинули всі, хто перебував на борту 49 осіб - 40 бійців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. На той момент це були найбільші одночасні втрати, понесені ЗСУ, за всю її історію. Події шестирічної давнини, спеціально для "Апострофа", відновлює військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ.
У планах Генерального штабу ЗСУ, станом на початок червня 2014 року, Луганський аеропорт (ЛАП) займав дуже важливе місце. Передбачалося на його базі сформувати батальйонну-тактичну групу "Славутич" чисельністю близько 600 осіб з танками та артилерією, яку планувалося використати як в блокуванні Луганська (який, через ймовірну велику кількість втрат серед цивільних, збиралися брати лише змором), так і в блокуванні основних комунікацій противника (не секрет, що постачання для всіх незаконних збройних формувань тоді здійснювалося з території Російської Федерації).
Читайте також: Батіг та "Пряник": як українські бійці звільняли Маріуполь
Оскільки по землі всі дороги до аеропорту були перекриті, то основне навантаження по накопиченню військ і засобів, а також щодо вирішення питання матеріально-технічного забезпечення угруповання безпосередньо в ЛАП покладалося на транспортну авіацію. Довжина злітно-посадкової смуги дозволяла, а тому сюди вже з кінця квітня постійно почали літати Іл-76. Причому найбільша напруга припала на початок червня. Всього, за неповними даними, екіпажі військово-транспортної авіації виконали, щонайменше, 27 вильотів на Луганськ (причому в цю цифру входять рейси як Іл-76, так і Ан-26).
Збитий НВФ Іл-76 Повітряних Сил України (бортовий № 76777)
Після того як з агентурних джерел з'явилися відомості про те, що в розпорядженні бандформувань можуть бути, щонайменше, маловисотні ПЗРК, були виконані певні заходи безпеки - особливо при посадці та зльоті, коли літак є найбільш вразливим. Наприклад, польоти перенесли на вечірній та нічний періоди доби, а посадку виконували або взагалі без посадкових вогнів, або включали їх перед самою землею.
Зазначимо, що посадкові напрямки при посадці на Луганський аеродром нашими військовими із землі не контролювалися, а тому шанс бути збитими у льотчиків, хоча й мінімальний, але все-таки був. І не лише за допомогою ракет. Так, в документах відображені, як мінімум, два факти (5 і 7 червня) обстрілів з землі зі стрілецької зброї. Після чого в двох секторах - з боку Луганська та Лутугина - заходження на посадку було категорично заборонено.
Доволі рядовим мав би стати й виліт в ніч на 14 червня. Для вильоту були підготовлені три "борти", які буквально за добу до цього вже виконали аналогічний рейс за маршрутом Мелітополь - Луганськ - Кульбакіно. Командирами кораблів були полковники Дмитро Мимриков (командир 25-ї бригади транспортної авіації), Олександр Пасіченко (на той момент людина, яка курувала всю військово-транспортну авіацію) і майор Олександр Білий (заступник командира бригади).
Екіпаж, який загинув у теракті 14 червня 2014 року
Всі три командира екіпажу мали багату льотну біографію, колосальний досвід польотів як в Україні, так і на міжнародних авіаційних трасах.
Вранці, 13 червня, троє Іл-76 перелетіли на цивільний аеродром Дніпропетровськ, де прийняли роту 25-ї окремої повітряної-десантної бригади з технікою. На кожен літак приходилося по 3 БМД та по 40 бійців. Це не рахуючи припасів для гарнізону Луганського аеропорту.
За вже відпрацьованою методикою вилітали дуже пізно - близько 23:00 - для того, щоб вночі швидко розвантажитися та піти.
Перший літак (КПС - Мимриков) вдало приземлився та почалося розвантаження.
Другий літак, виконавши стандартні протизенітні маневри, став на глісаду, наближаючись до аеропорту. У цей момент (00:51 14 червня) по Іл-76МД, який знаходився на висоті 200 метрів, з землі було проведено подвійний пуск ПЗРК "Ігла". Вважається, що обидві ракети влучили в ціль, бо "транспортник" фактично вибухнув в повітрі, а його уламки впали в районі села Красне - в
Локалізація місця катастрофи
Після аналізу численних інтерв'ю та доступних матеріалів розслідування, можна стверджувати, що по збитому Іл-76 відпрацював розрахунок великокаліберного кулемета або ЗУ-23-2, встановленого на ГАЗ-66.
Мимриков зміг вийти на зв'язок та скасувати посадку третього літака, після чого той розвернувся та пішов на аеродром Мелітополь. Пізніше, командир екіпажу третього "борту" Олександр Пасіченко (позивний "Інспектор") розповів автору цих рядків наступне: "Я бачив в створі ЗПС (злітно-посадкової смуги) - грибок, немов невеликий ядерний вибух. І вдруге - детонація гасу... Я викликаю: "Москвич", "Алея", а в ефірі тиша, а потім, коли я вже ближче підійшов, пролунав такий крик в ефірі: "Інспектор йди звідси, Саня загинув". Я - двигуни на злітний режим та почав розвертатися. При цьому, в будь-який момент ми чекали ракету з землі.
Подивився по вазі, якщо в один двигун зайде, то я на трьох витягую. Головне - загасити, якщо що. Розвернулися та й пішли. Спочатку хотів на Дніпро, а коли пройшов донецьку зону, вирішив йти на свою базу - "Сосновий". Прийшов на Мелітополь. Зарулив на стоянку, борттехніки підбігають - "А коли "три сімки" буде?", А мій борттехнік - "Ніколи вже не буде".
В результаті терористичного акту загинули 49 військовослужбовців, з них 9 членів екіпажу та 40 десантників зі складу 25-ї окремої повітряної-десантної бригади.
Мародери на місці падіння Іл-76
Наступного дня тодішній лідер незаконної ЛНР Валерій Болотов підтвердив, що літак був збитий його підлеглими, взявши таким чином відповідальність за теракт на себе.
Вже вранці на місце падіння Іл-76 вирушила група бійців 80-ї аеромобільної бригади, яка тримала оборону в аеропорту. Однак на той час бойовики вже встигли побувати на місці катастрофи. Трохи пізніше місцеві жителі-патріоти, які допомагали армії, виявили місце, звідки були зроблені пуски.
Лише через кілька днів наше командування через "Червоний Хрест" домовилося з лідерами бойовиків про вивезення загиблих десантників в обмін на можливість зібрати трупи сепаратистів на околицях Луганського аеропорту.
Тим часом, той Іл-76, який сів першим, підвели ближче до будівель аеропорту, оточили всією наявної технікою, аби захистити від уламків, якщо по аеродрому буде завдано артилерійського удару.
З радіоперехоплення стало ясно, що за знищення літака бойовикам пообіцяли грошову нагороду, були виділені спеціальні групи спостерігачів, який вдень та вночі очікували зльоту Іл-76, а також організовано цілодобове чергування розрахунків ПЗРК.
"Транспортник" тиждень простояв в ЛАП, причому кожного дня о 21:30 проводилася газовка (перевірка працездатності) двигунів, щоб спостерігачі бойовиків звикли до цієї процедури. В один з днів, скориставшись сильним дощем, екіпаж Мимрикова зміг злетіти та піти на аеродром в Мелітополь.
Зрозуміло, що після такої досить чутливої втрати та суспільного резонансу, ні про яке продовження польотів в Луганський аеропорт мови не йшло. Фактично постачання гарнізону "зависло в повітрі", що вкрай негативно позначилося на загальній обстановці на луганському напрямку.
Стіна пам'яті загиблих десантників, м.Кривий Ріг
Ця історія отримала продовження. У жовтні 2017 року голова СБУ Василь Грицак на своєму брифінгу заявив, що до збиття Іл-76 мають відношення бойовики з російської приватної військової компанії "Вагнер". Були названі прізвища росіян, які безпосередньо здійснили пуски ракет. Це Олександр Гураль (
14 червня 2019 року СБУ повідомило про те, що вдалося також встановити безпосередню причетність до теракту генерал-майора ЗС РФ Євгена Нікіфорова. За даними розслідування, саме він віддав наказ на знищення військово-транспортного літака Іл-76 Дмитру Уткіну - командиру ПВК "Вагнер".
Крім того, 18 листопада 2014 року була висунута підозра генерал-майору ЗСУ Віктору Назарову в службовій недбалості, яка призвела до знищення Іл-76. 25-го числа він був заарештований і Печерський суд обрав йому запобіжний захід у вигляді утримання під вартою з можливістю внесення застави. Через два дні необхідна сума (97 тисяч гривень) була зібрана, і Назарова звільнили з-під арешту. При цьому генерал своєї провини не визнав.
27 березня 2017 року суд в Павлограді засудив генерал-майора Віктора Назарова на 7 років позбавлення волі. Однак незабаром почався розгляд апеляційної скарги, при цьому, аж до травня 2019 року, Назаров продовжував обіймати колишню посаду - першого заступника начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС України - і був відсторонений лише після призначення нового начальника Генштабу ЗСУ Руслана Хомчака. А незабаром і звільнений в запас зі збройних сил за власним бажанням.
