Тарас Костанчук, український політик, громадський діяч, керівник ГО учасників бойових дій "Сармат" та відомий командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас" знову повертається у велику політику. Що спонукало його ще раз відкрито стати на захист країни він розповів в інтерв'ю нашому виданню.
- Після прем’єри фільму "Іловайськ", де ви зіграли головну роль і самого себе - командира штурмової групи "Донбасу", ви на рік зникли з інформаційного простору. Повернулися навесні, 24 дні відголодувавши під Офісом президента. Це був протест проти того, що ймовірних вбивць вашого побратима Віталія Олешко, позивний "Сармат", випустили із СІЗО під домашній арешт…
- Я насправді не хотів повертатися в активний політичний процес, однак, дивлячись на те, що у нас відбувається в державі – просто не можу сидіти осторонь. Почну із "Сармата", він же Віталій Олешко. Віталій очолював нашу організацію ГО учасників бойових дій "Справедливість" у Запорізькій області. Востаннє я бачився з ним за пару тижні до вбивства. В нього навіть були плани піти на вибори у парламент, щоб не дати шансів пройти тодішньому місцевому політику від "Волі народу" Олександру Пономарьову. І тут, через 2 тижні його застрелили.
Пройшло два роки судових процесів і в травні звинувачуваних у його вбивстві суд перед оголошенням вироку, відпускає під домашній арешт. З'являється інформація, що пробують "відмазати" організаторів вбивства, бо ж вони можуть вивести на замовника або замовників. А слідство досі не знає, хто це, а значить не знає і справжніх мотивів. До речі, вбивство "Сармата" і напад на активістку Катю Гандзюк сталися в один день – 31 липня. Зранку кислотою облили Катю, а через дві години у Бердянську застрелили "Сармата". Я впевнений, що це все не випадково.
- Думаєте, хтось навмисно хотів посіяти хаос?
- Вважаю, що тодішній ряд замахів на українських громадських активістів пішов із Росії, а виконавцями стали високопоставлені "ватні" політики в Україні, напряму пов'язані з Москвою. Це мало на меті сколихнути південь України і таке враження, що їх підганяли, аби вбивства активістів сталися в один час. Я не вірю, що це співпадіння. Так само не вірю, що Магнер сам захотів прибрати Катю Гандзюк, а той самий Пономарьов чи навіть Валентинов (Сергій Валентинов, політик, - ред.) – "Сармата". На чорта їм вбивати фігур, яких в регіоні знають всі? Нонсенс! А от якщо їм сказали ті, кому вони не могли відмовити - це вже інше.
- Щоб надати розголосу справі, та ще й в жорсткий карантин в Україні, ви пішли на безпрецедентний крок – безстрокове голодування…
- Так, це була практично безпрецедентна акція в тому плані, що влада пішла на наші вимоги. Фактично ми загнали її в глухий кут. Коли я почув, що цих вбивць через епідемію коронавірусу відправили під домашній арешт, в мене були два варіанти: або перестріляти тих суддів разом з вбивцями, або йти в голод. Погодьтеся, у суду був дивний аргумент. Часто людей або до останнього тримають у СІЗО, або ж луплять такі застави, що просто неможливо вийти.
Ми вирішили почати голодування, і якби хтось із нас, ветеранів війни на Донбасі, помер під стінами Офісу президента, владі би цього не пробачили. Тим більше, ми не прийшли просити землю, пільги, ще щось там, ми вийшли відстояти честь нашого побратима, вбивць якого відпустили на волю. У нас було дві вимоги – порушити кримінальну справу проти суддів і "закрити" назад підозрюваних, а всіх свідків вбивства взяти під охорону.
- До вас навіть виходив президент Зеленський. Якою була його реакція вже при зустрічі віч-на-віч?
- Він кілька разів підкреслив, що немає права втручатися в роботу суддів, але пообіцяв взяти під контроль цю справу. Створили робочу групу в Генпрокуратурі на чолі з керівником Головного управління з особливо тяжких злочинів. Розголос був чималий: бійці, які пройшли через війну, полон, зайшли в голодування і відмовляються вийти з нього, поки не вирішиться їхнє питання. Ми справді готові були стояти до кінця: смерть, так смерть. І хотів би я тоді подивитися на реакцію міжнародної спільноти, що в Україні помер "атовець", бо вбивць його побратима відпустили на волю.
Про нас активно почали говорити депутати із трибуни Верховної Ради, я поставив до відома 14 посольств. Вже на 20-ті дні голодування, хлопці, які мають проблеми із здоров’ям через поранення, почали втрачати свідомість. Тому Зеленський справді занепокоївся: кожну нараду закінчував із питанням "а що там по справі "Сармата?"
- Влада по-справжньому злякалися?
- Ще й як! На Банковій всі були в шоці. Боялися, що не дай Бог хтось помре, тоді люди з’їдуться з усієї України. А я відверто сказав в Генпрокуратурі, якщо вбивцям "Сармата" все зійде з рук, я візьму автомат і перестріляю цих суддів, а на мій захист вийде півмільйона людей і скаже: "Так їм і треба". Було відчутно, що у владі почали боятись.
Зрештою, на 24-й день ми вийшли із голоду, бо кожному свідку нарешті приставили охорону. Почались судові засідання, на яких тепер не з’являється жоден "тітушка", а доти їх автобусами звозили сюди. ДБР порушило кримінальну справу по факту незаконного рішення суддів. Акція продовжується, але ми припинили наше голодування, бо по суті, наші вимоги виконали. Після того чимало людей говорило, що ми поставили президента "на розтяжку". Він же розуміє, що ми праві, а з другого боку нічого не може зробити, бо не має права впливати на суддів. Йому треба бути і хорошим, і справедливим, і одночасно не отримати звинувачення у тиску на суддів або втручання в судову систему.
Думаю, до кінця серпня буде вирок. Має бути довічне ув’язнення. Принаймні стаття, по якій їх судять, передбачає таку санкцію. Це ж замовне вбивство групою осіб за попередньою змовою. Сподіваюсь, судді свій обов’язок виконають.
- У березні минулого року набула розголосу історія, пов’язана з вами і одним із кандидатів у президенти. Чим закінчилася та справа?
- Нагадаю, тоді Юрій Тимошенко, нардеп, якого Банкова відправила технічним кандидатом проти Юлії Тимошенко, хотів "зіскочити", і йому треба було повернути заставу - 2,5 мільйони гривень. Я зголосився допомогти. Але мене затримали. Явно спрацювала тодішня Адміністрація президента.
Справа була з самого початку і до кінця політично мотивованою, бо навіть статті, за якою її відкривали – про підкуп кандидата в президента – не існувало в природі. Вона була скасована ще в 2014 році. Мною була направлена скарга на заступника генпрокурора Трепака з проханням розглянути цю справу, бо складу злочину тут немає. Але потім Рябошапку і його заступників звільнили, і зараз скарга переадресована Ірині Венедіктовій.
Загалом, ця справа з самого початку знаходиться у підвішеному стані. Прогнозую, що слідство завершиться і її закриють.
- Ви – ветеран війни на Донбасі, яка триває досі. Тобто вже 6-й рік. Зараз діє чергове перемир’я. Думаєте, вдасться закінчити конфлікт до завершення каденції Зеленського?
- Мені це все із самого початку було підозрілим. Дивіться, спершу обміняли політв’язнів, яких Кремль називав політичними терористами. Віддали моряків, кораблі. Було зрозуміло, що Путін робить новообраному президенту Зеленському подачку для чогось. Далі виявилось, що в цьому всьому замішаній голова його Офісу Андрій Єрмак. Зеленський же людина для мирного життя, от він хоче, щоб в його країні все було добре, тільки як це зробити – він не знає. А тут Єрмак підсуєтився, мовляв, я знаю, в мене є план. В нього ж батько живе в Москві, і як кажуть, напряму пов’язаний в ГРУ РФ і ясно, що дружить з іншими російськими генералами. Я впевнений, що ці ідеї Москві підкинули ще на стадії виборів, коли перемога Зеленського була очевидна, і там цьому дуже зраділи. Віддавши Сенцова, моряків, кораблі, Путін став чекати крок у відповідь. І Зеленський, на фоні того, що хоче бути хорошим, доручив Єрмаку займатись Донбасом, бо він же ж показав свій результат із обміном.
Тарас Костанчук
І почалось: давайте відведемо наші війська. Протести, не вийшло. Далі хотіли зробити із "ЛДНР" суб’єктів для прямих перемовин. Знову не вийшло. А тепер взялися за перемир'я, підсунувши нам свою інтерпретацію у красивій обгортці.
- В чому ж ховається підступ?
- Якщо раніше про перемир’я домовлялись усно, то тепер ця домовленість зафіксована на папері. Окрім того, що не можна стріляти, літати, є пункт про те, що заборонено пересуватися у сірій зоні, куди фактично входить Дебальцеве. Але ж за Мінськими угодами, Дебальцеве частина України. Тому Росія, я впевнений, тепер говоритиме, так ви ж самі підписали цей документ: не пересуватися у зафіксованих сірих зонах. Це фактично означає, що Дебальцеве "їхнє" і це автоматично порушує Мінські домовленості. Тобто, вперше на папері зафіксували момент, який, фактично, може легітимізувати Дебальцеве як "територію "ЛДНР". Отак не одним так іншим, не одним, так третім – все одно ці перемовини стають ближчими до московської парадигми.
- Єрмак же в курсі?
- Звісно. Він якесь "тотальне зло" в команді Зеленського. От, кого не спитаєш про нього, відповідь приблизно однакова: "Та ну нафіг". Може, вони і не викликають його "на радіозв’язок", але всі впевнені, що Єрмак виконує план Кремля.
- Але ж він громадянин України, навіщо йому тут Росія?
- У владі опинилися недержавники, в їхній крові немає нічого проукраїнського. Єрмак – в цьому числі: він недержавник, який випадково став політиком. Так само, як і перша особа, і чимало міністрів з уряду. Тому хочеш-не хочеш, але треба знову повертатися в політику. На чолі країни – люди, які внутрішньо не є патріотами саме української держави. Я не кажу, що вони погані, чи свідомі вороги. От, вони люблять країну як країну, але що таке держава Україна – не розуміють. Так само як і не розуміють, як це так відстоювати державні інтереси. Не інтереси людей, які складають собою "середньостатистичного українця", якого має влаштувати рівний асфальт, а не його назва, тобто вулиця, названа на честь когось. От, у нас перша особа, яка чомусь думає, що головне, аби асфальт був рівним.
- На вашу думку, враховуючи умови, в яких нині опинилася країна – це може бути небезпечним фактором?
- Це меганебезпека. Навіть при Порошенку, який своєю жадібністю доводив до сказу, такого не було. Порошенко був державником, він розумів, що держава має бути сильною і не доводив до того, до чого зараз вся команда Зеленського. Чесно, в мене інколи таке враження, що він втомиться і просто "втече додому". Свідомо на зраду Зеленський не піде, але будь-яке його рішення може призвести до катастрофи. А держава не може бути слабкою.
От я антисистемник, завжди боровся із системою. Із дитинства ненавидів Союз, бо мене батько навчив, що це "дєрмо". Потім я ненавидів через заборону виїжджати за кордон, мене це дуже бісило. Але я розумію, що держава не може бути слабкою і її сила – в її інституціях. На чолі країни мають бути люди, які окрім професіоналізму, мають мати силу волі і бажання.
Не хочеться ще раз брати автомати, йти на Банкову і виганяти їх. Мені страшно, що я можупідняти людей змінити владу, бо проти нас ніхто не вийде. Авторитет ветеранів війни на Донбасі задавить всіх. Ми завжди будемо праві, бо ми готові померти за свої переконання, сміливіші, ми за Україну і за державу. А за Зеленського ніхто не вийде і проти добровольців ніхто із владних силовиків стріляти не стане. Вони ж розуміють, що ми не можемо прийти просто так. Якщо це вже сталося, якщо ми пішли на цей крок, це означає, що у країні щось не так.
- Ну, виходити на вулиці, та ще й зі зброєю, - це справді вже крайній метод.
-Я повністю свідомий, що до певного моменту цього точно робити не можна. Слід максимально пробувати робити все, аби цього не відбулось і не дати оцим дилетантам у владі, які потрапили туди випадково, довести ситуацію в країні до силового перехоплення у них влади. У нас є своя партія – Партія захисників України, ми йдемо на місцеві вибори і розглядаємо їх як трамплін до наступного "мирного захоплення влади".
От ми пішли в голод, щоб не стріляти, а тепер нам треба піти у владу, щоб не стріляти. Бо якщо хлопці знову будуть готовими померти за країну - це вже справді буде останній аргумент. У 2014-му ми взяли в руки зброю і пішли захищати країну. Тепер ми навпаки, ми йдемо у владу, щоб не брати у руки зброю.
В другій частині інтерв'ю, яке планується опублікувати найближчими днями, читайте про те, як Тарас Костанчук вже кілька років допомагає бійцям зі свого батальйону пристосуватися до мирного життя, влаштувати навіть особистий побут, які фільми про війну на Донбасі планує зняти в найближчий час та розкриє невідомі подробиці про свою участь у війні на Донбасі.
