Український народ вже неодноразово втрачав свою державність через внутрішні сутички та спроби поставити не на тих союзників. Те, що відбувається в нашій країні зараз, свідчить про те, що ми не робимо висновків з помилок минулого. Суворі уроки історії нагадує посол України в Хорватії та в Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках ОЛЕКСАНДР ЛЕВЧЕНКО.
Cто один рік тому в Одесі Українська Галицька Армія (УГА) підписала сепаратний мир із білогвардійським генералом Антоном Денікіним, який боровся проти Української Народної Республіки (УНР). Нагадаю, УГА була створена 01 листопада 1918 року на базі Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) та інших українських підрозділів Австро-Угорської армії, насамперед 2, 3 і 11-го куренів УСС Герцогства Буковини. Союз УГА з Денікіним виявився катастрофічним рішенням щодо реалізації всього проєкту відтворення Української національної держави. УНР не могла пробачити УГА домовленість із білогвардійцями, які знищували українську державність у центральних, східних і південних районах України, тоді як більшовики нападали з півночі. У лютому 1920 року УГА пішла ще на один безпрецедентний вчинок, сепаратно підписавши ще більш небезпечний договір про співпрацю з більшовиками, сподіваючись, що Червона Армія допоможе галичанам розбити поляків, які завоювали всю Західну Україну.
Після таких дій у розріз та проти політики УНР, її лідер Симон Петлюра приймає не менш безвідповідальне рішення — він домовляється про військовий союз із Юзефом Пілсудським у спільній боротьбі з червоною Москвою, пообіцявши Варшаві серйозну територіальну поступку: уся Західна Україна відходила Польщі, якщо та допоможе відновити територіальний суверенітет УНР, визнавши Українську державу.
Спільний похід поляків із петлюрівцями спочатку мав великий військовий успіх. 20 тис. польських вояків і 15 тис. бійців УНР у кінці квітня 1920 року перейшли Збруч і швидко захопили Житомир, Козятин, Бердичів. На південному напрямку в бік Одеси наступала дивізія УНР "Чорних запорожців". Від совітів вдалося звільнити велику частину України разом із Києвом (7 травня 1920 року), але Червона Армія, перегрупувавши свої сили й поповнивши їх людьми й технікою, почала потужний контрнаступ. Полки Семена Будьонного дійшли до Львова, а інші підрозділи Червоної Армії — до Вісли й були на підступах до Варшави, коли Польща, отримавши військове підкріплення від Антанти і провівши загальну мобілізацію, зуміла разом з українцями зупинити шалене просування більшовиків — відбулося так зване "диво над Віслою".
У битві під Варшавою, а також у боях на території Галичини, радянські війська були розбиті і відкинуті на десятки й навіть сотні кілометрів. У цій вирішальній сутичці брала участь армія УНР у складі кількох дивізій, яка зробила все, щоби зупинити просування комуністів до Центральної Європи. За рішенням Кремля, Червона Армія мала пробитися через Польщу до Німеччини для надання допомоги повсталим німецьким робітникам. Але цей план більшовизації Європи провалився завдяки самовідданості польських і українських солдатів. Однак під час проведення мирних переговорів у Ризі польська делегація погоджується з пропозицією совітів щодо поділу районів окупації України. Західна частина відходить Варшаві, а вся інша — Москві. Це підтвердив Ризький мирний договір 1921 року. Юзеф Пілсудський вибачився перед Симоном Петлюрою, але забезпечення польських інтересів було важливіше домовленостей з українцями. Поставлена Варшавою мета — встановлення контролю над Західною Україною була виконана.
УНР була здана на поталу більшовикам, а всі її підрозділи роззброєні й інтерновані. Ця ситуація дуже нагадувала польсько-російські домовленості 1686 року — так званий Вічний мир, підписаний між Московською державою й Річчю Посполитою в Москві. За цими домовленостями вся Лівобережна Україна, а також Київ і територія Запорізької Січі переходили під управління Москви, а Правобережна Україна залишалася в складі Речі Посполитої. Так у 1686 році було остаточно знищено Українську державу, засновану гетьманом Богданом Хмельницьким, а в 1921 році з політичної карти Європи зникає Українська держава, яка проіснувала менше трьох років. У 1686 році зникла Україна-Русь як Козацька держава, а в 1921 році пропала українська державність, носіями якої були УНР і ЗУНР. У 1686 році Гетьманську Україну поховали склоки й жадібність козацької еліти, де кожен ліз у гетьмани, і для досягнення своєї мети готовий був жертвувати українськими інтересами на догоду ненадійним союзникам — Москви, Варшави чи Стамбула, що призвело до Руїни. А в 1921 році короткозорість політики лідерів ЗУНР, які орієнтувалися спочатку на білогвардійців, а потім на більшовиків, й УНР, яка зробила ставку на Польщу, привела до ліквідації української державності. 14 травня 1923 року територія східної Галичини була офіційно передана Лігою Націй Польщі, за умови вирішення українського питання: надання українцям Польщі автономії. Але цього не сталося, крім того, Варшава сам регіон назвала східною Малопольщею. Чи потрібно дивуватися подальшій ескалації українсько-польських міжнаціональних відносин під час гітлерівської окупації й пізніше.
Лише через 70 років Україна відновила свою незалежність. Але багато фактів нинішньої політичної ситуації в Україні свідчать, що ми швидко забуваємо гіркі історичні уроки. Бажання деяких політиків в Україні захопити владу за всяку ціну нам усім уже дорого коштувало. Ми втратили практично без бою Крим, а це мало наслідком втрату частини території Донбасу. Для їх повернення будуть потрібні неймовірні внутрішні зусилля і згуртованість усього народу. А ігри на протистояння в суспільстві в процесі мирної реінтеграції тимчасово окупованих територій, є контрпродуктивними самі по собі й дуже небезпечні. Український народ заплатив високу ціну в 1686 і 1920 роках., втративши свою державність через пожадливість та дурні дій своїх політиків. Не забуваємо сьогодні важливих історичних уроків із нашого минулого.
