Війна в Україні – це не просто протистояння з росією. Це війна за наше майбутнє, за долю наших дітей. Одним із ключових аспектів того, що Україна тримає оборону вже півроку, є діяльність українських волонтерів. Вони постачають нашим захисникам все – від амуніції до зброї. Так, гучною новиною стало придбання супутника, який суттєво допоможе Україні у війні за Незалежність.
Як з’явилася ідея купувати супутник, що просять у волонтерів військові, та як Україні виграти війну? Про це в ефірі Апостроф TV розповів засновник благодійного фонду Сергія Притули, український телеведучий СЕРГІЙ ПРИТУЛА.
– Чиїм рішенням було придбання супутника?
– Це був результат консультацій з Міністерством оборони і, зокрема, ініціатива міністра оборони Олексія Резнікова. Ми розглянули кілька пропозицій до того, як ідея з супутником з’явилася на горизонті. В принципі, ці кошти можна було витратити на кілька різних напрямків, починаючи від, умовно кажучи, вантажівок до бронетехники, до баражуючого боєприпасу. Але коли на горизонті з’явилася перспектива (придбати супутник - "Апостроф"), і ми почали зондувати, чи це дійсно можливо зробити, ми дуже сильно загорілися.
Власне, це синергія великої кількості людей. Тобто українці, які донатили на "Байрактари", забезпечили фінансовий бік цієї угоди. Міністерство оборони це ініціювало, компанія EOS Data Analytics забезпечила незалежну експертизу процесу, фінська компанія ICEYE, власне, продавала. Нам залишилося просто звести це все до купи і сплатити, чим ми і зайнялися.
– Що дає Україні доступ до супутникових знімків?
– Є певна логістика того, як цей знімок від моменту, коли його зробили, потрапляє до українських військових. Коли це, умовно кажучи, залежить від доброї волі наших партнерів, а там є певна своя бюрократія… Ми маємо зробити запит на отримання інформації, вони мають його прийняти, має зробитися цей знімок, вони мають його опрацювати, а потім подумати, що можна нам дати, що не можна нам дати, перекинути. Це займає дуже багато часу.
Зараз у нас є безпосередній доступ офіцерів Головного управління розвідки до того, щоб отримувати те, що нам необхідно в межах кількох годин. Це дуже сильно скорочує цю супутникову логістику. Швидкість на війні багато чого вирішує. В цьому сенсі ми зможемо місцями уникати якоїсь занадто активної розвідки, і наші HIMARS та артилерія зможуть працювати швидше, більше, ефективніше. Це те, що допоможе.
У росіян немає подібної технології радарних знімків і не з’явиться, тому що жодна компанія, а їх не так багато, не продасть їм цю технологію, інакше потрапить під санкції. Це моя суб’єктивна думка. Ці компанії в основному всі в цивілізованих країнах працюють. Тому ще раз можу привітати українців із тим, що ми здобули такий спільний успіх, який розділяємо з усіма українцями, незалежно від місця проживання. Давайте будемо вважати, що це наш посильний подарунок нашій неньці Україні до Дня Незалежності.
– Очікували, що вам доведеться пояснювати необхідність придбання супутника?
– Звісно, що пояснювати, я це знав і розумів. Я в першому відеозверненні, коли повідомив, що ми його придбали, попросив, щоб люди почекали, що наступного дня я буду оприлюднювати технічний прес-реліз. Потім із прес-релізом вийшли ще наші консультанти. Зрештою, потім Міністерство оборони вустами Олексія Резнікова підтвердило крутість цього придбання.
Якщо хтось хотів якось використати можливість трошки розхитати човен, підкреслити свою нефаховість, дилетантство і зайнятися якимись політичними ігрищами, то українське суспільство дало чітку оцінку цим спробам від конкретних персоналій. Надавали їм по носі і сказали: "Не пхайся зі своєю зрадою, з одним, другим, третім, п’ятим туди, де ми всі радіємо великому успіху громадянського суспільства та ініціативи, яка відбулася".
Я, відверто кажучи, абсолютно абстрагований зараз від якихось людей, які намагаються шукати зраду. Як казав один класик: "Є такі люди, яким тризуб над Кремлем почепи, і то скажуть, що криво висить".
– Чи можемо ми зібрати на "народний HIMARS"?
– Насправді, ми українці. А це означає, що немає нічого неможливого. Разом ми можемо все. Питання тільки в тому, щоб нам поставили чітку задачу ті, кому це треба. Я з великою повагою ставлюся до всіх людей, але зазвичай цивільні мотивуються і керуються емоційною складовою якихось процесів. Військовим емоція менш притаманна, ніж раціональність.
Тому гроші збираємо зі всіх, а купуємо те, що наказують нам військові. Якщо би наш фонд купував те, що нам наказує жіночка, яка заходить в коментарі і пише, на що ми маємо збирати, то, мабуть, все би закінчилося погано. А так, подібна комунікація між військовими та суспільством, посередником між якими ми є, нас поки що задовольняє.
– Як змінилися запити військових?
– Тепловізійна оптика досі має запит, який не буде зменшуватися найближчим часом. Армія все одно зростає, підрозділи з’являються, іноді бійці можуть щось втратити. Амуніція відійшла на задній план, відверто кажучи. Ми не контрактуємо її вже кілька місяців. Іноді нам просто можуть дійти залишки якихось попередніх контрактів, ми їх одразу оперативно розподіляємо, виходячи чи на командування родів військ, чи на командування корпусу резерву.
Те, що буде й далі актуальним, – звичайно, це дрони, транспорт, певні елементи тактичної медицини. Звичайно що високий запит буде на захищений зв’язок і в подальшому. Це я говорю зараз про те, що в основній своїй масі можуть забезпечувати волонтери. Тому що, звичайно, та номенклатура, якої армія потребує найбільше, – снаряди, далекобійна артилерія, системи ППО тощо – більше лежить в площині міжурядової комунікації.
Наскільки я знаю, там люди теж досить добре справляються. Поповнюється, умовно кажучи, арсенал українського війська. Можливо, не такими темпами, як би ми хотіли, але тут ми вже впираємося в певну західну бюрократію. Будемо сподіватися, що вона буде трошки скорочуватися в часі.
– Чи будуть співпраці з іншими волонтерами?
– Не виключено. Зрештою, це вже відбувалося і відбувається. Після початку повномасштабного вторгнення, наприклад, я виставляв на своїх ресурсах криптогаманці фонду "Повернись живим". Ми спільно користувалися тими надходженнями аж до моменту, поки ми не повідкривали свої. Проект "Пекельні тачки" ми також починали разом із колегами.
Автомобілі, передані на фронт в рамках проекту "Пекельні тачки"
З фондом “Паляниця” ми працювали. Умовно кажучи, вони вийшли на нас з тим, що вони знайшли німецький БПЛА VECTOR, це дуже хороший БПЛА. І вони кажуть: "Можемо його вже взяти, але нам не вистачає коштів". Звичайно, що ми підтримали колег, фінансово допомогли. Цей БПЛА полетів працювати на Запорізький напрямок.
Насправді, синергія між волонтерськими структурами існує. Вона стабільна, і я цьому дуже тішуся.
– "Компетентний проект" у відеозверненні – це дружній тролінг?
– Чому б і ні.
– Чекаєте на якусь відповідь від "Повернись живим"?
– Не знаю. Я буду бачитися наступного тижня з Чмутом, Римаруком, запитаю. Насправді, я не роблю з того великої трагедії. В нас прекрасні стосунки, я дуже люблю і Тараса, і Андрія, і взагалі весь колектив фонду "Повернись живим". Але якщо хтось починає позиціонувати себе, що вони тут старші хлопці, а всі інші сидять у пісочниці – окей, давайте пограємо в цю гру.
Якщо хтось каже, що "ми найкомпетентніші", в свою чергу ми нічого не стверджуємо. Можливо, ми дійсно не настільки компетентні. Може, в нас працівники не мають стільки дипломів MBA. Але ми купили супутник. Ваш хід, як то кажуть.
Насправді, це не питання міряння певними органами, хто крутіший. Відверто скажу свою позицію: мені абсолютно байдуже, на що хто спромігся в контексті волонтерської роботи. Якщо людина змогла зібрати кошти і довезти з-за кордону один пікап для групи бійців якогось підрозділу, ця людина для мене вже герой. Якщо фонд "Повернись живим" зміг закумулювати кілька млрд гривень, за які вони дійсно компетентно допомогли армії, для мене вони теж герої. Якщо люди зібралися в США, зробили там фонд підтримки української армії і звідти долучили сюди все що завгодно – і індивідуальні посилки, і великі партії броні, засоби нічного бачення тощо – для мене вони теж герої.
Розмір того, що ти робиш, залежить від твоїх можливостей. Але волонтерство – це не та царина, де можна влаштовувати якісь міряння і вибудовувати людей в якусь ієрархію. Найкрутіший, найголовніший, найкомпетентніший, з намальованими бровами, найважчий, найгарніший тощо. Всі роблять спільну справу. Волонтерський рух, якщо тільки почне протиставлятися… Нас і так суспільство досить хибно намагається протиставляти з Міністерством оборони. Я криком кричу завжди до людей: не міряйте, хто скільки робить. Всі волонтери разом не зроблять стільки, скільки робить Міністерство оборони. Так, звичайно, ми набагато мобільніші, в нас є своя експертиза, ми можемо купувати ту номенклатуру, яку не може, наприклад, дозволити собі Міністерство оборони і навпаки. Але ми робимо спільну справу. Так само я завжди прошу волонтерів, щоб не починали розказувати, що хтось із волонтерів поганий, хтось хороший, бо це руйнує довіру людей до руху в цілому.
– Як змінилося ваше життя після 24 лютого?
– Я бачуся з сім’єю раз на місяць на півтори-дві доби. Але абсолютно глибоко начхати на те, як змінилося моє життя, які я незручності чи важкості відчуваю, тому що на тлі того, що у когось син чи донька не повернулися додому, у когось дитина стала сиротою, а в когось дитина загинула, те, що відбувається в моєму житті – це ні про що. Наше завдання, всіх українців – зібратися разом і зробити так, щоб пришвидшити слова з гімну України. Щоб наші вороженьки згинули, як роса на сонці.
– Назвіть три складові перемоги над росією.
– Єдність, єдність і ще раз єдність. Непереможні, коли об’єднані, а все інше від лукавого.
– Що б ви побажали на День Незалежності?
– Я зараз не зовсім, відверто кажучи, відчуваю атмосферу свята. Тому навряд чи це буде привітання. Це, мабуть, буде заклик усвідомлювати, що це не просто якийсь святковий день в календарі, це наша константа. 24 серпня 1991 року відбулася подія, яка є базою, основою всього, що відбувається в нашій державі. Втрата незалежності – це втрата всього, що ми маємо.
Жити під російським чоботом – це не наш вибір, ми цього не хочемо. Ми хочемо залишатися вільними людьми, вони хочуть мати нас за рабів. Це світоглядна історія, це світоглядна війна.
Ми обов’язково переможемо. Я не знаю, наскільки високою буде ціна цієї перемоги для суспільства, але я би дуже хотів, щоб після перемоги ми ніколи не забули, не пробачили і вміли цінувати той подвиг, який сьогодні роблять мільйони українців. Я знаю, що те, що ми всі робимо зараз, – це не тільки про наше сьогодення. Це насамперед про майбутнє наших дітей. Вони мають право і заслужили. Наші діти дуже швидко подорослішали за останніх півроку. Вони заслужили на те, щоб ми забезпечили їм щасливе життя в тій країні, в якій вони народилися, яка їх плекає.
Тому з Днем Незалежності всіх. Давайте триматися купи. Тоді виживемо і переможемо.
