Коли в СРСР, а потім в РФ писали про підрозділи СС, які воювали проти Радянського Союзу на боці нацистської Німеччини, то радянські та російські "дослідники" довго розповідали про дивізію "Галичина", аби приписати їй низку військових злочинів. Так просувалася ідея про масовий колабораціонізм українців під час нацистської окупації. Але насправді етнічних росіян в частинах Вермахту і СС було набагато більше і кривавих справ вони натворили чимало, хоча про це кремлівські пропагандисти чомусь не згадують. Про деякі епізоди Другої світової війни в День перемоги над нацизмом розповідає посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках ОЛЕКСАНДР ЛЕВЧЕНКО.
Отже, в СС йшли служити люди, які люто ненавиділи комуністів і більшовиків, вважаючи їх більшою загрозою для людства ніж нацисти. В Україні есесівською була тільки одна дивізія, зібрана з молодих добровольців, які проживали в Галичині. Дивізія формувалася в 1943 році як армійський підрозділ для боротьби на Східному фронті, але в 1944 році її підпорядкували СС. Українська молодь туди записувалася, випробувавши на собі радянські репресії в 1940 році, коли в Сибір заслали десятки тисяч українців-галичан, котрі спочатку з квітами зустрічали червоноармійців восени 1939 року, а потім змушені були проводжати в сибірське заслання своїх сусідів та близьких, які відмовилися вступати в колгоспи.
Мотив у добровольців був один - отримати сучасну зброю, навчитися нею користуватися, а потім стати основою для формування майбутніх національних українських збройних сил. Так воно і вийшло.
У квітні 1945 року дивізія була виведена зі структур СС і названа 1-ю Українською дивізією Української Національної Армії. Крім дивізії "Галичина", на території України сформували ще два підрозділи СС, але вже з поліцейськими функціями. Це було в Севастополі - два російських батальйони для каральних операцій проти комуністичного підпілля. Цікаво, що багато севастопольців були налаштовані проти більшовиків. Зрозуміло, що тут зробили свою справу сталінські політичні репресії, гоніння на колишніх білогвардійців, а також голод, який періодично виникав.
Крім дивізії "Галичина" та двох батальйонів в Севастополі, інших підрозділів СС в Україні не було. Тобто, загалом лише 20 тис. людей. Деякі пропагандисти спробують згадати батальйони "Роланд" і "Нахтігаль", але вони підпорядковувалися абверу.
А ось етнічних росіян в підрозділах СС, було набагато більше: 15-й Козачий корпус СС, 29-я і 30-я гренадерські дивізії СС (1-я і 2-я російські дивізії), дивізія СС "Русланд", російська окрема бригада СС "Дружина", російський окремий полк СС "Варяг" і ще до тридцяти окремих батальйонів СС. Загалом - більше 100 тис. людей. На жаль, російські підрозділи СС під час Другої світової війни натворили чимало бід, особливо 29-та гренадерська дивізія.
Спочатку це була штурмова бригада СС так званої Російської визвольної армії (РОА) на чолі з Броніславом Камінським. Після приходу Червоної армії в 1943 році, бригада вела кровопролитні бої на Східному фронті, а потім була перекинута в німецький тил. Її спрямували проти учасників Варшавського повстання. Після розгрому повсталих варшавян, російська бригада СС зайнялася масовими грабежами та вбивствами небачених масштабів. Навіть бувалий німецький генерал Альфред Йодль, який в травні 1945 року від імені Німеччини підпише Акт капітуляції, був в шоці. Він повідомив у Берлін про тисячі невинно убитих мирних жителів. Рішення про розстріл керівництва російської бригади СС за вчинені злочини прийняв особисто Гітлер.
30-та гренадерська дивізія СС (2-а російська) не брала такої активної участі в боях як 29-я. Вона була залучена до операцій на Західному фронті. Звичайні фронтові завдання виконувала і дивізія СС "Русланд", сформована з російських білоемігрантів. В останні дні війни до дивізії приєднався навіть спадкоємець трону Володимир Кирилович Романов, який ще в 1924 році проголосив себе Імператором Всеросійським. Спочатку підрозділ був навчальною базою для підготовки різних диверсійних груп, які закидалися в радянський тил для вчинення терористичних актів або боротьби на окупованій німцями території з партизанськими загонами.
15-й Козачий корпус СС (донські, кубанські, терські, сибірські козаки) чисельністю у 18,5 тис. осіб у вирішальний момент Другої світової війни був відправлений на Балкани для охорони комунікацій між Грецією і Третім Рейхом, головною з яких була стратегічна залізниця . Донські і сибірські козаки перебували на македонському і сербському ділянках залізниці, але там партизанський рух був розвинений слабо, в основному домінували четники - прихильники королівства Югославії. А ось на хорватській ділянці залізниці партизанський рух був активним. Тому за будь-яку диверсію партизан козаки безжально карали місцеве населення. Тут служили кубанські і терські козаки, які носили кавказькі бурки, а також місцеві хорвати - серби їх називали черкесами. Вони дивувалися жорстокості козаків: "як слов'яни можуть так знущатися над іншими слов'янами".
Цікаво, що у складі югославських партизанських загонів, які діяли проти 15-го Козачого корпусу СС, були українці-галичани, які переселилися до Хорватії на початку 20-го століття. Найвідоміший з них - народний герой Югославії Іван Сенюк. Тут в загонах партизанів також билися колишні радянські бійці, які втекли з полону. Так в Осієкській ударній бригаді славно воював проти козаків-есесівців уродженець Кропивницького Анатолій Мороз.
В грудні 1997 року Військова колегія Верховного суду РФ визнала командирів 15-го Козачого корпусу СС генералів Андрія Шкуро і Петра Краснова обгрунтовано засудженими за різноманітні злочини і такими, що не підлягають реабілітації.
