У сьому річницю початку російської окупації Криму "Апостроф" поговорив з екс-народним депутатом України, головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом ЧУБАРОВИМ про асиміляцію українців та кримських татар, перспективи "Кримської платформи", яку започаткував президент Володимир Зеленський, а також про те, що може змусити хазяїна Кремля Володимира Путіна піти з Криму.
- 23 лютого Україна скликала засідання Генасамблеї ООН з приводу річницю початку окупації Криму та війни на Донбасі. Однією із основних обговорюваних тем стала втрата ідентичності українських громадян і кримських татар на півострові. Хотілось би почати з питання – які зараз існують репресії проти кримських татар і українців?
- Це не вперше в резолюціях та виступах на міжнародних майданчиках, включаючи ООН, говорять про те, що Росія здійснює заходи для того, щоб знищити самосвідомість етнічних українців і кримських татар. Етнічність проявляється у цих людей у різний спосіб. І Росія робить усе, щоб ці люди не могли зберегти свою етнічну приналежність.
Почнімо з освіти. На весь Крим на 500 тисяч етнічних українців лише десь 245 діточок, які мають можливість навчаться українською мовою. Важливо наголосити, що це - у російськомовному оточенні. На півострові видається лише одне українське видання, яке є не чим іншим як "бойовим листком" створеної самими окупантами так званої української організації.
А що стосується кримських татар, то російська окупаційна влада, декларуючи наявність в Криму трьох державних мов – української, російської і кримськотатарської, насправді встановила монополію виключно російської мови. У жодному органу "державної" влади в тимчасово окупованому Криму ви не почуєте ані української, ані кримськотатарської мови. Така ж ситуація на підприємствах, організаціях тощо
Окупанти намагаються максимально знищити наявні у Криму пам'ятки історії та культури кримських татар. А те, що не можна прибрати, змінюють їх сутність. Це як було із так званою реставрацією Ханського палацу. Вони зняли автентичну черепицю і замість неї кладуть спеціальне покриття, яке виготовили в Іспанії і кажуть – так вона ж має кращий вигляд. Звісно, вона на вигляд гламурніша порівняно з оригінальною черепицею, якій декілька століть. Стару черепицю, правда, теж змінювали у ХІХ ст., коли прийшла Російська імперія. Але та черепиця була автентична – так звана "татарка", її виготовляли в Криму. Вони зняли спеціальні балки із кримського дубу, на якому тримався дах, і поставили замість них спеціальні залізно-бетонні стилізовані балки і сказали – ну воно ж міцніше, ніж дерево, його короїди не поїдять.
Тож кримчан максимально обмежують у доступі до того, що зберігає мовну і культурну ідентичність, колективну пам'ять. Але разом з тим окупанти намагаються заповнити Крим російськими маркерами, які ніколи не були притаманні для півострова, ніколи не були з ним пов'язані. Наприклад, вони вигадують і друкують якісь казки для дітей, перебріхують легенди, які століттями зберігалися у кримськотатарському фольклорі.
Крім того, зараз майже жоден фільм у Росії, незалежно від того, де і про що він знімається, не обходиться без згадки про Крим. Мені, як правило, надсилають ці відео. І, скажімо, якийсь детектив – і посеред розмови дружина чоловікові ні з того, ні з сього каже: "Когда мы поедем в Крым?", а потім знову переходять на інші теми. В іншому фільмі обговорюють якесь природне явище і чоловік каже: "Я был в том году в Крыму и я наблюдал что-то похожее".
Зрозуміло, що окупанти переповнюють півострів своїми громадянами – ми не маємо можливості аналізувати, чи це етнічні росіяни, чи представники інших російських етносів. Але головне, що ці люди не є ані кримськими татарами, ані етнічними українцями, і Крим "розмивається". Це взагалі підпадає під поняття міжнародного військового злочину – штучне демографічне й етнічне заміщення населення окупованих територій.
- Цього року до шкіл пішли діти, в тому числі і кримськотатарські, які народилися під час окупації. Як ми будемо боротися за їх уми – і ви за дітей вашого народу? Чи не боїтеся ви їх асиміляції в результаті такої політики?
- 24 лютого ми разом з Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин проводили "круглий стіл" в режимі онлайн. І одним із ключових було питання, що тривала окупація безпосередньо впливає на відчуття людей, на стан їхнього самоусвідомлення. Але проблема не лише в тому, що їм хтось дійсно промиває мізки, а й у тому, що кожного дня люди живуть реальним життям, у якому кожного дня їм треба робити якийсь вибір, ухвалювати якесь рішення. Треба ходити на роботу. Парубків окупанти насильно забирають в армію – там немає просто іншого виходу: або йдеш в армію, або в тюрму. Якщо батьки не хочуть відпускати дітей далеко від себе, вони вчаться у вузах, але їхні дипломи ніде, крім Росії не визнаються. В такому разі деякі з випускників будуть схильні звинуватити Україну: мовляв, це її витівки. Є дуже багато аспектів, які впливають на відчуття людей.
Цього тижня ми взяли участь у "круглому столі", який проводився за сприяння Фонду імені Конрада Аденауера, там були присутні європейські політики. Як ви знаєте, європейські партнери зазвичай хочуть нас ніби як заспокоїти і проводять паралель між окупацією Криму і окупацією радянською владою балтійських країн. Ну, по-перше, ми розуміємо, як вони звільнилися – коли Союз розпадався. А по-друге ми не маємо часу у 50 років, як балтійські країни. І під час цього "круглого столу" я сказав – ви маєте усвідомити, що для нас кожна година, кожен тиждень, кожен місяць є повільним знищенням кримськотатарського народу. Вони максимально розчиняють нас, а тих, хто не схиляє голови, не сприймає окупантів, намагаються витіснити за межі півострові. В українців і кримських татар на півострові немає і десяти років. Люди або будуть виїжджати, бо треба рятувати дітей від тієї ж армії, або будуть перетворюватися на тих зомбі, яких створює Москва.
- А скільки за сім років уже виїхало?
- Тут дуже важко сказати. Усі апелюють цифрами "більше, ніж 50 тисяч", дехто називає 55 тис. Кажуть, що половина з них – кримські татари.
- Вони селяться у Херсонській області?
- Не тільки. Так склалося, що місця компактного проживання – це Західна Україна, зокрема Львівська область, деяка частина у Вінницькій області, потім Київ і Київська область, Дніпро, Одеса і Херсонська область.
- Після приїзду президента Туреччини Реджепа Ердогана до України Мустафа Джемілєв говорив мені, що домовлено про будівництво певної кількості квартир для кримських татар. На якому етапі зараз все перебуває?
- Турецька сторона прийняла принципове рішення про будівництво 500 квартир для вимушених переселенців-кримських татар, які з причин небезпеки власному житті або життю своїх дітей, або з неможливості виконання професійної діяльності, як журналісти, були змушені покинути окупований Крим. Зрозуміло, серед тих, хто потребує житло, є кримські татари–учасники АТО.
Тож принципове рішення є, але не узгоджено до кінця місце побудови цього житла. Бо не узгоджені позиції влади і Меджлісу, який відстоює підходи вимушених переселенців. Влада бачить місцем будівництва основної кількості житла десь у Миколаєві та у Херсонської області. Але це не просто питання житла. Це питання робочих місць, навчання дітей. І найголовніше – ми не можемо зривати людей другий-третій раз із місць, де вони уже більш-менш інтегрувалися. І наша точка зору така – житло треба будувати там, де поселилася більшість цих переселенців. А не переселяти їх туди, де немає роботи й інших можливостей для розвитку.
- Чи є в Криму сили, які борються за його звільнення?
- У якому сенсі? По горах зі зброєю? Мені раніше про це часто запитували, мовляв у роки Другої світової були партизанські загони…
Слухайте, сучасний спротив російській окупації з боку місцевих жителів не може бути зі зброєю чи у вигляді прямих диверсій. Це просто неможливо за рівня сучасної техніки, засобів спостереження, пошукових можливостей. Треба розуміти, що Крим наскрізь "проглядається" і діяльність навіть невеликої групи людей відразу стає відомою.
Тож спротив може бути лише у мирний ненасильницький спосіб: не йти слугувати окупантам, не брати участь у їхніх мерзотних виборах, інших заходах. Не брати жодної участі у всіх проявах життя, якими укріплюються окупанти.
Але маємо розуміти, що в реальному житті все складніше. Скажімо, окупанти переобладнують лікарні, встановлюють нову техніку. Можна сказати, що це укріплює владу росіян. Але є лікарі високого рівня у Криму, і вони рятують людям життя. Тож працювати лікарем під час окупації – це, як кажуть, кошерно чи ні? Я думаю, що все, що пов'язане з обслуговуванням мирних людей, допустимо і потрібне. А те, що спрямоване на штучне деформування свідомості людей, спрямоване проти прав людей, в тому числі і гоніння за релігійною ознакою, безперечно є злочинством, що укріплює окупантів.
- Якраз до річниці окупації почалися обшуки у кримських татар. Як вважаєте, для чого це робиться?
- Обшуки не почалися, вони продовжуються. Просто бувають періоди, що здається, що все затихає. Але це не означає, що тиск і переслідування припиняються. Обшуки і арешти – це одна із помітних форм переслідування. Ніколи не припиняються ситуації, коли кримських татар не тягали б на допити та так звані "бесіди".
Наприклад, приходять до батьків школярів і тиснуть, аби ті приймали участь у тих ідеологічних заходах, які проводить школа. Тож переслідування не припиняється ніколи. А обшуки – це не лише репресії проти конкретних активістів та їх сімей, але й форма відвертого залякування всіх інших. Бо за логікою російських окупантів, чим більш залякані люди, тим більш спокійно вони мають себе поводити - не виходять на площі перед судами, не організовувати людей задля захисту своїх прав тощо.
Тож це спосіб примусити людей або змиритися, або покинути Крим.
- А відносно заарештованих – яка у вас є співпраця із Офісом президента Зеленського?
- Прямої співпраці немає. Коли до них звертаємося, у них завжди готова відповідь – "працюємо!". Системних контактів з цього питання останні півроку немає. Але всі розуміють, що всі рішення щодо заручників, військовополонених і політв'язнів із Криму приймаються у Кремлі.
- За даними МЗС України, росіяни розмістили на півострові 195 танків, 410 броньованих машин, 283 артилерійських систем, 100 бойових літаків, 50 вертольотів, 68 кораблів і катерів. І в переддень річниці окупації Криму вони вирішили влаштувати військові навчання. На вашу думку, для чого це було потрібно і для чого така величезна кількість військової техніки на півострові?
- Зрозуміло, що вони захопили Крим не для того, щоб допомогти людям, навіть хай етнічним росіянам. Півострів був потрібен для того, щоб продовжувати свою агресивну політику, контролювати вкрай важливий з точку зору геополітичних інтересів Росії Чорноморсько-Середземноморський регіон.
Так, на сьогодні окупований Севастополь є головною базою Росії, звідки вони здійснюють все матеріально-технічне забезпечення гарнізонів і баз, які знаходяться у Сирії та інших країнах Середземномор'я. Звідти виходять кораблі з різними матеріалами, зброєю, іншим обладнанням.
В Криму росіяни встановили системи ракет, які можуть нести ядерні заряди. І це одразу робить вразливими три країни НАТО – Болгарію, Румунію і Туреччину. Є також Грузія, яку Росія має намір тримати під вічним контролем. І, звісно, є Україна, яка за російською імперською доктриною, ніколи не може бути незалежною державою.
Тому одне з основних тактичних завдань Росії, щоб остаточно приборкати Україну і взяти під повну свою опіку - максимально унеможливити вихід України до Чорного моря. Щоб ми, будучи чорноморською країною географічно, не мали ні економічно, а тим більш військово, жодного впливу на ситуацію в Чорному морі.
Деякі запитують, чи можливий прорив із півострова на материкову Україну? Думаю, що вони мають і такі плани. Думаю, в разі спроби прориву із окупованого регіону, росіяни будуть використовувати максимальну кількість військових кораблів і військової авіаційної техніки.
- Ви згадали про загрозу росіян в Криму для країн–членів НАТО. Лідер Туреччини Ердоган погодився брати участь у Кримській платформі. Як ви думаєте, чим він може допомогти?
- Послідовною позицією Туреччини щодо України. Ми зараз багато спілкуємося з дипломатами різних країн, і вони нас запитують "що ви можете запропонувати і в чому ми маємо вас підтримати?". Ми говоримо, що всі ці дії, які сьогодні здійснюються на різних майданчиках, у тій же ПАРЄ, чи безпосередньо урядами країн, як-то США і Канада, – такі дії є достатніми для того, щоб зупинити розширення прямої російської агресії. Але вони є недостатніми для того, щоб змусити Росію повернутися у межі міжнародного права, звільнити окуповані нею українські території, включно з Кримом. Тож ми говоримо, що глави держав повинні бути готові до більш конкретних і жорстких пропозицій задля тиску на Росії. А тут уже виникають питання, бо у кожної країни є свої інтереси, вибудовані взаємозв'язки з Росією.
Тож чи буде Туреччина, скажімо, вимагати повне ембарго на російські енергоносії? Я думаю, що ні, оскільки вона значну частину своєї потреби в газі компенсує із Росії. Чи буде вимагати припинення торгових зв'язків? Думаю, що не буде, оскільки велика частина її продукції аграрного і не лише секторів поставляється в Росію. Чи буде змінені правила в’їзду-виїзду росіян у Туреччину? Зрозуміло, що ні, бо це мільйони туристів на їх курорти. І так можна говорити про Німеччину і Францію. Кожна країна буде намагатися не зашкодити своїм в першу чергу економічним, а дехто – і геополітичним зв'язкам з РФ.
Тому Україні та всім залученим до підготовки Кримської платформи потрібно прикласти неймовірні зусилля аби переконати наших партнерів у доцільності накладання на Росію жорстких санкцій. Як на мене, наші партнери можуть піти на такі жорсткі кроки, коли усвідомлять, що існуючі санкції не в змозі зупинити агресію Росії проти суверенних держав, а тому потенційна загроза нависає і над їхніми країнами.
- А для чого тоді потрібна Кримська платформа?
- Розумієте, якщо навіть ми не зможемо у повній мірі досягнути тих цілей, про які ми думаємо, то не завадить створення майданчику, на якому можна буде обговорювати та шукати шляхи відновлення територіальної цілісності України. Це той випадок, коли краще, щоб щось було, ніж чогось не було.
- Зрозуміло, що Росія буде блокувати Кримську платформу і всіляко заважатиме її роботі, не визнаватиме резолюцій тощо.
- Ви ж знаєте, що на будь-яких форумах, де є Росія, як тільки виникає питання окупації Криму, росіяни одразу попереджають, що вони не допустять обговорення, оскільки, мовляв, Крим є їх територією і це вписано, як вони кажуть, у конституцію. Питання форумів може бути абсолютно різні, наприклад, екології Чорного моря. І як тільки хтось скаже –"давайте обговоримо ситуацію в Криму і її наслідки для Чорного моря", то росіяни відразу заперечують – "чому це ви будете обговорювати наше внутрішнє питання?".
Тож росіяни ультимативно уникають обговорення Криму. І саме існування Кримської платформи буде одним із механізмів, який не просто буде дратувати Росію, а й буде продукувати ідеї, дії, які можуть перетворитися на щось системне і цільне.
- Ви сказали, що працюєте з різними країнами. У Литві й інших європейських країнах є кримськотатарські діаспори. Ви підтримуєте з ними зв'язок?
- Як ви знаєте, 11 лютого цього року Європарламент проголосував резолюцію щодо схвалення доповіді щодо імплементації Угоди Україна-ЄС. Ця резолюція є достатньо об'ємною і там є пункти, які стосуються безпосередньо Криму і кримських татар.
Зокрема, Європарламент закликав Україну прийняти закони про корінні народи України, про статус корінного кримськотатарського народу і внести зміни в Конституцію України, який надавав б Криму статус національно - територіальної автономії у складі України, що витікає з невід’ємного права корінного кримськотатарського народу на самовизначення.
Європарламент також привітав створення Кримської платформи і наголосив на тому, що "вважає необхідним залучити Меджліс кримськотатарського народу як єдиний міжнародно-визнаний представницький орган кримських татар до діяльності такої платформи".
Так ось, я не буду розкривати всі деталі, але трішечки привідкрию завісу. Представники нашої діаспори у тих країнах, які є членами Євросоюзу, провели значну роботу з європарламентарями, щоб пояснити їм ситуацію в тимчасово окупованому Криму. Звичайно, що Меджліс кримськотатарського народу та організації кримськотатарської діаспори тісно співпрацюють та взаємно координують свої зусилля.
- Я часто говорю із західними експертами про Крим – і це питання для них дуже контроверсійне. І, наприклад, британський історик українського походження Девід Кіз сказав мені: "от якби Крим років 500 був у складі України, тоді питань би не виникало. А так він був лише кілька десятиліть"...
- Це люди погано знають, як вибудовуються держави. Якщо будь-яка держава, незалежно від того, їй 1000 років чи 30 років, буде розкидатися своїми територіями, які згідно з міжнародним правом є частиною цієї держави, і буде знаходити якесь виправдання, чому вона не бореться за територію, яку у неї окупували і забрали, то вона має готуватися до того, що апетит першого агресора або інших країн, які хочуть піти його слідами, буде зростати. Питання суверенітету не залежить від того, скільки років цій державі.
Кримські татари мали свою державність майже 350 років. І зараз ми опинилися у такій ситуації, бо не змогли 238 років тому захистити свої землі, як не спромоглися тоді об’єднати своїх сусідів проти агресії Російської імперії. І дивіться, що сталося з нашими сусідами: одночасно зі знищення Кримського ханства трапилося три розділи Речі Посполитої, були зруйновані українські державні утворення, зокрема у 1775 році, тобто за 8 років до анексії Криму, російським військами була знищена Запорізька Січ. Тобто, Росія справлялася із усіма на одинці.
І якщо сучасна Українська держава продемонструє, що не дуже хоче відстоювати Крим, тоді у сусідів може виникнути спокус до інших наших територій.
- Американський історик Корнеліс Ботерблюм, який вивчає історію Радянського Союзу, запропонував наступний сценарій: Росія лишає за собою Крим, але виплачує Україні величезні грошові репарації. Як ви оцінюєте такий варіант?
- Доля Криму не може бути вирішена без України. Але якщо в Україні хтось придумає, що можна продавати наші території, зокрема Крим, то ми знову повертаємося до попереднього питання.
Є кримськотатарський народ – це корінний народ цього півострову. І якщо хтось захоче його продавати, він має запитати – а що він продає? Чия це земля? Якщо мій дім знаходиться в межах нашого спільного утворення під назвою "держава Україна", то чи має хтось право продавати мій дім? Це дурниці! Ви можете собі уявити, щоб Японія пішла б на такий торг у випадку з захопленими СРСР островами, які належать Японії? Вибачте, але продати свою територію, яку насправді в тебе силою захопили, означає обезчестити себе. Адже не лише окремі особи здатні себе обезчестити, а й держави.
- Деякі експерти, наприклад, політтехнолог із команди колишнього американського президента Джорджа Буша-старшого Дейн Вотерс, вважають, що Володимиру Путіну треба щось дати, аби він пішов із Криму.
- Путін ніколи сам добровільно не піде із Криму. Бо захоплення Криму у значній мірі це була його ініціатива і він був переконаний, що це витікає з його місії в історії Росії. Путін не піде, бо так він залишатиметься, як він вважає, збирачем так званих "російських земель". І з одного боку він повернув Крим, а з іншого боку – не поступився японськими островами і Калінінградом. Це по-перше.
По-друге, Путін не вважає, що Росія перестане існувати після того, як він помре. Але він переконаний, що він закладає такий розвиток Росії, який утримуватиме її в якості великої держави, що зможе переварити та перетворити всі самобутні поневолені народи, яки живуть на території цією держави,у міфічний "російський народ".
Тож імперіалістична сутність Путіна не дозволить йому піти із загарбаної землі ніколи.
Але! Він не піде, якщо перед ним не постане загроза чогось більш жахливого, ніж піти з Криму. Щось, що буде абсолютною катастрофою. Це "щось" – це загроза розпаду Росії. І якщо Путін стане перед вибором – розпадається Росія остаточно або він іде із Криму, то я впевнений, що він піде, оскільки він вважає себе оберегом своєї країни. Він постарається зберегти Росію, щоб потім знову повернутися по Крим.
Якщо говорити відверто, піти із Криму для Путіна – це смерть. Політична як мінімум. Але може бути і фізична, якщо будуть якісь інші катаклізми. І я завжди кажу, поки ми не поставимо перед Путіним чи його наступником вибір: або ви, хлопці, підкоряєтеся міжнародному праву, або вас не буде – як країни і як політиків - вони не залишать півострів.
Світ боїться надто тиснути на Росію, бо у Путіна є ядерна дубинка, і зараз світ не готовий до такої конфронтації. Але все може змінитися в будь-який момент. Особливо, якщо Путін піде далі, проти якоїсь балтійської країни чи проти Румунії чи Болгарії, тоді будуть застосовувати найжорсткіші заходи проти Росії. А розпочинати знищення Путіна чи Росії, аби врятувати Україну вцілому чи кримських татар зокрема, вони не будуть – лише, коли сокира буде уже безпосередньо біля їх шиї.
- Поставлю вам ще одне контроверсійне питання – про воду в Крим. Говорив із кандидатом геолого-мінералогічних наук Юрієм Медоваром. Він вважає, що сніжна зима не вирішить проблему на півострові, а просто продовжить його агонію. Але проблема в тому, що більшість кримських татар після повернення із депортації селилися у степовій зоні Криму, де проблема з водою найбільш відчутна. Які у них думки з цього приводу?
- Зрозуміло, що нестача води для господарської діяльності відчувається усіма мешканцями Криму, немає різниці чи це кримський татарин, чи етнічний українець. Особливо це вплинуло на людей в аграрному секторі. Але водночас я можу говорити про переважну більшість кримських татар – вони терплять. Терплять, бо розуміють, що вода є ресурсом, який допомагає окупантам витісняти кримських татар. Росіяни вже переселили на півострів більше 500 тисяч громадян Росії. Ясно, що значну частину цих людей, а особливо держслужбовців, військових і співробітників каральних структур, розселяють в багатоповерхових будинках. А для них потрібно багато води.
Тож наявність достатньої кількості води кримськими татарами сприймається як додатковий важіль для заселення Криму росіянами. А це означає руйнування ідентичності. Кримські татари вимушені обирати – чи важко жити без води, чи бути з водою, але завтра-післязавтра бути розчавленими цими додатковими мільйонами росіян.
- Ви говорите, що спілкуєтеся з кримськими татарами в Криму. Але ви не маєте можливість відвідувати півострів. Чи не маєте побоювання, що втратите там свій авторитет?
- У мене немає жодних побоювань, бо впливає не сама людина, як така, її зовнішній вигляд або статус. А впливає те, що вона говорить, сповідує і, головне, що вона робить. І якщо все це співпадає з інтересами, очікуваннями і цінностями у тих людей, до яких ти звертаєшся, то вимушене знаходження за межами Криму має значення, але не настільки щоб люди не були з тобою, а ти не був з людьми. Тут головне, щоб наші слова і дії поділялися нашими людьми в Криму.
- У 1990-х під час виборів до парламенту кримські татари обрали Народний рух, а зараз вони розселилися у різних партіях. Чому так відбувається?
- Коли немає спеціального механізму, який би створював можливості гарантованого представництва корінного народу у парламенті України, все інше залежить від системи виборів. У нас змішана система виборів і за нею практично неможливо, щоб представник кримських татар міг би перебороти десятки інших кандидатів з їхніми матеріальними і людськими ресурсами в одномандатному окрузі за межами Криму. Тим більше, коли ми без дому, не маємо власного електорату.
Тому кримські татари йдуть в парламент з різними політичними силами. І тут уже рух із двох боків. Але не всі партії хочуть запрошувати собі таких кандидатів і не всі партії, які запрошують, є прохідними. Тому на сьогодні ми маємо трьох депутатів у Верховній Раді.
- Одним із тих, хто, як здавалося, найбільше обстоював інтереси кримських татар, був попередній президент Петро Порошенко. Як думаєте, чому за нього не було створено Кримської платформи?
- Були спроби. Я пам'ятаю, у Порошенка була ініціатива "Женева+". Я сам був на деяких міжнародних майданчиках, коли обговорювали це питання. Але була інша ситуація на сході України. Були певні пожвавлення контактів у Нормандському форматі. А потім в 2019 році обрали Володимира Зеленського. Він говорив речі, за які мав би схопитися Путін – діалог і таке інше. Але виявилося, що Росія сприймає готовність до діалогу як остаточну капітуляцію. Оскільки пан Зеленський виявився не з капітулянтів, то Росія абсолютно заблокувала рішення будь-яких питань. В тому числі тих, які є чутливими особисто для президента Зеленського, скажімо, обмін військовополоненими і заручниками, політв'язнями.
Тож Зеленський теж переконався, що будь-які діалоги з Росією не дають результатів і треба мобілізовувати міжнародну спільноту. Кримська платформа – це є спроба мобілізуватися Україні самій і змобілізувати своїх партнерів.
Але тут всім треба бути дуже щирими і українська держава має прийти на Кримську платформу зі своїм (наголошу) виконаним домашнім завданням. Це є прийняття законів, які дали б чітку відповідь усім – українському суспільству, людям у Криму і міжнародному суспільству – а яким буде Крим після відновлення суверенітету Української держави над півостровом? Якими будуть права його корінного народу? Як буде забезпечуватися рівність всіх людей? На ці питання ми можемо дати відповідь законами. Тож Україна має прийти на Кримську платформу із прийнятим законом про статус кримськотатарського народу, про корінні народи в Україні і про внесення змін до Конституції України щодо Автономної республіки Крим. Проголосивши Крим кримськотатарською національно-територіальною автономією, Україна залучає широкий пласт міжнародного права, який називається права корінних народів. Те, що значна частина українського політикуму цього не розуміє, є бідою для нашої країни.
- Повертаючись до розмови з Юрієм Медоваром. Він говорив, що в Азовському морі є якийсь грязьовий вулкан, який здатен зруйнувати Кримський міст. Як вважаєте, падіння цього мосту може стати одним із фатальних ударів по Путіну, через який він залишить Крим?
- Я не знаю щодо вулкану. Але якщо буде божа ласка і станеться так, що цей міст впаде, це стане прямим сигналом, що злочинці будуть покарані. Але аби хтось знайшов можливість без втручання божої сили вивести із експлуатації цей міст, я думаю, ця людина навічно увійшла б в історію України. Але краще не фантазувати, а працювати цілеспрямовано, аби вигнати окупантів з кримської землі.
Що ж до Путіна, то для нього першим сигналом, що треба рятувати себе в будь-який спосіб, стануть інші події. Я колись виступав на двох комітетах Європарламенту і мене запитали – "як ви собі бачите, що можна зробити, щоб Путін замислився про вихід із Криму?". Я сказав: якщо ви думаєте, що російське суспільство протверезіє і якимось чином змінить владу, то і ви, і я, і багато хто після нас цього не дочекається. Якщо ви думаєте, що можна переконати Путіна, що не треба робити такі погані речі, за допомогою діалогу, то ви просто не розумієте психологію такої людини.
Тому є третій варіант. В нього є найближче оточення – воно складається із більш-менш помітних російських олігархів – і треба настільки їх дістати, щоб вони прийшли до Путіна і сказали: ми так далі не можемо, ми так далі не будемо, ідемо з Криму.
- Під час засідання Генасамблеї ООН представник Росії сказав, що "кримчани свій вибір уже зробили і їх уже не повернути". Є думка, що треба за міжнародними правилами провести в Криму референдум, дізнатися реальну думку кримчан і вже потім вирішувати, кому віддавати півострів.
- У 2014 році напередодні того шоу, яке вони назвали "референдумом", я давав велику прес-конференцію. І одна журналістка мене запитала про референдум. Я відповів їй, що таке не робиться, коли вторгаються танками, вирубають усі українські канали, призначають референдум і через 9 днів його проводять. Є випадки, коли референдуми готуються роками, як у Шотландії про вихід із Великої Британії.
Але зрозуміло, що ніхто не буде погоджуватися на будь-який референдум після того, як Крим буде деокупованим. Ми взагалі передбачаємо перехідний період, поки люди не прийдуть до тями.
Замість референдуму треба спитати, чого хочуть кримські татари – корінний народ півострова. А кримські татари хочуть реалізації їхнього права на самовизначення. На своїй землі. І вони хочуть реалізувати це право у складі України. Крапка. Без жодних референдумів. Бо всі інші, хто є на кримській землі, опинилися там в той момент, коли корінний народ був беззахисний. Він був без голосу. Він був підкорений. І хтось математичною більшістю голосів буде вирішувати, як нам бути на своїй землі? Помирати нам сьогодні чи завтра? Зрозуміло, що це безчесно і це незаконно.
Крим є історичною батьківщиною кримських татар, і це питання не може бути винесене на жодний референдум. Крим є частиною української держави і це питання не підлягає жодному оскарженню. Кримські татари як корінний народ вимагають, щоб їх право на самовизначення у формі національної автономії було реалізовано у складі української держави.
