Війну проти України підтримує переважна більшість громадян росії, при цьому російська еліта не така монолітна в цьому питанні. Для багатьох бізнесменів та представників творчих професій єдиною можливістю врятуватися від цькування та кримінального переслідування стала еміграція. А ось у політиків і держчиновників із цим є складнощі, хоча багато хто з них також прагне покинути корабель, що тоне, під назвою "росія", поки не пізно. "Апостроф" з'ясовував, хто всеж таки зміг втекти від путіна, кому це зробити не вдалося, а кому допомогли покинути цей тлінний світ, щоб запобігти непотрібним скандалам.
Війну проти України, яку в Росії називають "військовою спецоперацією" (якщо назвати її війною, можна і реальний термін заробити), підтримують понад 80% росіян, незважаючи на те, що бліцкриг, на який розраховували у кремлі, провалився, а військові втрати агресора вже обчислюються десятками тисяч.
Опозиційні російські експерти вказують на те, що багато респондентів відмовляються брати участь у соцопитуваннях, які переважно проводяться телефоном. "Якщо вони знають мій номер телефону, що ще вони про мене знають?", - така основна мотивація відмовників. Адже, навіть незважаючи на шалену пропаганду та найжорстокішу цензуру, більшість росіян дуже добре розуміють, що всі вони перебувають під ковпаком спецслужб. Тому в деяких випадках частка тих, хто відмовляється брати участь в опитуваннях громадської думки, перевищує 90%. А це означає, що на запитання у них відповідають здебільшого ті, хто справді підтримує цю злочинну війну.
Російський політолог Володимир Пастухов, уродженець Києва, який давно живе і працює в Лондоні, аналізує результати опитувань і робить цікаві висновки. Так, на його думку, багато росіян висловлюються на підтримку війни, особливо не замислюючись про її причини та наслідки, а деякі роблять це або з чистого прагматизму (зараз бути патріотом у Росії вигідно), або через страх.
"Якщо придивитися до деталей, то розклад не фатальний. Підтримка війни переважною частиною населення не безумовна, а дуже умовна, - пише Пастухов у своєму телеграм-каналі. - По-перше, це підтримка переможної, а не невдалої війни. По-друге, це підтримка до того часу, поки або вигідно, або страшно. Справжніх буйних мало по обидва боки барикад. Інші схильні коливатися разом з генеральною лінією партії. Загалом поле для політичного маневру кремля має досить відчутні кордони. Якщо втратити над війною контроль, об них можна боляче забитися".
Розкол в елітах
У російських елітах підтримка війни ще менш очевидна. Звичайно, є улеслива частина "творчої інтелігенції", яка готова схвалити будь-який крок, навіть найбожевільніший, керівництва РФ і особисто президента владіміра путіна.
Але є й ті, хто засудив війну. Більшість із них, щоправда, або вже давно живуть за кордоном, або виїхали з росії незабаром після початку вторгнення. Деякі залишаються на батьківщині - ці останні, як правило, висловлюються дуже обтічно, але все одно побоюються, що ними можуть зацікавитися компетентні органи. Що не дивно, адже таких людей миттєво записують у так звані "націонал-зрадники" (термін запроваджений особисто путіним), а за розповсюдження "фейків" - тобто найменше відхилення від офіційної інтерпретації ходу спецоперації - передбачено кримінальну відповідальність.
На звання "націонал-зрадників" вже цілком можуть претендувати такі відомі особи як гумористи Іван Ургант та Максим Галкін, актриси Лія Ахеджакова та Чулпан Хаматова, музиканти Андрій Макаревич та Борис Гребєнщиков.
Немає єдності і серед великого російського бізнесу. Щодо багатьох олігархів було введено санкції Заходу за їхню близькість до кремля. Що не заважає деяким із них активно протестувати проти війни. Зокрема це стосується мільярдера Олега Дерипаски. Щоправда, у його випадку йдеться, скоріше, не про гуманізм, а про турботу про власний добробут. Схожими мотивами, швидше за все, керується ще один мільярдер — Роман Абрамович, по якому каток західних санкцій проїхав дуже грунтовно. Олігарх, як відомо, виявив небачену донедавна активність у ході українсько-російських переговорів.
При цьому кілька мільярдерів, у тому числі засновник популярної в Росії соціальної мережі "ВКонтакте", а також месенджера Telegram Павло Дуров, закликали світову спільноту не називати їх російськими бізнесменами.
Деякі мільярдери, проти яких, на їхнє щастя, санкції не вводилися, тихо, без шуму, покинули росію. Так з різних джерел стало відомо, що Михайло Прохоров (у 2021 році його статки оцінювалися в 11,4 мільярда доларів), таємно прибув до Ізраїлю та оформив громадянство цієї країни.
У пошуках Землі обітованої
До речі, саме Ізраїль стає зараз однією з найпопулярніших "тихих гаваней" для російської еліти, зокрема політичної. Так, є інформація, що на ізраїльське громадянство подала світська левиця та блогер Ксенія Собчак. Її, звичайно, складно назвати політиком, хоча вона якийсь час тому намагалася зображувати із себе опозиціонерку путінському режиму, проте слід враховувати той факт, що її мати Людмила Нарусова є чинним членом Ради федерації рф. Нарусова стверджує, що нічого не знала про отримання її дочкою громадянства Ізраїлю, однак є підстави вважати, що вона дещо лукавить. Справа в тому, що за даними ряду прокремлівських телеграм-каналів, Собчак змогла претендувати на ізраїльське підданство завдяки єврейському корінню своєї матері, та й сама пані сенатор, нібито також оформляє ізраїльський паспорт, але зі зрозумілих причин поки що не може говорити про це відкрито.
Непрямим підтвердженням цьому може бути інформація, також офіційно не підтверджена, що Ксенія Собчак та Людмила Нарусова отримали від російської влади 100 мільйонів доларів як відкупний — вони тривалий час перебували під особистим заступництвом путіна на знак його подяки колишньому наставнику і благодійнику Анатолію Собчаку, першому всенародно обраному меру Санкт-Петербурга (свою політичну кар'єру путін починав у мерії цього міста). Повідомляється, що після зазначеної виплати путін зняв із себе всі моральні та інші зобов'язання перед цією сім'єю.
владімір путін, Ксенія Собчак і Людмила Нарусова
Колишній віце-прем'єр Росії, а нині президент всесвітньої шахової федерації FIDE Аркадій Дворкович, який засудив у перші дні війни російське вторгнення, за деякими даними, також перебуває в процесі отримання ізраїльського громадянства. У росії його вже затаврували як "націонал-зрадника", а тому перебування в рф для нього може стати небезпечним. Втім, за різними даними, він із сім'єю вже давно живе за кордоном, а на батьківщину навідується лише зрідка. Мабуть, тепер ці візити йому доведеться припинити.
Також в Ізраїлі на початку квітня був помічений голова Рахункової палати росії Ігор Кудрін. Ажіотаж навколо можливого оформлення їм все того ж ізраїльського громадянства виявився настільки гучним, що йому довелося спростовувати свою еміграцію, а, по суті, втечу. Втім, раніше так само висловлювалися практично всі втікачі. Тому про те, чи вирішив Кудрін стати неповерненцем, або все ж таки з якихось причин заволів залишитися на кораблі, що тоне, під назвою "росія", ми дізнаємося лише через деякий час. Адже чиновникам такого рівня перед тим, як зробити такий серйозний крок, необхідно закрити всі свої "гешефти" та "гештальти", яких за час відданої служби режиму накопичилося чимало.
Очевидно, все, що треба було закрити, закрив Анатолій Чубайс. Будучи однією з ключових постатей політичної епохи президента Бориса Єльцина, Чубайс непогано почував себе і за його наступника. Відомо, що саме він у 1997 році рекомендував Єльцину взяти путіна на посаду у президентській адміністрації. З огляду на те, що тоді нинішній господар кремля перебував у відчайдушному становищі після того, як у 1996 році Анатолій Собчак програв вибори мера Санкт-Петербурга, він надовго залишався вдячним Чубайсу за цю протекцію, заплющуючи очі на пов'язані з ним численні скандали. Остання офіційна посада Чубайса - спецпредставник президента росії у зв'язках із міжнародними організаціями, з якої він звільнився, вже перебуваючи за кордоном. Наприкінці березня його бачили біля банкомату у Стамбулі, а потім в одному з ресторанів у цьому ж місті. Чи залишився Чубайс у Туреччині, чи переїхав до іншої країни, невідомо. Проте з упевненістю можна сказати, що до росії найближчим часом він не повернеться.
Те ж саме можна припустити і щодо відомого функціонера путінської пори Олександра Хлопоніна. Колишній красноярський губернатор і екс-заступник голови уряду рф, за останніми даними виїхав до Італії за ізраїльським паспортом (який, на відміну від інших втікачів, він оформив вже давно).
Крок убік - спроба втечі
Проте, схоже, вікно можливостей для російських чиновників закривається, якщо ще не закрилося. За даними різних джерел, путін в умовах війни (ні, не з Україною, а з колективним Заходом, зрозуміло) розцінює прохання про відставку держчиновників та топ-менеджерів держкорпорацій як зраду батьківщині. З усіма наслідками в умовах воєнного часу — поки що в росії не оголошеного, але де-факто, чинного. Що вже казати у цій ситуації про спроби залишити батьківщину, яка, як відомо, у небезпеці.
Так, повідомляється, що кілька разів з початку війни у відставку просилася голова центробанку росії Ельвіра Набіулліна. За непідтвердженою інформацією, Набіуліній, у разі відставки, навіть гарантували теплий прийом в одній із країн Заходу з можливістю гідного працевлаштування до якогось престижного університету. Але путін її відставку не прийняв. А тому Ельвірі Сахіпзадівні доведеться і далі тягнути лямку баржі, що тоне, балансуючи в шпагаті між економічною реальністю, обумовленою санкційним режимом, і соціальними запитами обдуреного суспільства і свого багаторічного шефа.
Також нібито проситься у відставку міністр сільського господарства Дмитро Патрушев. Воно й зрозуміло — з огляду на перебої з продовольством у російських магазинах та прогнозовану перспективу погіршення ситуації, Патрушев-молодший дуже не хоче брати на себе весь очікуваний від цього негатив. Але сам він про це путіну сказати, начебто, боїться, а тому, як повідомляється, передав прохання звільнити його з посади через батька — секретаря Ради безпеки росії Миколи Патрушева. Путін відставку прогнозовано не ухвалив.
владімір путін і Дмитро Патрушев
Як подібні прохання відіб'ються на подальшій долі цих та інших держчиновників, стане зрозумілим лише у більш віддаленому майбутньому. Хазяїн кремля, нібито не має наміру під час війни приймати кадрові рішення. Або принаймні їх афішувати. За неофіційною інформацією, за провал військової операції вже відсторонено десятки генералів Міноборони та ФСБ, а проти деяких із них навіть порушено кримінальні справи.
Також повідомляється, що фактично усунуто від ухвалення рішень міністра оборони Сергія Шойгу. Більше того, за твердженням колишнього співвласника компанії ЮКОС Леоніда Невзліна, який посилається на надійні джерела, у Шойгу стався великий інфаркт, причому не з природних причин. "Маршал Перемоги" справді випав з інформаційного простору на кілька тижнів, проте 19 квітня він знову повернувся до нього, заявивши, що росія продовжує "звільняти" українські території. Наразі неможливо перевірити, чи був у Шойгу насправді інфаркт чи якісь інші проблеми зі здоров'ям. При цьому "злі язики" кажуть, що навіть якщо вони й мали місце, то тому, що сам опальний міністр їх симулював, мабуть, щоб викликати до себе співчуття та пом'якшити "царський" гнів. Втім, за даними тих самих "злих язиків", східна хитрість Сергія Кужугетовича не спрацювала, і путін не повірив у його хворобу.
Оскільки однією з офіційних цілей "спецоперації", що проводиться в Україні, є "звільнення Донбасу", під приціл силовиків потрапили персонажі, які з 2014 року займалися створенням та розвитком фейкових республіки "ДНР" і "ЛНР". Так, нещодавно стало відомо, що у ФСБ Росії виникли питання до "заступника командувача" корпусу так званого Міністерства оборони "ДНР" Едуарда Басуріна, який був вивезений у невідомому напрямку. А трохи згодом з'явилася інформація про арешт так званого "міністра внутрішніх справ ЛНР генерал-майора" Ігоря Корнета.
Крім цього, за неофіційною інформацією, під домашній арешт поміщено колишнього куратора окупованого Донбасу Владислава Суркова — нібито в рамках справи про розслідування великих розкрадань коштів, виділених на псевдо-республіки.
Знову ж таки, подальша доля згаданих осіб наразі невідома. Можливо, хтось із них відбудеться легким чи важким переляком, когось відправлять за ґрати, а хтось напевно вирушить на той світ через раптове погіршення здоров'я.
Виходу немає
До речі, підозрілі смерті серед держчиновників, як діючих, так і колишніх, вже відбуваються.
Нещодавно стало відомо про кончину колишнього голови Служби зовнішньої розвідки росії В'ячеслава Трубнікова, якому було 77 років. Про причини смерті не повідомляється, що наводить на різні думки. Цілком можливо, що Трубніков помер унаслідок природних причин, але коли йдеться про носіїв великих державних секретів, частка сумніву завжди залишається.
25 лютого, тобто наступного дня після вторгнення в Україну, було виявлено тіло топ-менеджера "Газпрому" Олександра Тюлякова. У держкомпанії він був заступником гендиректора Єдиного розрахункового центру (за суттю казначейства) з корпоративної безпеки. Тюляков був знайдений повішеним у гаражі, а поруч із ним лежав якийсь папірець, ймовірно, передсмертна записка. Причини, через які топ-менеджер "Газпрому" нібито звів рахунки з життям, невідомі, проте незадовго до смерті його бачили сильно побитим.
А у квітні наклав на себе руки (або йому допомогли) колишній віце-президент "Газпромбанку" Владислав Аваєв. Перед смертю він (або хтось інший) застрелив дружину та дочку.
Втім, навіть сховавшись за кордоном, російські VIP-персони не можуть бути впевненими в тому, що залишаться живими. Ось найсвіжіший приклад: в Іспанії знайдено повішеним колишнього топ-менеджера найбільшої приватної газовидобувної компанії росії "Новатек" Сергія Протосені. Його дружина та дочка зарубані сокирою. Якщо не зважати на "нюанси", картина все та ж сама. Місцева поліція, на відміну від російської, спершу відпрацює версію про можливе замасковане вбивство.
Очевидно, що подібні смерті, зокрема, замасковані під суїцид, серед російської військово-політичної еліти продовжаться. Але навіть якщо когось і мине ця чаша, вирватися з чіпких лап кремлівського деспоту не вдасться нікому. Складається враження, що путін спеціально хоче замазати кров'ю своїх злочинів якомога більшу кількість людей. З цієї причини його оточення перетворилося на справжнісіньких заручників. І це поширюється не тільки на чиновників, а й на членів його родини. Якщо вірити чуткам, "ненадовго" хотіла покинути росію старша дочка путіна Марія Воронцова (проти неї запроваджено західні санкції, тому їхати вона збиралася до однієї з "дружніх країн"). Згідно з цими ж чутками, Воронцова не збиралася повертатися. Чи з цієї, чи з якоїсь іншої причини, путін заборонив їй виїжджати з росії.
Що ж, воно і зрозуміло — путінська росія сприймає себе як "осаджену фортецю", а тому покидати її нікому не дозволено, навіть найближчим. У цій фортеці можна або пережити облогу, або ж у ній загинути - всім разом.
Загалом, як сказав російський живий класик, який, між іншим, засудив війну, назвавши її божевіллям та ганьбою росії: "Ніхто з нас не вийде звідси живим".
